Замість Лютерових тез

Замість Лютерових тез

З Ужгорода та Львова нині не видно села Пилипець, що зачаїлось майже під самісіньким вододільним Карпатським хребтом. З Ужгорода та Львова нині взагалі нічого не видно, коли мова заходить про разючі зрушення в світі на підсвідомому планетарному рівні. Сі два міста на західному пограниччі країни продовжують утерто й завзято бити застояну воду у ступі, мавпуючи інших, удаючи те за своє. Проте є речі, що не піддаються перекладу з підрядників і тоді доводиться імпровізувати. Але ж зваблива імпровізація, мов райдужна булька, довго не застоюється на воді. На мить потішить око та враз щезає. Нічого робити – залишаються тільки першоджерела, збережені в оригіналі. Власне про них, першоджерела Карпат, і піде мова.

Чому я згадав Ужгород і Львів. Бо те і те – найбільші з міст, розташовані найближче до Пилипця, села ще малознаного. Мине рік-два, й про Пилипець заговорить Україна. Розшарпана, кривава, незнищенна. Вона таки збереться у кулак і набуде власної природньої моці. Загартованої у боях з лютим ворогом. Але ж будь-яке тіло потребує духу, пломінь енергії в собі. Задля рухомості крові та мислі! Знаємо, що коли вклякає кров, умирає думка. Мисль розчиняється в повітрі й набуває в потойбіччі інших алгебричних ознак, що відтак незримо впливають на реальність.

Ужгород і Львів товчуть воду у ступі. Ступа розсохлася, вода заражена. Випари неймовірні. Ріже в носі.

Мандруючи високогірними Карпатами, я не раз казав собі, що неодмінно десь у сих віддалених од цивілізації селах приліг на хвильку під стрімким ґрунем волелюбний і чемний Нанашко, який у потрібну годину прокинеться, струсить з себе поганий сон та рушить до першого ґазди напитися води. Виявилося, що любий Нанашко спав і прокинувся неподалік Пилипця. Вода в криниці – протухла. Нанашко фиркнув. Ґазда обурився. Нанашко бацнув того по кумполу й витрусив лій з дупла та вправив мозок:

– Думай, що п‘єш, лайдаче! Се не вода, се – трута. Нащо труїш себе та й інших?

Почухався ґазда за вухом, обміркував почуте, щиро зізнався:

– Ваша правда, Нанашку. Давно не чистив я колодязь, – і взявся одразу до роботи.

На те приїхали до села два єпископи: один – московський, другий – київський. Перший – стривожений, другий – задоволений. Адже з криниці повіяло свіжою прохолоддю на всю Верховину, через ґрунь віддалося. До самого Холодного Яру. Тепер московський піп у тривозі, київський – на коні. А волелюбний і чемний Нанашко подався далі вправляти мозок та витрушувати лій з дупел.

Ужгород і Львів товчуть воду у ступі. Ступа розсохлася, вода заражена. Випари неймовірні. Ріже в носі. Та Нанашко на те не зважає. Простує нарозхрист Карпатами.

Виявляється, що можна відректися од Рима, наразі, від Третього, й без тез Лютера. Їх забагато. Аж 95! Се – не для нас, скороспілих. Акселератів-європейців. Падких на чуже, й збайдужілих до свого. Допоки тебе не вперіщив Нанашко, волелюбний і чемний покровитель Карпат.

27 серпня 2015р.

Теги: Пилипець, Лютер