Маскарад

У Закарпатському академічному театрі ляльок “Бавка” відбулася прем’єра вистави О.Куцика “Лис Микита” за мотивами однойменної казки І.Франка.

Маскарад

Робота готувалася ще минулого, ювілейного для Франка року, але вийшла тільки зараз, напередодні весни, коли усі теж скидають шуби, рукавиці і маски. Вистава – не прохідна, а етапна для даного театру, багато в чому експериментальна.

Як ставити класику для сучасної малечі, вихованої на фільмах з шаленими спецефектами, комп’ютерних іграх і на гаджетах з різноманітними функціями? Очевидно, що не так, як для їхніх попередників. Для нинішніх дошкільнят текст – це вторинне, а первинне – дія, метаморфоза. Те, що виражається не так іменниками і дієсловами, як вигуками. Добре це чи погано, але це так. Аби сучасна дитина оцінила гру слів чи красу фрази, усе це треба загортати у щось максимально блискуче і гучне.

Тому нинішня інтерпретація казки повертається до своїх первісних витоків – у гру, в імпровізацію, нестримний лет фантазії, вивільнення підсвідомого, далеко відходить від канону.  У цьому сенсі вона ближча до музики, ніж до літератури.

Мова спектаклю – підкреслено лапідарна, зате кожна знахідка є “трансформером”: мінімумом засобів тут намагаються висловити максимум смислу. Формально ідеться про політичну інтригу в одній окремо узятій дитячій пісочниці, про зліт і падіння одного маніпулятора, який десь мимоволі підноситься вище нікуди і звідти гепається, проте все одно виживає.

Усе побудовано на масках. Це далеко не перша робота “Бавки”, де задіяні саме вони, але вперше тут маска не просто атрибут лялькового театру, а підмет і присудок усієї оповіді. Масці часто вже навіть не потрібно актора – чого вартий, скажемо, трон з насадженою на нього маскою! Маски і дії з ними – як колода карт, як меню у тій самій комп’ютерній грі. Особливо коли йдеться про маски звірів.

Адже анімалістика – завжди виклик для акторів: треба зіграти дитину, яка грає тварину. Лис у виконанні А.Опіока – це “можливо все!”, така собі гутаперчева істота без кісток, суцільна пластика, безперервне перетікання форм. Він навіть не хитрує спеціально, а просто живе так, як уміє тільки він. Цей Лис натискає будь-яку кнопку, щойно вона з’явиться перед ним, ні на мить не задумуючись про наслідки. Це дитина, що діє, а не рефлексує.

 Інші три актори (С.Кобзиста, П.Проданюк, М.Ігнатишин) грають цілий Ноїв ковчег звірів. Спробуйте зобразити величезний натовп, коли вас тільки троє! А ці актори ніби не вилазили з політичного туризму і роками творили з нічого багатолюдні мітинги. Звірі граються у політику і відкривають її для юного глядача. Колись це дуже по-своєму робив античний театр, без якого не відбулося би тодішньої демократії. Тепер маленькі долоньки вкладають у правицю Франка, щоб той повів їх у світ зовсім не дитячих забав і пригод. Те, що впізнано і розвінчано ще Петрусем, на тому і Петро не спіткнеться. Шанобливим підмайстром у Каменяра виступає В.Малишка зі своїм віршиком про маски.   

Музика (оформлення О.Ухача) – окремий герой цього твору-кабаре. Лаундж не просто розслабляє, він масажує душу і готує її до власної акробатики. Хоча кажуть, ніби говорити про музику – це все одно, що танцювати про архітектуру. А звірі й справді танцюють (хореографія А.Клайзнер) – хай не про архітектуру, але про політику. 

Вистава триває у двох майстерно виписаних декораціях (художниця Т.Улинець) – місто і ліс (чи якщо хочете, держава і суспільство). Перше – це світ чітких ліній і строгих правил, хоча й не для всіх. Друге – бульйон, де вирує усе можливе і неможливе, з чого може народитися все, що завгодно. Казка вийшла напрочуд ужгородською. Вона соціалізує малечу не просто у доросле життя, а саме у наші навколишні реалії.

Твір учить глядача не боятися зануритися у негатив (смердючу фарбу) і вийти з нього оновленим. Що усі проблеми (гавкаючі пси) не такі вже й невідступні, якщо не втрачати голови. Лис учить перемагати, але й не заграватися занадто, уміти вчасно повернутися у реальність – про це авторський фінал О.Куцика.

Це ще і вистава-провокація у тому сенсі, що вона має і смак, і післясмак. По-перше, її хочеться просто дивитися (і передивлятися), настільки вона динамічна, яскрава і ненав’язлива. По-друге, малим глядачам точно захочеться її обговорити. Мабуть, не так, як це роблять дорослі дядьки, а з вимахуванням рук, малюванням і співами. Це черговий привід для спілкування і зі своїми ровесниками, і з батьками.  Спектакль проривний – із сьогодення у майбутнє. Не дивно, що обидва покази останньої зимової неділі зібрали аншлаг. 

27 лютого 2017р.

Теги: маскарад

Коментарі

Ник 2017-03-15 / 22:15:23
"Фарбований лис" казка самобутня и неповторнa.Спектакль , так високохудожньо описаний хочеться подивити разом з онучком.