Про пташку і звірів

В Ужгородському театрі ляльок “Бавка” відбулася прем’єра вистави О.Куцика “Котик і Півник” за п’єсою О.Олеся. При всій традиційності і мінімалізмі виражальних засобів спектакль вийшов напрочуд новаторським, чіпляє за живе.

Про пташку і звірів

У міжвоєнний період лише два українські автори писали казкові драми, причому обидва – у Чехословаччині. Один у Празі – О.Олесь, інший – у нас, на Підкарпатті (Ф.Потушняк). При  цьому твори обох авторів були на диво подібні між собою, хоча останнього широкий глядач практично не знає. О.Олеся же нині ставлять практично по цілій Україні, але закарпатська інтерпретація не схожа на жодну іншу.

Вражає художнє оформлення вистави (Тетяна Улинець). Ширма – це якийсь містичний садок у легкому серпанку, такий собі гобелен у стилі К.Моне. Сон після щасливого дня, сповненого захоплюючих пригод. Щось подібне у нашому театрі – вперше. Одну цю штуку варто побачити вживу. У таких би декораціях ставити “Синього птаха” М.Метерлінка. Втім О.Куцик (укупі з драматургом) і перетворили просту фольклорну історію на справжню притчу для дітей і дорослих. Довершує гіпнотизм вистави музику В. Полонського.

Ляльки – це теж треба бачити, причому краще з перших рядів.

Півник (Андрій Опіок) – весь у різноколірних смужках. Нагадує тільняшку, тільки якусь карнавальну. Отака в нього і натура: смужка червона – смужка зелена. І перемикається він з одного регістра на інший практично миттєво. Тільки що був зажурливо-мрійливий, зараз – вже сама активність, через мить – кається, далі знову грішить, резонує, вибудовує плани тощо – все як у більшості його юних глядачів.  Ясно, що постійно потрапляє у халепи, з яких ледь устигає вибиратися.  

Натомість Котик (Павло Проданюк) нагадує голлівудських шерифів і рейнджерів, а ще більше – чесних міліціонерів з радянського кіно. Правильний до непристойності, а все-таки зі своїм шармом. Він менш креативний, ніж його товариш, бо «міліцейський козирьок” давить на чоло з неймовірною силою. Кожний крок – за посадовою інструкцією. Вірить у власну правоту і випромінює цю віру на цілий партер з балконом. При кожній його появі на сцені самі собою згадуються безсмертні рядки В.Маяковського: “Юноше, обдумывающему житье, решающему, делать жизнь с кого, скажу, не задумываясь — делай ее с товарища Дзержинского”. Ну або ж там – Луценка чи Авакова, асоціації десь такі.

Нащо такий Котик Півникові – зрозуміло. Це як Крокодил Гена при Чебурашці. А от нащо навпаки? Мабуть, і котикові надто нудно із самим собою, то ж потрібен поруч хтось такий – непередбачуваний. У цілому ці два персонажі наче втілюють дві іпостасі однієї дитячої душі. Півник – то те, чим малий глядач є насправді. Котик – те, чим його хочуть бачити батьки, ну і він сам мусить інколи то демонструвати. Спостерігати за об’єктивізацією цих двох рис власної натури на сцені малечі, мабуть, незвично, бо реакція у залі – дуже зацікавлена.     

Лисичка – це спалах емоційного, ірраціонального, повна перемога чуття над думкою. Уособлення різноманітних спокус, які життя безперервно підкидає малолітньому громадянину. Одним словом, «не ходите, дети, в Африку гулять!” Грає  О.Пишка цю роль зі справжнім африканським темпераментом – іскри долітають аж до задніх рядів. Інколи навіть нагадує не просту нашу лисичку-сестричку, а летючу лисицю – є такий велетенський кажан в екзотичних краях.

І є ще епізодичні персонажі – Мишка, Зайчик, Лисеня (усі – Ярослава Яник). Вони вовтузяться під ногами і переконливо доводять, що багатоманіття життя не зводиться до однієї-єдиної проблеми, якою би пекучою і глобальною вона не видавалася. Десь вони затягують дійство, а десь ще більше його драматизують. Принаймні, на них око просто відпочиває – симпатичні ж усі, чортяки, прилизані, так і кортить погладити.  

Ну і ще – переможець не повинен бути мстивим. “Дискваліфіковану” лисичку просто виганяють з лісу. Точніше, навіть вона сама забирається. Ех, якби ж то воно так і в нашій реальності!

Акторам вдалося створити якийсь особливий світ, де двічі по два дуже довго вирішується (ледве не через інтегральне числення), але потім обов’язково стає чотирма. У такому світі хочеться жити. Ну, бодай, поринути у нього на 50 хвилин.

06 травня 2015р.

Теги: пташка, звірі

Коментарі

ужгородка 2015-05-07 / 23:52:08
Гарно описано. Йду з донечкою