Віщий Винниченко та рефлексії сучукрліту

Віщий Винниченко та рефлексії сучукрліту

Недавно відбулася презентація роману-утопії «1984» Джорджа Орвелла українською мовою. На підході ще один твір автора – «Ферма тварин», що в Україні також буде надруковано вперше. Твори вкрай актуальні нині в посттоталітарно-янучарівському суспільстві на тлі російсько-української війни хоча б через те, що один з головних дійових осіб «1984» є Старший брат в особі зрозуміло кого та події переходять, зокрема, й на наших теренах. Зазвичай, я рідко відвідую людні заходи, тим паче, коли збираються в одну ескадрилью вітчизняні бомбовози-інтелектуали (можуть ущент розтрощити мою кривобоку мізерну комірку). Та сього разу погодився, позаяк запросив мене не хто-небудь, а сам видавець знакової книжки, мій давній закадичний корефан Олег Жупанський. Одне слово, приволік я свої старечі кінцівки до завзятих ноженят молодняка, де – що не постать – хвігура вищого пілотажу. 

Захід вели порівняно дорослі й сформовані хвілософ і письменник, а люду було, – ніде яблуку впасти. Слухав я, слухав, як заповзятлива авдиторія заходилася обговорювати «1984» та й самого автора, а ніяк не второпаю, позаяк Дж. Орвелла та його твір з ким і чим тільки не порівнюють,  наводять такі складні чужинські прізвища, що важко їх вимовити, не те, щоб запам‘ятати. Не стримався я та й кажу: «Даруйте, шановні, але ж задовго до Орвелла перед вів у даному жанрі наш Володимир Винниченко. Візьміть хоча б його оповідання «Матвій Безодня», в якому автор ще 1908 року передрік українцям голодомор (див. «Нащадки канібалів»). А що вже казати про його, Винниченка, викривально-вбивчі романи, за що їх шпетив сам вождь світового пролетаріату Лєнін, як само відтак ганив Орвелла ввесь Совецький Союз. Ось з ким насамперед потрібно порівнювати демократичного соціаліста Орвелла. З таким самим комуно-соціалістом Винниченком. Обоє, і той, і той, нутрощі загрозливої політичної доктрини перфектно знали зсередини та змалювали майстерно у своїх творах на прикладах узятих з своїх же товаришів по партії». Тут запанувала на хвильку нейтронна тиша, потому хтось невпевнено поцікавився: «А хіба у Винниченка є таке оповідання?» 

М-да… Сказав я собі. Тихесенько, по-англійськи, неквапом підвівся та поволікся дитинцем Києва до найближчого метро. Іду та й думаю: «Суща письмацька публіка, гляди, тільки й спромоглася за останніх двадцять три роки навчитися вправлятися на чужий манір  якимось, лишень їй знаними,  р е ф л е к с і я м и, замість того, щоб сісти та написати добротного вірша, не кажучи вже про грамотно вибудовані речення в звичайнісінькій і водночас пишній на метафори прозі. Сучукрліт майже нічого свого не знає, поклоняється тільки чужому. Причина, мабуть, у тому, що після «розстріляного відродження» тут обірвалася сув‘язь між красним письменством і комуняцькими літературними шаблонами членів і членкинь спілки-сопілки на кшталт олесів гончарів з любками голотами, що породили, даруйте на слові, «хунвейбістів», чи то пак «бубабістів», які проголосили себе першоосновою сущого літературного вітчизняного процесу й повели ондечки за собою космополітичний молодняк. А, як знаємо, що комуніст з космополітом – близнята. Ссуть же вдвох від однієї сучки та й поклоняються їй. Беззубій породіллі». Й пригадалися слова Григорія Косинки з його ж автобіографії:  «Мої учителі – Винниченко, Стефаник, Кнут Гамсун, Васильченко». 

Власне десь тут й обірвалася та неподільна, вкрай важлива сув‘язь красного письменства, неподалік нинішнього Майдану, 15 грудня 1934 року, коли в катівнях НКВД (тепер – Жовтневий палац) був страчений один з перших з «розстріляного відродження» Григорій Косинка. Та сучукрліт на те не зважає. Переобтяжений сущим. Позавчорашнім, як сам.

08 липня 2015р.

Теги: Орвел, Винниченко

Коментарі

ярослав орос 2015-07-11 / 13:35:01
Корятович 2015-07-10 / 16:28:01
наразі потішило те, що "є ще і ті 'космополіти' які народженні не у Ненці"...
себто, виходить, що -- запліднені штучно... нехай собі...
до слова, я ж ніким не журюся, КК!
свого стачає... понад вінця...

Корятович 2015-07-10 / 16:28:01
'Сучукрліт майже нічого свого не знає, поклоняється тільки чужому.'

Не журися Славіку, є ще і ті 'космополіти' які народженні не у Ненці, які ще своїх пізнають
і шанують:

'Учітеся брати мої, думайте читайте, але свого не цурайтесь. Бо хто матір забуває того Бог карає,
чужі люди цураються, в хату не пускають.'