Сотий. "Ужгород-Київ"

Мислителів на Закарпатті не бракує. Що не село – то свій Спіноза (Бува, й по кілька їх). А що вже казати про селища, райцентри та й сам Ужгород. Академія. Суцільна. Вздовж і впоперек. Од Ужка до Лазещини. В даному разі маю на оці оливковий гай з однойменною назвою поблизу Атен, де в школі Платона тонкошкірі на кшталт Оскара Вальда хлопчики з підтоптаними дядьками бавилися в жмурки та розводили теревені про вічне. Принаймні я відвідав недавно кілька сіл і містечок у краї та пересвідчився в тому. Таке ще можна почути й побачити подекуди в сусідній Галичині, а далі, на схід, за мілким Збручем, зась, академістів-мислителів удень і з вогнем не зустрінеш. Тут насамперед перейняті жнивами, війною та тривожними буднями з кривавого фронту. Тут ще пам‘ятають слова двадцятисемирічного Євгена Коновальця, що: “Шлях до вільного Львова веде через вільний Київ”. 

Тут, на Великій Україні, ой як тяжко прощаються з своїм недавнім постколоніальним минулим і твердо усвідомлюють себе великим самобутнім майбутнім. Адже, що не кажіть, нинішній крихкий і полив‘яний, як глечик, світ зійшовся саме на Києві. Й, якщо він, не приведи Дажбоже,  розіб’ється об тупий писок кацапського «кирзача» – гаплик усім: од Львова до Лісабона. Тоді вже наші мислителі-академісти хутко перефарбуються в московські біло-синьо-червоні лахи, а дехто з них чкурне зазвичай до екзилю й дорікатиме звідти новітньому тута Тичині, мовляв: «Від кларнета твого – пофарбована дудка зосталась». 

А втім, віриться, що сього не станеться. Бо у нас тепер влада монотеїстична, як ніколи. Поклоняється ж єдиному богу. Президент України – православний. Прем‘єр-міністр – уніат. Секретар РНБО – протестант. Голова ВР – Гройсман. Бракує, хіба що, Мухамеда. 

Хоч, як запевнив мене днями в прокуреному тамбурі вагона потяга №100 «Ужгород-Київ» один утаємничений об‘єкт: Мухамед незабаром цілком і повністю запанує у столиці Третього Рима, звісно, –  Москві. З Мекки, буцімто, той яйцеподібний чорний священний камінь для мусульман завбачливі вірники перенесуть до нинішньої столиці РФ. Історія ж повторюється. Рим же давній упав під важезним плебейським хрестом Єрусалима, й запанував у середмісті – Ватикан; хтива й підкилимна Візантія ж розчинилася під тягарем у тюркському покрові грізної бусурманської навали. Москва же упокоїться в чіпких обіймах кавказьких (татарських) братів-мусульман. А що ж – Київ? А в Києві зсунеться з кручі бронзовий Володько-хреститель разом з постаментом і брьохне на дно замуленого брехнею Дніпра. На противагу Перуну – не видибатиме повік. 

Таке повідав мені днями в «сотому» потязі один утаємничений об‘єкт, і я повірив йому. Позаяк уже не перший рік їжджу сим казково-зачарованим рейсом, у якому почуте відтак неодмінно збувається. 

З днем народження, моя арійська Україно!

Теги: Сотий, Ужгород, мислитель

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати