"Образки по-ужгородськи" від Леоніда Годованого

...Це ж буде повністю суб’єктивний погляд. Я не претендую на істину, бо, напевне, це погляд лише з одного боку, а життя багатобічне і його об’єктивний (а не плаский) вигляд створює множина поглядів з різних боків... Леонід Годований (19.11.1936 - 26.01.2016)

"Золоте перо" журналіста Леоніда Годованого входить до переліку викрадених в ніч на 1 лютого з офісу "Ґражди" речей. Як і його медаль - також журналістська відзнака. Нині все це в чиїхось брудних руках. Його душа знає - в чиїх. Сьогодні вона полишає земне пристанище. Сороковини. Отже, від сьогодні Леонід Годований в правдивому екзилі. Що ж, пригадаймо його останню прижиттєву публікацію в "Екзилі" нашому:

Леонід ГОДОВАНИЙ,
журналіст, редактор

ШМАТИ СУБ’ЄКТИВНИХ ТЕРЕВЕНІВ

Іван Ребрик: Мені п’ятдесят, а мене вже на диктофон пишуть. І я звітую. Вам сімдесят п’ять, а від Вас слова не діждуся. Все принагідними уривками житейских бувальщин відбуваєтеся.

Автор:  Це ж буде повністю суб’єктивний погляд. Я не претендую на істину, бо, напевне, це погляд лише з одного боку, а життя багатобічне і його об’єктивний (а не плаский) вигляд створює множина поглядів з різних боків.

Іван Ребрик: Саме суб’єктивний погляд є цікавим своєю сутністю, бо він є єдиним і другого не буде. Це витвір у єдиному примірнику. Вимога видавництва «Ґражда»: щоб це була всуціль суб’єктивна сповідь про своє творче життя!!! Йдеться не про осіб, які щось «важать», а про самого Годованого Л. Д.

Мар’яна Нейметі: Я свідок домовленості. Посеред усіх я найпершою чекаю на Ваші образки. Цікаві шматки – у вашому прочитанні – я запишу (показує мені диктофон у вигляді запальнички). Не виконаєте – публічно дам прикурити…

Автор: Ангеле-хоронителю, даний мені від Бога та неба задля збереження! Прошу тебе усердно: ти мене сьогодні вразуми, сохрани, направ на путь спасіння. Ангеле-хоронителю, будь попереду мене. Амінь. 
(З розмови у "Ґражді" 2011 року).

ОБРАЗКИ ПО-УЖГОРОДСЬКИ.
І. ЄЛЕГІЯ ДВОГОЛОВОГО ОРЛА

Борис ЧИЧИБАБИН
ОРЛИНАЯ ЭЛЕГИЯ

Чьи над миром крылья распростерты?
То ль безумны, то ли во хмелю вы, –
снова пущен в лет орёл двумордый,
когтелапый и кровавоклювый.
И одна башка его на запад,
на восток таращится вторая, –
он убийством выкормлен и занят,
зенкивдаль прожорливо вперяя.
Тень его Отечество покрыла,
сто полей тревогу всколосили.
У мене ж всего рогатка.лира –
дар страдальный бешенской России.
Оживлен охраною и свитой,
взмыл стервец, зловонный и зловещий,
как дракон из пьесы знаменитой,
вечно алча крови человечьей.
Ждет и бдит, злопамятлив и хищен,
мстлив и жирен, этакая нечисть.
Мы ж героя меж себя не сыщем,
да и вряд ли на такого меч есть.
Где ни сядет выходец из ада,
там все травы кровию кропимы,
и одна у несыти досада,
что достать не может Украину.
У него имперская закваска
в жолтых жорнах жалость не жилица,
он кружит над бездной закавказской,
жадно зырит, чем бы поживиться.
Чует кровь, черны его повадки.
Я шепчу меж тем «Уж это слишком!»,
и в злодея целюсь из рогатки,
как дано лишь бардам да мальчишкам.

(«Карпатська Україна». №11(22). – 12.03.1992)

У цьогорічних випусках оновленого науково-мистецького часопису «Екзиль» мені приглянулася розвідка інженера з Ужгорода Іринея Гориня «Літопис руський: спроба осягнення ». Предметом уваги автора є Іпатіївський літопис, зокрема його достовірність та логіка історико-інформаційного насичення у зіставленні з реальними свідченнями науковоісторичного та літературних джерел. Міркування автора, як на мене, переконливі і вихлюпують сучасному читачеві відомості, котрі були спотворені і фальшиво потрактовані найбільше в часи Катерини ІІ задля величі Російської імперії. Подібною до праці Іринея Гориня є книга «Україна-Русь» інженера з Києва Володимира Білінського та праці інших авторів, не завжди істориків за освітою і з досвідом практичної роботи за цим фахом. У таких дослідженнях автори трактують факти і події логічно, переконливо і зрозуміло навіть непідготовленому читачеві. На відміну від багатьох тенденційно і політично улесливих фахівців, у міркуваннях яких нитки логіки і правди безкінечно рвуться, і як їх не зв’язуй, виходить брехливий вузлик-жуванка. На щастя, останній закид не стосується праці Іринея Гориня, тому «Екзилю» – респект за оприлюднення творів-досліджень багатовартісних для сьогоденного відродження самосвідомості українського етносу. У праці Іринея Гориня я спіткнувся на фразі «Двоголовий орел – герб Росії – симбіоз двох етносів – фінського і татарського». Стало зрозумілим, що саме приховують сучасні росіяни у своєму родоводі.

У 2007 році історики та етнографи Харкова досліджували генотип українців та росіян. Науковці з’ясували, що геном українців є найближчим до генома хорватів, чехів і поляків. А генетичну основу росіян склали близько 50 племен монгольського, угро-фінського та іранського походження. Відтак стає зрозумілою психологія, ментальність росіян, їх стійка прибічність до завойовництва, до упослідження сусідів, і це все з часом відобразилося у двоголовому гербі російської держави.

Пам’ять людини має властивості вихлюпувати інформацію з своїх далеких закапелків. З моєї також виринули відблиски двоголового російського орла і новели до журналістського архіву…

…Початок 1992 р. спинається на самостійні ноги незалежна Українська держава. Борсається у тенетах минулого, мужніє, дорослішає… У засобах масової інформації нуртують вири думок, оцінок, прогнозів, пропозицій. Газета Закарпатської обласної організації Народного Руху України за перебудову «Карпатська Україна», редактором якої був поет Петро Скунць, у числі 11(22) 12 березня 1992 р. на першій шпальті друкує вірш українського російськомовного поета Бориса Чичибабіна (1923-1994) «Орлиная Элегия». Напевно автора на цю поезія сподвигли пострадянські державні символи Російської Федерації. Мене же зачепила болісно обурлива і принципово точна тональність, до якої вдався росіянин за походженням, уродженець Кременчука на Полтавщині, член Спілки письменників України. З огляду на все це поезія опинилася у моєму досьє.

Злободенно звучать чичибабінські рядки нині, у 2015 р. Здається, автор написав їх найпізніше вчора. Та ба! 1994й був останнім у його земному бутті, а пророчі рядки народилися раніше…

Уникаю банальних слів стосовно суті попередніх фраз. Краще од мене це уже зробив – (Увага! Коли? – Аж у 1910 р.) – розстріляний чекістами у 1921 р. український поет Григорій Чупринка (1879-1921), не відаючи, щовони (слова) значно пізніше пасуватимуть поетові іншої епохи:

О ні, Поет не гладіатор,
що бавить натовп цирковий!
Поет – пророк. Поет – новатор
і вільний мучень життьовий.

Все збігається, хіба що «мучень життьовий» Борис Чичибабін був далеко не вільним. Цьому є свідчення – ще один раритет з того же журналістського загашника.

Уже знайомий нам науково-мистецький часопис «Екзиль », №2, 1998 р. На обкладинці – усміхнене обличчя доброго казкаря, маестро-чарівника, котрий нарешті дочекався повернення пустотливого Піноккіо. Це чудовий професійний психологічний портрет знаного письменника, нашого земляка Фелікса Кривіна (знимкував ужгородський фотохудожник Олексій Попов).

У цьому числі часопису видруковано есей Фелікса Кривіна «Друзья мои, прекрасен наш союз», у якому йдеться про зустріч у травні 1971 р. групи українських письменників на конспіративній квартирі у Києві. Серед учасників – не повірите – поет Борис Чичибабін. На утаємничине зібрання зійшлися делегати з’їзду письменників України. Це були прибічники вільнодумців Бориса Пастерника, Олександра Солженіцина, Віктора Некрасова, котрих тоді шматував одіозний КДБ. Крім Бориса Чичибаніна, були Микола Руденко та троє інших, як пише Фелікс Кривін, «один писал по-украински, другой – по-русски, а третий – даже по-венгерски». Імен Фелікс Кривін не називає, але знаючи коло творчих осіб, з котрими у нього було повне порозуміння, серед гостей-закарпатців, напевно, були Петро Скунць та угорськомовний поет і прозаїк Вільмош Ковач.

Фелікс Кривін у властивій лише йому усміхнено-іронічний словесній матері змальовує атмосферу тогочасної країни, письменницького середовища, зокрема конспіративного зібрання літераторів, проте головним героєм оповіді залишається Борис Чичибабін та його поезія. Можна рельєфно уявити собі великорослого, трохи сутулого поета з посмішкою сором’язливої дитини, котрий у гулагівських концтаборах провів більше років, ніж на війні, вчився на філфаці Харківського університету, видав всупереч утискам чотири поетичні збірки, став лауреатом Державної премії СРСР.

Поезія Бориса Чічібабіна в есеї представлена куцо, але її велич віддзеркалюється рельєфно.

Про Росію:

Тебе, моя Русь, а не Богу, не зверю,
молиться молюсь, а верить – не верю.
Я сын твой, я сын твоего бездорожья,
я сызмальства Разину струги смолил,
Россия русалочная, Русь скоморошья,
почто недобра еси к чадам своим?

Гулагівські відголоски:

Наточен топор и наставлена плаха.
Не мой ли, не мой ли приходит черёд?
Но нет во мне грусти и нет во мне строха…
Опять я в нехристях, опять меня склоняют
на собраниях, а я и так в летах неранних:
труд лишний под меня копать…

Відгомін конспіративної зустрічі:

Я плачу о душе, и стыдно мне и голо,
и свет во мне скорбит о поздней той поре,
как за моим столом сидел, смеясь, Мыкола
и тихо говорил о попраном добре.
Он – чистая душа, и вы его не троньте.
Перед его костром мы все – дерьмо и прах,
он нашу честь спасет в собачьих лагерях.

(Микола Данилович Руденко (1920-2004),
український письменник, філософ, громадський діяч. – Л. Г.)

Підсумки життя:

Я – поэт. Этим сказано все.
Я из времени в вечность отпущен…

Єсей Фелікса Кривіна – це погляд поважної творчої особистості на подібну до себе творчу особистість, симпатичну авторові життєвим кредо та літературним доробком. Його роздуми будуть цікавими читаючим сучасникам. Напевно.

Появу цього тексту спричинило нострадамусівське бачення Борисом Чичибабіним новітньої Російської Федерації у поезії «Орлиная Элегия» у зіставленні з думкою Іринея Гориня. Більше 20 років тому український росіянин розгледів сутність підступної країни-агресора. Уже тоді Борис Чичибабін був більшим українським українцем, більшим європейським українським росіянином, ніж частина галасливих нинішніх псевдопатріотів посполитих. Цей чичибабінський поетичний і громадянський чин сподвигає наших хлопців бути героїчно відважними у бойовищах на Донбасі сьогодні.

«Орлиная Элегия» разом з подібними за духом поезіями Бориса Чичибабіна допомагає нині утверджувати українську ідентичність та український дух, освіжає у пам’яті український генетичний код, котрий не змогли розтоптати ні царизм, ні більшовизм, ні путінська агресія. Українську націю не можна знищити! Нас світове товариство впізнає не лише тому, що маємо одну з найдавніших у світі грошову одиницю – гривню, найдовший духовий інструмент – трембіту і найбагатшу на струни бандуру, що володіємо найекзотичнішою прикрасою – золотою пектораллю, плекаємо невичерпність петриківського розпису та кодовану мудрість веселкових вишивок…

Кожен по-своєму і в різний час – Борис Чичибабін, лауреат Національної премії України імені Т. Г. Шевченка Петро Скунць та Фелікс Кривін – стояли на сторожі українства. Не без підстав народилася згадувана фраза у дослідженні Іринея Гориня. Вона повернула до цікавих подій минулого, які не втратили актуальності сьогодні.

05 березня 2016р.

Теги:

Коментарі

О.Д. 2016-03-08 / 14:43:32
Хай упокоїться в Бозі душа Леоніда Дмитровича. Заслужила...


Іван Ребрик
Публікації:
/ 5Псевдолокалпатріотичні маніпуляції масовою свідомістю
/ 2Закарпаття під Угорщиною
/ 3Видатна угорська вчена Марія МАЄР про денаціоналізацію та мадяризацію русинів-українців Закарпаття
/ 5Іван Мацинський про Адольфа Добрянського
Іван Мацинський і Карпатська Україна
/ 2«Найбільший муж наших новіших часів...»
/ 5Урочиста академія памʼяті о. Августина Волошина
/ 2Іван Марґітич: Єдність віри і народу
/ 2Те, що не влазить в депозитарій...
/ 5«Де я в житті маю втяти плужок у борозну?..»
/ 2Пряшівський феномен. Микола Неврлий
/ 4Пряшівський феномен
/ 8Вправляння і Виправляння
/ 1P.S. до вилишеного
/ 1Історіографічні студії проф. Володимира Задорожного
/ 1Відкрита енциклопедія Миколи Мушинки. V
/ 1Памʼятаєш?
Відкрита енциклопедія Миколи Мушинки. IV
Відкрита енциклопедія Миколи Мушинки. ІІІ. Шляхетний Чин
Петро Скунць. ПОГЛЯД. 1967
/ 6Великий українець Закарпаття
/ 3Він увів мене в ту атмосферу…
/ 3Відкрита Енциклопедія Миколи Мушинки. ІІ
/ 7Відкрита Енциклопедія Миколи Мушинки
/ 9Сьогодні плачуть книги
» Всі записи