Про паровоза і чоловіка

Зараз романом прийнято називати будь-який прозовий твір понад сто сторінок. Але у В.Кузана вийшов справді роман – десятки ретельно прописаних персонажів, кілька сюжетних ліній, ретроспекції, ліричні відступи,  а головне – створено цілий художній світ, що живе за власними законами.  У більш сприятливі для читання часи книжка стала би справжньою подією року. Хоча і зараз волна все-таки знайде зацікавленого читача.

Перший роман для автора – це як перша викурена цигарка: кайфу ще особливого немає, сам не розумієш – що воно і до чого, зате дим у тебе виділяється з усіх отворів, дах зносить. Не дуже розумієш, правда, чому це і  читачі не в такому самому передсмертному станові, як ти сам. Книжка справді того варто. Ніколи ще так соковито не описувалася Іршавщина. Ясно, був великий Федір Потушняк з Осою, але він творив у зовсім іншу епоху і писав про принципово інші часи. Тут же – наше сьогодення, коли все перевернулося сторчма головою і ніяк не може улягтися.  Якщо Д.Кешеля став творцем мукачівського епосу, то В.Кузан нині зробив заявку, що у перспективі, через багато-багато  років може з’явитися епос іршавський, який буде зовсім не схожий на сагу про Клячаново – більш жорсткий, менше сільський, більш бюргерський. Спільне же – те, що і там, і там усе обертається навколо проблем родини та інших консервативних цінностей.  

Є в “Експрес-нареченому” щось від експресіонізму і навіть від шаржу, коли береться якась одна риса реальності, максимально гіперболізується і перетворюється на локомотив, який тягне увесь поїзд. У Кузана – це весільний анекдот про шлюб з розрахунку. Розрахунок, правда, зовсім не класичний, а навпаки – цілком божевільний. Але навіть такий шлюб виявляється вдалим.  Багато творчих перегуків (аж до полеміки) з французькою й італійською драматургією. Ну а так зване “альпійське жебрацтво” (карпатське), коли злидні поєднуються з нестримним креативом, виливаються у цілий фестиваль навколо потенційних жертводавців, описано з масштабним розмахом – відчувається, що з натури.  

Українська новітня проза почалася з повістей-анекдотів Г.Квітки-Основ’яненка. На Закарпаття цей жанр нині натуралізує Оскільки В.Кузан – досвідчений тамада і широко знаний поет, то ці дві контраверсійні грані його таланту вступають тут у плідну взаємодію: від весільного старости – блискуче знання найдрібніших  нюансів сучасного іршавського весілля (книжку можна читати як весільний етнографічний “репортаж із зашморгом на шиї”), від лірика – тонке розуміння людської природи, нутряне відчуття комізму ситуацій, і погляд на все життя з висоти пташиного лету. Є у весіллі щось від мандрівки на той світ, у якесь замежжя, де людська натура розкривається догола. Твір – саме про це, тому він сприймається як своєрідна оптимістична антична трагедія, коли всі боги шкірять зуби, а люди і собі смиренно наслідують небожителів.  

Оскільки тамадування – найбільш живий струмінь в усьому культурному потоці Закарпаття, на якому зараз і тримається добробут великої кількості представників творчої інтелігенції, то дивно, що подібна книжка не з’явилася раніше. Підозрюю, що у цій сфері склалося щось середнє між мафіозним кланом і масонською ложею. Тим цікавіше, коли автор при відкриває секрети цього  максимально закритого ремесла.

Нарешті, книжка просто весела (до реготу) і лірична водночас – з журбою радість обнялись. Те, що вона вийшла у київському видавництві “Український пріоритет”, дає їй шанс широко розійтися по цілій Україні – як брехня селом. Хтось там сформує своє уявлення про нашу область саме по цьому творові і уявлення це буде далеко не найгіршим з усіх можливих.

Теги:

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати