Опечатаний рай

Опечатаний рай

Якось і не з руки розповідати про те, як стався зі мною трапунок біля райських воріт. Неймовірні болі, запаморочення, шушукання побіч мене безпомічних але ж липких до грошей лікарів – чи варто сердегу рятувати від смерти й скільки те зрештою коштуватиме, призвели насамкінець до того, що моя душа не витримала наруги на стерильному від блощиць ліжку та потай вислизнула з п’ят і постала, мов намальована, перед райською брамою. Десь тут я й побачив апостола Петра з в’язкою іржавих ключів. Сказати, що він мене вразив – ні! Морхлий старий дідо, згорблений, з осоловілим, трохи примруженим поглядом: у абияк випрасуваних штанях, трохи вичовганих топанках, звичайній фабричній сорочці, недбало заправленій. Без тоги та німбу. Koudus, та й годі. Босяк.

Одне слово, Симон… Ні-ні – не Петлюра. Син Йони з Віфсаїди. «Камінь». Ракушняк (Не плутати з Ратушняком). Πέτρος, той самий, що охрестив його немовби сам Ісус.

На прохання впустити мене чимшвидше до раю, бо несила терпіти тілесні болі, він ледве підвівся з побитого шашелем ослінчика, зміряв уважно, бездушно хмикнув, як і ті лікарі, від яких я (себто моя душа) щойно шмигнув, буркнув невідь-кому:

– Рай переповнений. Уже давно закритий.

– А ти ж тут якого дідька ошиваєшся? – не стримався я. – Межигір’я сокотиш…

На те він не повів навіть бровою, почовгав за кущ до вітру, небавом повернувся та кинув гордо на ковану давненько й лишень пофарбовану вкотре цифровану браму:

– Ворота стережу.

– Тьху! – смачно вилаявся я та з неймовірними болями знову повернувся на грішну землю, до відкритого навстіж усім і вся гостинного пекла.

Тут мені завше рогатенькі раді. Лишень і чекають завзятці, щоб піддати жару. Та я собі попри те читаю в палаті (здається, № 5) Шевченка:

– У Бога за дверми лежала сокира.

(А Бог тойді з Петром ходив

По світу та дива творив).

P.S. Ось така-то оказія приключилася недавно зі мною. До раю тепер уже і не втрапиш. Опечатаний. А в пеклі, гляди, я неначе й призвичаївся. Тільки, шкода мені того Петра Йоновича, який човгає без причини біля недавно пофарбованих воріт і брязкає в’язкою ржавих ключів. Імітує сарака власну поважність. Апостол черні та сіроми. Незмінний сторож Межигір’я.

22 вересня 2016р.

Теги: Петро, рай, пекло

Коментарі

Степан Крук 2016-09-22 / 20:48:42
Погану новину повідав пан Ярослав! Не попадеш туди ніяк: ні через люстрацію, ні через атестацію. Міст нема! Місця для ізбраних скінчилися, а гоям - тільки Пекло! Замолюй гріхи, чи не замолюй - квоти вичерпані. Один тільки вихід - в пеклі містечко десь собі під кондиціонером знайти... І гадати: є буття, чи нема буття?!