Нинішнім очільникам України загрожує людський гнів та перспектива горіти у пеклі

За гріхи, і перед людьми, і перед Богом!

Нинішнім очільникам України загрожує людський гнів та перспектива горіти у пеклі

Іване, що би ти зробив, якби тебе вибрали царем?

- Украв би сто рублів і втік!

З народного фольклору

Як демонструють  соціологічні опитування, впродовж останнього року, різко впав рівень довіри до всіх гілок влади. Понад 70% українців вважають, що Україна рухається (себто – влада її веде) хибним курсом.

Не підтримують дії Президента України 70%, дії Уряду Яценюка – 82% громадян.  Довіряють Президенту всього 16,6%, не довіряють – 64,9%, уряду Яценюка – довіряють: 8,7%, не довіряють 75% громадян (рівень недовіри вищий, ніж до уряду Азарова у 2012 р.).

Відповідно, водночас відбулося швидке наростання соціальної напруги: понад половина громадян країни готові йти на акції протесту, що є: БІЛЬШИМ, ніж це було напередодні Революції Гідності.

Тобто, ситуація є вкрай небезпечною для влади, просто катастрофічною! І тут не допомагають і переконання – не можна допустити якихось «заворушень» — бо Україна, мовляв, воює (забігаючи вперед – може через це є бажання у влади «затягнути» війну?).

У чому причини таких результатів опитувань, соціології?

Іноді говорять, що причиною нашої Революції гідності була відмова Януковича-Азарова від асоціації України  з ЄС, що викликали протести людей: «Євромайдан». Насправді ж, той був лише її початковою іскрою, яка незабаром може і б погасла. Та його звірячий розгін 30 листопада 2013 р. став тією останньою краплею, яка переповнила народне терпіння, надзвичайно чітко продемонструвавши суть тодішньої влади. Тож вибухнуло всенародне повстання – вже просто «Майдан» (без: «Євро»), передумови до якого накопичувалися раніше, і де євроінтеграція України хоча і зберегла актуальність, але відійшла на другий план.

Головною метою «Майдану» вже стало інше: ПОВАЛЕННЯ ДИКТАТОРСЬКОГО РЕЖИМУ! Причому, таки повалення, а не просто усунення від влади осіб, які займали найвищі посади у державі, із заміною їх на людей з іншими прізвищами,

Чітко йшлося про ЗНИЩЕННЯ, ЗРУЙНУВАННЯ самих основ режиму. А такою глобальною основою, на якій вона базувалося була всеохоплююча, від політики до гуманітарної сфери - КОРУПЦІЙНА система. Без її зруйнування, режим, як та Гідра, безумовно повинен був відродитися, лише із особами з іншими прізвищами на чолі.

Унаслідок перемоги народного повстання, Янукович та частина найодіозніших його поплічників втекли з України. Хоча, могло скластися враження, що диктаторський режим - впав, однак про перемогу Революції говорити було зарано. Без структурних змін, направлених на злам корупційної системи, повторюємося, Гідра могла відродитися.

У перші ж дні після втечі Хама, об’єктивно виник «вакуум» влади. Тож, у цих умовах вона просто «впала до рук» особам, які чомусь себе позиціонували як очільники опозиції, хоча лідерами Революції  Гідності, майданівці їх не вважали. Суттєвого авторитету на Майдані вони не мали.

Чи було це випадковим? Ні! Необхідно констатувати, що це сталося в результаті достатньо об’єктивних передумов, позаяк випливало з тодішніх політичних реалій, найнебезпечнішим із яких був початок російської агресії, яка загрожувала не лише здобуткам Майдану, а й самому існуванню Української держави. Тому вкрай важливо було терміново мати «легітимну владу» — Уряд, нового Президента, новий парламент. А це передбачало, що таке здійснюватиметься з дотриманням законодавчих норм, тим паче, що потребувало, окрім всього іншого, і визнання світової спільноти.

Потенційні претенденти на очільників уряду (А. Яценюк), Верховної Ради (О. Турчинов), кандидати на посаду Президента (П. Порошенко), народні депутати клялися у сповідуванні ідей Майдану, негайній їх реалізації після здобуття посад. Зокрема йшлося про здійснення політичних, економічних, антиолігархічних антикримінальних (антикорупційних), кадрових,  загальнодемократичних змін та реформ.

Тому вони й отримали певний кредит довіри. Суспільство навіть готове було потерпіти від негараздів, однак лише, звичайно, за умови виконання вимог Майдану.

Та цього не сталося. Якщо за два роки і відбулись окремі, вистраждані народом зміни, то лише ВИКЛЮЧНО завдяки відчайдушному тискові громадськості та нечисленним майданівцям, яким вдалося стати народними депутатами. Втім,  і у цьому разі, найчастіше, вони нахабно саботуються.

За час, що минув після Революції гідності, дії «нової» влади (а майже два роки – час абсолютно достатній) не просто розчарували, а більше того –  роздратували суспільство. Стосується це, практично, всіх координат дій влади: економічної, внутрішньо- та зовнішньо-політичної (останнє, може, дещо меншою мірою), соціальної, гуманітарно-культурної (включно — у царині мови, культури) тощо. Суди залишилися ті ж самі, прокуратура нічим не відрізняються від «пшонкиної»!  Нові можновладці, які такими стали в результаті народного повстання,  абсолютно не зацікавлені у знищенні «КОРУПЦІЙНОГО РЕЖИМУ», вони роблять усе, щоб його зберегти, але і щоб – очолити, взяти під свій контороль, перехопивши корупційні потоки (під «р-р-революційними» гаслами).

Аналогічною є ситуація із обіцяною «деолігархизацією».

Безумовно, що зазначений вище кредит довіри виправдано «новою» владою не було. Тому і маємо такі результати опитувань.

Тим паче, що у результаті їх владарювання та «реформ», люди отримали катастрофічне падіння рівня життя: влада практично здійснює кампанію, спрямовану на знищення середнього класу, погіршення умов ведення бізнесу тощо. Однак, тут цікавим є те, що вже складається враження, що її причинами є не лише недолугі «помилки», а й свідомо направлені на це дії можновладців, посадових осіб. Їх метою є ЗНИЩЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА в Україні. Чому?

Постмайданні можновладці чітко усвідомлюють: громадянське суспільство спричинило Майдан, скинуло Януковича, отож потенційно загрожуватиме і їм – таким самим спадкоємцям режиму.

Основою будь-якого громадянського суспільства є «вільні», самодостатні люди, «середній клас», функціонує дрібний та середній бізнес, люди отримують таку зарплату, яка не заставляє їх думати лише про «хліб насущний», є незалежна преса, громадські, волонтерські організації тощо. Натомість, коли люди бідні і голодні, вони стають «продажними» у т. ч. і на виборах. Бідним, злиденним, люмпенізованим суспільством можна легко маніпулювати, кидаючи дрібні подачки. Тож саме тому, мабуть на погляд «нової влади», і реалізується політика спрямована на обездолення населення.

 У випадку функціонування громадянського суспільства, яке є основою демократії,  ні про яке відродження тоталітаризму не може і бути і мови. А саме його відродження, як складається переконливе враження, є сповідуваною мрією «нової влади»!

…Водночас, вся інша «економічна стратегія» уряду Яценюка ґрунтується лише на тому, щоб «дожити» до чергового траншу МВФ. На щось інше, мабуть, цей «уряд» не здатний!

Через відсутність реформ, панування корупції, Україна займає останні місця у світових рейтингах привабливості для ведення бізнесу. З такими рейтингами неможливі ні зовнішні інвестиції, ні внутрішнє накопичення капіталів (окрім у злодіїв, які наближені до влади). Чимало підприємливих людей, у т. ч. із дрібного бізнесу, закривають його та планують покидати Україну. Стосується це і молоді, кваліфікованих спеціалістів. Знову почало поширюватися: «Майбутнього ця країна не має!»

Адже можливе обіцяне наступне економічне щорічне зростання економіки на 1-2% у наступні роки означає, що жодного реального покращення добробуту  не відбудеться. Адже для цього необхідно хоча б 8-10 відсотків зростання ВНП у рік, як це мало місце у азійських та інших економічних «тигрів» та й у першій половині - середині 2000-их років в Україні.

У країні йде повний саботаж кадрових замін найодіозніших осіб, які свідомо чинять біду, дії яких мають явні ознаки корупційних діянь, злочинів. Чи не найбільше це стосується Генерального прокурора Шокіна, голови Нацбанку Гонтарєвої, Міністра внутрішніх справ Авакова, величезної когорти продажних суддів тощо. Більше того, до влади повертають злочинців-регіоналів, посібників режиму Януковича, моральні та інші якості яких, вочевидь, дуже імпонують «новій» владі (окреме питання – чому «тримають» суддів, які судили майданівців, патріотів: це що: подається сигнал іншим суддям: «вам нічого не буде, якщо виконуватимете вказівки, незаконно судитимете, фабрикуючи справи, патріотів, добровольців тощо?).

Бо у час, коли відбувається нахабне саботування покарань убивць Небесної сотні, злочинних організаторів військових катастроф на фронті, включно із зрадниками (Іловайськ, Дебальцеве, Донецький аеропорт, не кажучи вже за здачу Криму), корупціонерів тощо, взято курс на репресії, судилища, а то і пряме винищення патріотів – тих, завдяки котрим переміг Майдан, завдяки героїзму котрих удалося зупинити ворога на Донбасі. Влада люто боїться і тому ненавидить  майданівців, патріотів, добровольців батальйонів. Майданівський, патріотичний, добровольчий та, навіть волонтерський, рух – вона вважає дуже небезпечним для себе.

Характерною для всього цього є і реалії з «новою владою» у Закарпатті, де влада пішла, з одного боку, на злочинний контрреволюційний зговір із «відродженими» регіоналами, бандитами, корупціонерами, контрабандистами, з іншого – нещадно їх ненавидячи, здійснює провокації проти патріотів.

У цій ситуації складається враження, що війна на Сході України для багатьох можновладців стала «вигідною, бо дає можливість, спекулюючи фразою: «Україна веде війну!», водночас, вести корупційний бізнес, розграбовуючи, передусім, бюджет (як у тій приказці: «Кому війна, а кому «мати рідна!») та мати привід тримати найпатріотичнішу частину суспільства фронтах, де їх знищують російсько-сепаратистські бандити. Повернення їх з фронту – страшний сон для можновладців!

Годі і говорити про реалізацію ще одного сподівання Майдану: сприяння українському характерові Української держави, утвердженні української мови, розвиткові національної культури, виховання патріотизму, які, як чітко було доведено під час Майдану, повсякчас підтверджується на війні, є головним осердям спроможності України бути незалежною державою.

Як не диво, але стільки можновладців, котрі відверто нехтують, зневажають державну мову, мову титульної нації, мову, яка є консолідуючим чинником в Україні, не було ні за Кравчука, ні за Кучми, ні за Ющенка, ні, навіть, за Януковича. Сучасна влада не є українською, не є патріотичною, а є космополітичною, «креольською». Переважна більшість її очільників відносяться до України не як до Батьківщини, а як до колонії, з економіки, з народу якої слід виссати всі соки. У «кращому разі» їм потібна російська держава під іменем Ураїна. Цікаво, що навіть емігранти-«ліберали» з Росії в Україну, на кшталт М. Гайдар, вважають Україну не українською, а таку, де можна побудувати іншу - не путінську, «ліберальну» російську державу (зокрема, див. цікаву статтю П. Казаріна на цю тему).

У час, коли в Україні розгорнувся небувалий волонтерський рух, за окремим відомим винятком (якби не було, але є лише один прецедент — Коломойського, натомість зараз Корбану «шиють» справу), нема даних, щоб хтось із олігархів, включно з Порошенком (до речі обіцяв негайно, як стане Президентом, продати, підкреслюю – ПРОДАТИ, а не передати у «якесь» «управління трастові, весь свій бізнес, окрім «5-го» телеканалу), пожертвував свої кошти на потреби армії чи ін.

[Довідково: Порошенко є п’ятим серед найбагатших людей України, є єдиним серед олігархів, статки котрого зросли. І це у час, коли всі збідніли за його президенства. Окрім корпорації «Рошен» (чогось лише про неї йде мова), йому ще й належать активи у АПК «Укрпромінвест-Агро», «Агропродінвесті», «Зорі Поділля», агрофірмі «Дніпроагролан» та «Іванківці», автобудівельній компанії «Богдан Моторс», також у виробництві крохмалу, суднобудуванні, фінансовому секторі тощо].

Тож можна констатувати, що очільники «нової» влади є вкрай АМОРАЛЬНИМИ людьми, для яких головною метою приходу до влади, владарювання є нахабно красти, красти, і красти! Як у епіграфі до статті. Прийшовши до влади у результаті Майдану, за що заплачено кров’ю Небесної сотні, в  умовах сучасної політичної ситуації, війни, бідувань, знедолення народу, це інакше як МАРОДЕРСТВОМ і не назвеш. Але, не бояться вони ні людей, ні Бога.

Та останнє є даремним (повертаю до даних соціології, щодо готовності протестувати, що на початку статті)…

«Отямтеся!», згадайте долю «Хама», а ще - слова Т. Шевченка: «Схаменіться, будьте  люде, бо лихо вам буде!» …

Володимир Піпаш, Закарпаття онлайн.Блоги
21 січня 2016р.

Теги: влада, корупція, Майдан

Коментарі

Степан Крук 2016-01-25 / 15:14:23
На жаль, ці уроди горіти в пеклі не будуть! Дадуть хабар Дияволу!

Кириленко 2016-01-24 / 21:11:46
Дуже гарна стаття. Так, невдоволення людей зростає щодня. Повсюдно люди говорять про те, що треба брати в руки вила та лопати і йти на владу. Дивно, що хлопці, котрі прийшли з війни, ще не повернули на Київ. Мабуть, навесні розгорнеться новий Майдан: українці не можуть більше терпіти усіляких податків,підняття цін, тарифів і брехні. Молодець автор.

ПЕТЯ 2016-01-24 / 19:57:58
Да-а-а В теперішній соціально-економічній ситуації ВІЙНА є єдиним засобом владній олігархічній верхівці ще деякмй час утриматися при валаді

майдан 2016-01-23 / 13:44:55
Москаль - це є місцевий Янукович

... 2016-01-23 / 10:14:48
Велике брехливе ГІВНО!

...., 2016-01-22 / 23:45:16
Коли, голосував за Порошенка на Президента думав, що він Мужик. Буде нарешті Головнокомандувач - обіцяв навести порядок, війну швидко закінчити. А виявилося - гівно!

Рахів 2016-01-22 / 22:35:43
Нічого, вернуться фронтовики з війни, висітимуть на гілляках, суки!

читач 2016-01-22 / 15:10:56
Кожне слово автора - правда, гірка правда.Із цим згідні 90 % українців (крім злодіїв, що присосалися до державного корита). На жаль це тільки слова, на які ці злодії не звертають найменшої уваги, бо впевнені, що українці втратили бажання знову боротися з "майданною"владою, що обманом захопила владні крісла. Очевидно наш народ здатний знову вийти на площі лише за румунським сценарієм. Інші сценарії не принесуть позитивних змін в нашій державі, скільки б не було майданів: згадаймо 2004 рік і його результати, тим і видаються цинічні наслідки Революції Гідності, яку "осідлали" самозванці.

ІВАН 2016-01-22 / 14:39:22
Все правильно, так воно є!


Володимир Піпаш
Публікації:
/ 2Презентація книжки про владику Маргітича
/ 4Фестивалеві "Гуцульська бринзя" – "Живу ватру"
/ 86Влада Ужгорода вважає, що місто розташоване на "на угорських етнічних землях"
/ 37"Ви не вмрете, єпископе Іване..."
/ 12Мукачівському військовому ліцею слід присвоїти ім'я начальника Генштабу "Карпатської Січі"
/ 12Просвіта мусить бути Берегинею українства
/ 80Чи може відвертий українофоб очолювати історичний факультет УжНУ?
/ 4Гілочка свяченої верби із Мюнхена
/ 21Закарпатський осередок "Просвіти" просить Порошенка припинити цькування українських патріотів
/ 19Офіційний гімн учасників війни з Росією
/ 2Відзначимо річницю початку Революції Гідності
/ 2РУХ і Рата. Вячеслав Максимович перевертався би…
/ 3Влада: курс на контреволюцію?
/ 4Найгірше, що може допустити організатор протестних акцій – це втратити здоровий глузд
/ 43Два села та 558 вулиць, площ і провулків на Закарпатті мали би змінити назви
Вшановуємо ветеранів, молимося за загиблих, але Другу світову війну слід завершувати і у головах людей
/ 29А чи потрібна така «Просвіта», яка не веде до «Храму»?
/ 4Війна на Сході України є війною із захисту Цивілізації від агресії Варварства
/ 3ПостЛунченко. Надія на очищення
«Молоде вино у старі міхи не наливають!»
/ 53В. Лунченка – у відставку!
/ 59Закарпатський Майдан вимагає люстрації
/ 6Хто може озвучувати голос Майдану?- ІІ
/ 3Попіл Майдану повинен стукати очільникам влади у серця!
/ 11Хто може озвучувати голос Майдану?
» Всі записи