Невагомість

Тобто за великим рахунком це духовна поезія, і відповідних образів тут не бракує, але від їхньої несподіваності і свіжості голова іде обертом. Це вірші, “де Бог – це курсор, який клікає вікна змарнілі”. Або на іншій сторінці: «Бог що вселився в тіло свого волонтера… зло що вселилось в бездушне воєнне опудало”. І ще:  “Боже що йшов поміж інших без бронежилета Боже що був рятівним польовим генератором ”.

Книжка яскраво підтверджує дану М.Рошком характеристику молодої генерації закарпатських письменників як комп’ютерного покоління. Наприклад, вірш «loading…” (завантаження):

Я тебе завантажую в себе – п'ятнадцять відсотків

Твої власні програми з моїми – конфліктами версій

Антивірус твої видаляє системні настройки

І ми боремось в мені з тобою в якомусь сенсі.

У авторки, щоправда, комп’ютер явно під’єднаний до синтезатора: “спини мене тактовою рискою задумайся довгою форматою”. Тут усе чітко, як у математичних формулах: «Ніч у дня виграє якістю Дні завжди виграють кількістю”. Водночас це світ, який максимально одухотворений, яким він уявлявся нашим далеким доісторичним предкам:  “Я не знаю, що відбувалось, коли листя втрачало свідомість…” Натомість час у цьому світі рухається зовсім інакше, нніж у звичному:

Поцілуй мене наскрізь – крізь наше теперішнє тиші

У минуле прийдешнього, в світле майбутнє учора

Недарма один з віршів так і називається – “Нефізика”. Та й старі сюжети тут викладаються зовсім несподівано. Наприклад, замість великого і жахливого Гудвіна – “Чарівник країни ос”. Чи “замість туфлі лишаю для тебе криштальну репліку”. Або ж вірш “Ной” починається так:

Кінець світу – коли не виходить сказати ні слова

Коли зона комфорту зникає а травень душний

З їдко-чорних дерев ледь злітають за здобиччю сови

А впольовані сни роз’їдають довірливі душі.

Ну і чітка алітерація тут на «З” – люблять поети своє ім’я і вставляють його усюди. Якщо не ціле ім’я, то хоча би першу літеру. Авторка і сама почувається архітектором: “Я будую стіну зі всього що потрапило в руки без логіки… конструюю стіну між собою та іншими й змащую в прозі я”. “Логіка” – одне з ключових слів для цієї поезії, ним просякнута буквально уся збірка. Це логіка мінімалізму:

Любий, нам не потрібно багато меблів:

В них дивним чином спить невпорядкований хаос

Дивися – між нами збиваються дні ніби кеглі –

В первинному стані нічого уже не зосталось.

Отак химерно трансформується стара приказка про рай у курені. Або ж – дуже особистісний парафраз відомого мотиву  з Богдана-Ігоря Антонича:

Я не померла

Я просто розпалась на атоми

Щоб знову зібратися в іншу структуру з нуля

А в душах колумбів вже зріла інакша земля

За видимим їм горизонту інакшого фатуму

Слова порівнюються з болідами – “в душу впадають і дотлівають до попелу”. І та сама запаморочлива гра зі словами, що в І.Надворної чи Л.Мудрак: “Я стабільна твоя неста-біль-ність”. А мовчання буває промовистішим за слова, тому “розсіяне мовчання йде наосліп над буквами важким зусиллям волі”/

Поетесі вдалося створити власний космос, несхожий ні на чий інший.  Перші чотири дні творіння позаду. Тепер лишається заселяти цей світ різноманітною живністю.

Теги: Здена Тесличко, Без гравітації, вірш, поетеса

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати