Мікроби радіють життю

Затіяли ми в Широкому Лузі з сватом Юрком Маркусем заманити у пастку Сергія Шойґу, айно [саме так] – міністра оборони Росії. Діло з нелегких, але, видається мені, здійсненне. Справа в тому, що в Юрка теща Любов Мангушівна – тувинка. Не перший рік живе в гірському селі, можна сказати, зріднилася з ним. Ба навіть двічі обиралася головою сільради. Має ґаздівство та велику рідню по чоловікові.

Сват спершу опирався на мою затію, мовляв Шойґу може прибути до Широкого Лугу не сам, а й з цілим військом, тоді нам обом буде непереливки, попросту кажучи – гаплик. Та після тривалих перемовин я таки його вмовив і переконав, що все у нас вийде нockey. Адже в Києві мені пообіцяли, що якщо нами задуманий захід удасться, то сват Маркусь отримає звання Героя України, а мені пришпилять шоколадну медальку, здається, «Roshen». Але принциповий Юрко навідліг відмовився від Героя України через те, що сьою нагородою за часів «папередніков» Порошенка торгували, як ще дотепер торгують Шевченківською премією, й урешті-решт зійшлися на орденові за бойові заслуги. Й узялися за справу.

Подалі від людського ока, коло хліва, даруйте на слові, поруч з купою гною пишемо з перчиком  листа Шойґу, як колись козаки турецькому султану. Сват пише, дещо докидаю й я та заодно крізь товстелезну лупу (в свата дуже дрібний почерк) милуюся купою гною, точніше мікробами, що кишать усередині й визирають раз-по-раз назовні з теплого вдатного лігвища. Ви б бачили, як мікроби радіють життю! Казяться з жиру, мов вередливі розбещені діти. Сонечко якраз хилиться до обрію, своїми пестливими променями лащить їх. А ще – після недавнього дощику легесенько парує запашне лайно. Запізніла курка з курника ніяк не вгамується після напруженого трудового дня, продовжує навдивовижу завзято виколупувати своїм невтомним дзьобиком у гної черв‘ячків. А сват пише та й пише, я ж підкидаю дровець у жар.

Звичайно, у листі, що не слово – то ненормативна лексика, через що повністю його не подаватиму, тільки коротко переповім. Власне Юрко як зять Любові Мангушівни звертається до містера Шойґу, мовляв: «Серьожа, ми з тобою майже рідня. Адже скільки там тої Туви, як нашого з сватом Закарпаття». До слова, підказую я, щó Тува, щó Закарпаття, мов ся запізніла курка з курника, ввійшли офіційно до складу СРСР останніми. Тут Юрко замахав рукою:

– Нащо нам здалася в тексті ся куриця, – киває невдоволено на невтомну пернату.

– Е-е, свату, що ти тямиш у великій політиці. «Русскій мір» обов‘язково клюне на dеlicatesse. Спокуса для повік голодного кацапа. Неодмінно опиши курицю на купі гною. Додасть москалям адреналіну.

Коли вже повідали Шойґу про птицю на купі гною, сват натякнув містеру міністру про те, що в Закарпатті київська хунта та сямтешні «правосєкі» не дають спокою його тещі, й переобладнали геть усі православні церкви та монастирі в краї на осідки мормонів. У краї запанувала гамериканська Церква Ісуса Христа Святих останніх днів. Тре‘ рятувати православний люд!

Одне слово, ідеться в листі, нехай би Серьожа з кількома перевіреними в кривавому й напівзруйнованому Донбасі бурятами з «русскаво міра» висадилися десантом звідси недалеко на полонині Менчул, що в роки Другої світової війни вже виправдав себе для диверсантів, і навели лад у Закарпатті. 

Тсс! І тут ми спритно з сватом Маркусем і візьмемо Шойґу з бурятами, мов у тій казці про котика й півника: цок у лобок і в мішок. Се для нас раз плюнути, завзятих опришків, які нині поголовно переховуються по довколишніх горах од призову до війська. Нехай дурні захищають Вітчизну! А мої нянько з мамков не веліли мені сього робити. Бо я начебто – дебіл.   

Теги: Шойґу, бурят, Донбас, диверсант

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати