Він увів мене в ту атмосферу…

Студенти Будапештського університету Йосип Архій та Кирило Галас. 40-ві роки ХХ ст.
Студенти Будапештського університету Йосип Архій та Кирило Галас. 40-ві роки ХХ ст.

«Історія не потребує ні покращень, ні погіршень. 

Інакше вона не буде історією…»

Кирило Галас

(4 квітня 1921 р. – 5 серпня 1995 р.)

 

Трапляється – сам для себе робиш маленькі, але приємні відкриття.

Сьогодні моєму вчителеві, як і вчителеві та наставникові сотень випускників Ужгородського університету Кирилові Йосиповичу Галасу виповнилося б девʼяносто пʼять років. До такого віку доживають, але як писав з цього приводу інший мій вчитель – Петро Скунць: «…Та прикро: час дає по сто літ дурням, а генію – якихось…» … сімдесят чотири.

Беру старий нотес:

15.11.1983.

Почалося з простого задуму подати в «Молодь Закарпаття» матеріал про трьох авторів, що в особливих умовах видали збірку поезій прогресивного змісту. Планував обумовити сорокаріччям з часу виходу в світ. Знав про «ускладнення» з присвятою о. канонику О. Ільницькому з післямови Юрія Балеги до збірки «Віщий вогонь». Сподівався на швидку реалізацію, бо з Галасом і Керекешем звʼязатися легко. Про Архія ще не знав нічого конкретного. Питання: «Як сприймався час, як сприймали себе у часі? Особливості авторської роботи, мова. Система і органи…».

…Галас мав виступ про Вакарова на телебаченні і статтю в «Карпаті Ігаз Со», яку, однак, скоротили до третини з міркувань «безпеки». «Закарпатська правда» відмовилася публікувати повністю.

17.11.1983

Цікаві міркування Галаса про всю цю катавасію навколо збірки, про «колективність» Вакарова і т. д. Я питаю про «Перед сходом», а він посміхається: «Роки примушують більше думати про себе. Частіше задивляюся на захід…».

Далі десятки сторінок записів розмов з Кирилом Галасом, з Юрієм Керекешем, з Йосипом Архієм, з Петром Проданом... Й така замітка: «Найціннішим вважаю сказане та розказане Галасом. Він увів мене в ту атмосферу, по-моєму, через «обʼєктивні» двері…».

Таки так. А приємність маю з того, що зʼясував для себе час, коли ми з Кирилом Йосиповичем зійшлися «на темі».

А от тут ще один фрагмент із «Перетривання»:

14.12.2013.

О першій пообіді ми вже у Великому Бичкові. Я, Наталка, Андрій. З нами – Володя Кришеник та Іван Васильович Хланта. Трохи затрималися, бо мали дефект колеса. Але за дивним збігом обставин трапилося це безпосередньо навпроти шиномонтажу.

Відкрили меморіальну дошку на сільській школі, в якій Микола Грицак учителював і тривалий час був директором. Тут і Мирон Іван Васильович з Росішки, і Петро Петрович Тракслер з Рахова. Колишні учениці Грицака ділилися хвилюючими спогадами. Я роздрукував “сигнальний” примірник десятирічного листування Грицака з Юрієм Станинцем “Двоє, що випали з часу”.

Приємно зустрітися з нашими виданнями в шкільному музеї. Тут наша Миколая Божук, “Моя Карпатська Україно…” тощо. До слова, шкільна хроніка ведеться десь із 20-30-х років і збережена у пристойному стані, тобто – не знищені пластові фото, протоколи і т. д.

Ночували у “Твінпіксі” – симпатичному готелі-ресторані.

З Миколою Грицаком ми “перетнулися” давно. З університетських лекцій знати про нього я не міг, бо там він уже не працював, про нього й не згадували. Але моїм академкерівником був Кирило Йосипович Галас, поважний і відомий у мовознавчих колах учений. Студентами ми боялися його “історичної граматики”, вимогливості й принциповості. А от у нашому віці він був ще й поетом. І то не абияким. Як писала тодішня критика: поетом-динаміком. І ще навчаючись у Будапешті, разом із двома побратимами-закарпатцями: медиком Юрієм Керекешом (який згодом і став професійним письменником) та філологом Йосипом Архієм (знаним свого часу на Закарпатті педагогом й організатором освіти) видали україномовну збірку поезії “Перед сходом”. Це було сприйняте, як “нож у спіну русскому народу” вчителем і наставником Кирила Галаса з Хустської гімназії професором Петром Лінтуром, затятим русофілом, який однак зробив немало і корисного в царині закарпатської фольклористики й етнографії. Та з Будапешта Кирило повернувся свідомим українцем-державником, яким залишався до останнього подиху. Не знаю, якою була мотивація, але до мене мій учитель проявив прихильність, і то таку, що власне у прямому сенсі “зламав” мені долю. Ми вже були на четвертому курсі. Наш академкерівник захворів. Староста групи Любомир Белей (нині університетський професор) організував “графік” систематичних провідин наставника. І от я у Галаса вдома. Він уже ходить, порається по господарству. Сидимо в саду, чистимо й ріжемо яблука. І в такій благій побутовій розмові я зізнаюся, що приїхав в Ужгород поступати в університет з чітким кредо, записаним у блокноті і в голові: “Історію не можна ні покращувати, ні погіршувати. Інакше вона не буде історією”. І слова ці належать Кирилові Йосиповичу Галасу. Це дійсний факт. Я й зараз записую тезу з пам’яті й певний, що це точна цитата. І стосувалася вона постаті міфологізованого закарпатського поета-антифашиста Дмитра Вакарова. Кирило Галас написав “деміфологізуючу” статтю до книги спогадів про нього, яку, однак, відчутно покоротили, підкорегували, вихолостили, але цю фразу залишили.

Може, цим я його “купив”, може, чимось іншим, але ми зблизилися на ціле життя, як то буває лише в кіно, коли йдеться про справжнього наставника й справжнього учня.

Стався в тому часі в моєму житті випадок. На нинішній вулиці Августина Волошина біля тодішнього кінотеатру “Москва” бачу: хлопці, десь шестикласники, пеканять макулатуру (тоді проводилися такі змагальні загальношкільні акції). А перед очі пхається стара пожовкла книга: “Юра Станчук. Юра Чорний”. За ціною морозива я собі ту книгу від них придбав. Заінтригувало мене це: “Юра Чорний”, бо в моєму селі побутують такі прізвище і прізвисько: Чорниї. Удома я цю повість прочитав і бігом до Галаса: як так може бути? Ми маємо таку прозу, такого письменника і – ніхто нічого!?

Якби я знав трохи більше, то не здивувався б, що мій учитель відправив мене на всі боки. Бо цілком резонно потрактував би мої слова як брудну провокацію і уник її.

Сталося, однак, усе навпаки. Кирило Йосипович зацікавлено вислухав мої “претензії”, хитро посміхнувся і каже: “А ти знаєш, що ця книга – бестселер наших студентських років. Якщо ти не читав Станинцеву  повість – з тобою не було про що говорити”. І розкрив мені таємницю, чому нині про неї треба мовчати. Автор – греко-католицький священик, колишній депутат Сойму Волошинівської республіки. Отже, клерикал і націоналіст. Цього достатньо, щоб “загриміти”. Тоді я вперше почув поважне слово про “Волошинівську республіку”, про письменника Юрія Станинця (це прізвище досить поширене в наших краях, бо мали його мої шкільні вчителі, зокрема й класна керівничка, в Боржавському, і в Оноці). А найнесподіваніше від Кирила Галаса: що за серйозного бажання, я можу відшукати Станинця або на Іршавщині, або на Мукачівщині. Галас знав адресу, але дав мені шанс зробити це самому. Я зробив – і він щиро втішався. Уже після смерті обох в архіві Станиця я натрапив на лист Галаса з моєю “характеристикою”. Наснажує…

04 квітня 2016р.

Теги: атмосфера

Коментарі

Василь Горват 2016-04-20 / 07:47:51
Не раз, шукаючи в словнику потрібний відповідник, вдячно згадував Кирила Йосиповича, який доти не підписав залік, поки студент не покаже йому орфографічний, іншомовних, російсько-український, українсько-російський словники, підписані як доказ власності студента.

мідянка 2016-04-12 / 22:39:49
Без знання "Топонімії Закарпатської області" Кирила Галаса неуки ще довго писатимуть "Йсе Мукачево, дєтка". Ще в 70-х роках минулого століття на лекціях він попереджував про русинізм і з критичного боку марксизму-ленінізму згадував Олену Курило й Смаль-Стоцького,щоб студенти,принаймні, чули ці імена.І досі прикро,що контрольну з історичної граматики майже ціла група написала на "двійки".Це була ціла академія зі ступенем кандидата філологічних наук.Хай йому буде вічна слава.

О.Д. 2016-04-06 / 00:56:32
Вічная пам'ять Кирилові Йосиповичу, моєму першому (до армії) академнаставнику на філфаці УжНУ


Іван Ребрик
Публікації:
/ 5Урочиста академія памʼяті о. Августина Волошина
/ 2Іван Марґітич: Єдність віри і народу
/ 2Те, що не влазить в депозитарій...
/ 5«Де я в житті маю втяти плужок у борозну?..»
/ 2Пряшівський феномен. Микола Неврлий
/ 4Пряшівський феномен
/ 8Вправляння і Виправляння
/ 1P.S. до вилишеного
/ 1Історіографічні студії проф. Володимира Задорожного
/ 1Відкрита енциклопедія Миколи Мушинки. V
/ 1Памʼятаєш?
Відкрита енциклопедія Миколи Мушинки. IV
Відкрита енциклопедія Миколи Мушинки. ІІІ. Шляхетний Чин
Петро Скунць. ПОГЛЯД. 1967
/ 6Великий українець Закарпаття
/ 1"Образки по-ужгородськи" від Леоніда Годованого
/ 3Відкрита Енциклопедія Миколи Мушинки. ІІ
/ 7Відкрита Енциклопедія Миколи Мушинки
/ 9Сьогодні плачуть книги
/ 2П’яте число «Екзилю»
/ 1Двадцять дев'яте листопада
/ 4Без осердя
/ 3Наша Наталка Дмитрівна
/ 13Можливо, це справді ти
/ 5Література, яка б переродила наш народ
» Всі записи