До, після і замість

“Предварительные ласки” – другий спектакль столичного театру імпровізацій «Чорний квадрат”, який кияни привезли до Ужгорода. Декорації ті самі – стіл і ліжко, ті самі дві пари акторів, а вистави настільки не схожі, що диву даєшся.

До, після і замість

Про що ця? Про два паралельні всесвіти, які то входять одне в одне, то розходяться, але так ніколи і не зливаються. Про те, наскільки по-різному брешуть жінки і чоловіки. І наскільки вони хочуть одного й того самого. І наскільки тяжко цього сягнути. Але все одно треба.

Вистава – про те, що відбувається у двох пар до і після кульмінації нічного побачення. Про довгий шлях на вершину і ще довший спуск з неї. Про мандри, які не менш важливі, ніж перебування на пікові.

Марина і Макс – вона нагадує табличку множення (та й то добряче призабуту), а він – інтегрально-диференційне числення. Він їй подає м’ячик, а від неї відскакує, як від стінки. Бідний хлопче, ти не міг притягти додому щось більш адекватне? Нащо вона тобі здалася? Але щось же таке є. Бо він справляє враження досвідченого мисливця, який не полює за чим попало, а тільки за ексклюзивом. То ж є якась загадка у цій суперечливій парочці.

Ще більш по-ідіотськи виглядають Барбара й Ігор. Вона – це порцелянова балеринка. А він – навіть не олов’яний солдатик, а просто неоковирний злиток олова чи свинцю. Її якраз і заводить оця неоформленість, з котрої можна виліпити усе, що завгодно. Ну, закохати його у себе – справа техніки. Спостерігати за цим дуже повчально. Грається з ним, як кішка з мишеням. Тільки справжня кішка того врешті-решт придушує, а ця щось аж надто загралася.

Досить швидко виникає думка: а що, якби ці дві пари перетасувати між собою? Було би нібито цікавіше для глядача. Але і значно більш прогнозовано. Проте невдовзі вони знаходять порозуміння навіть у такому дикому поєднанні. Правда, вже на ранок.

Макс і Марина виглядають зовсім іншими людьми, ніж увечері. Виявляється, коли двоє зацікавлено спілкуються, там завжди присутній третій співрозмовник – їхнє спільне минуле. Макс знав Марину  ще років десять тому. За цей час вона змінилася майже до невпізнання, але у нього надто чіпка пам'ять. Її історія – літопис жіночих поразок, котрі перетворили її з заводної першокурсниці на істеричну дамочку з минулим. Він дає їй шанс на своєрідну емоційну машину часу: повернутися у точку біфуркації і спробувати пройти іншим шляхом. Бо й у нього, судячи з його спогадів, та сама проблема: колись звернув не на тому перехресті.

Не менш химерно у другої пари. Якщо увечері Барбара чітко домінувала, то вранці вона міняється ролями з Ігорем, вивалює а нього цілу купу жіночих комплексів, починаючи від дитячих і до нинішніх.  Весь вечір вона грала щасливу і успішну жінку – настільки переконливо, що у це повірив не тільки Ігор. Тим цікавіше роздивлятися її ранкову. Хоча десь у глибині душі підозрюєш, що і це тільки чергова маска. Барбара  має їх стільки, що і сама вже заплуталася  у них. Тому її і тягне так нестримно до цього Ігоря з його двома звивинами. Перспективи там, ясно, ніякої, але у Барбари (якщо вона взагалі Барбара) говорить не розум, а почуття, точніше ота загадкова штука, яку звуть жіночою інтуїцією. 

Чим усе закінчується? А нічим. Як і більшість реальних романів. Фіналом, відкритим у завтра. То чому ж – «Предварительные ласки”? Чесно кажучи, те, що відбувається з персонажами увечері, найменше нагадує любовну прелюдію – вони дістають одне одного просто по-чорному. Тупо і методично. Та просто глузують з партнера. Ніби вже були одружені між собою багато років. А от пестощі постфактум… Їх теж тяжко назвати ніжними. Це більше  шанс на внутрішні зміни для  усіх чотирьох – позбутися скелетів у своїх шафах, стати хай не кращими, але трохи іншими, а це вже немало.

20 травня 2015р.

Теги:

Коментарі

глядач 2015-05-23 / 11:58:54
цікава вистава