Закон про декомунізацію як символ «совковості»

Прийняття Верховною Радою законів, що засуджують радянський та нацистський тоталітарні режими і забороняють їх пропаганду, викликало бурхливі суперечки як всередині країни, так і у сусідів. Особливий ґвалт, звичайно, намагаються здійняти у Росії, бо захист психології «совка» вже став невід’ємною потребою путінського режиму, оскільки на ній він і тримається. Але, м’яко кажучи, недосконалість самого тексту закону та його переважно популістсько-пропагандистська сутність змушують задуматися: чого ж від нього буде більше – користі чи шкоди?

Закон про декомунізацію як символ «совковості»

Безперечно, що практика радянського комуністичного режиму, який розпочав свою діяльність розв’язанням громадянської війни, зміцнювався завдяки масовому терору, в тім числі й Голодомору, послуговувався геноцидом українців, кримських татар, чеченців як звичайним інструментом політичного управління, здійснював масові розстріли за національною та класовою ознакою, став ініціатором не однієї війни, включно з Другою світовою, повинна бути засуджена. Проте зробити це необхідно фахово: силами істориків, юристів, експертів-міжнародників, криміналістів, етнографів тощо. А коли цим займаються виключно політики з публіцистичними нахилами, то знаходить підтвердження старе прислів’я – «закон, що дишло – куди повернеш, туди й вийшло».

Серед авторів закону – велика група депутатів із фракції О.Ляшка на чолі з самим лідером, що вже викликає певні сумніви, бо, крім політичної тріскотні, ця політична сила у жодному конструктиві помічена не була. І при всій повазі до журналістських талантів В.Сюмар та Ю.Луценка, які також входять до пулу ініціаторів законопроекту, вони, все-таки, більше схильні до  емоційних метафор, ніж до точності формулювань. А в такому надзвичайно чутливому документі, який стосується заборони пропаганди, останнє повинно мати вирішальне значення.

Зазвичай для обґрунтування доцільності подібного закону посилаються на європейський досвід, який засудив нацизм. Але вирішальним тут є те, що зроблено це було після тривалого та прискіпливого судового процесу в Нюрнберзі, який дослідив тисячі документів, заслухав сотні свідків, мав змагальний характер через дебати прокурорів та адвокатів, реальних обвинувачених. І тому його висновки користуються беззаперечним авторитетом.

Практика засудження комуністичних режимів в Прибалтиці та деяких країнах Центральної Європи також має конкретний характер, бо там вони (режими) були нав’язані силою. А очищення відбувалося через знаходження винуватців та судові процеси.

У нас же поки не знайдено жодного виконавця тоталітарної практики, не доведено у судовому порядку жодного комуністичного злочину, але абстрактно засуджується режим загалом. Тобто – «говорили-балакали, сіли й заплакали». У такому вигляді закон перетворюється у словоблуддя, яким, втім, можна вправно маніпулювати у боротьбі з політичними опонентами. Таким чином, демагогія, яка десятиліттями залишалася ключовим інструментом комуністичного правління, продовжує розквітати, знецінюючи сам принцип парламентаризму та законотворчості. Те саме відбулося із законами про люстрацію та з обмеженням депутатської недоторканості, що отримали негативний відгук Венеціанської комісії тощо.

Єдиним, мабуть, позитивним наслідком законотворчості у подібному напрямку є «Закон про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років», що був прийнятий того ж дня. Адже він дає змогу досконало вивчити цю саму практику і виявити конкретні злочини (прізвища, організації, дії або бездіяльність посадових осіб і т.п.). Все інше – це порожні балачки, які нагнітають морально-психологічне напруження у суспільстві, але ніяких відповідей не дають. До прикладу, чи є конкретні відповідальні за репресії проти В.Стуса, Л.Лук’яненка, В.Чорновола та багатьох інших, чи винна у цьому червона зірка на прапорі? Або яка роль В.Щербицького в українській історії? Бо для одних він – батько-благодійник, який давав роботу, привілеї, опікувався гордістю мільйонів – київським «Динамо», а для інших – гвинтик бездушної машини, що заради пропагандистського ефекту вигнав на парад у Києві сотні тисяч містян під час Чорнобильської аварії та був чи не найзатятішим захисником радянського репресивного порядку. Та й, зрештою, хто такий Л. Кравчук? Символ комуністичної ідеології чи української незалежності?

Без відповідей на подібні питання «Закон про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки» перетворюється на звичайну провокацію, яка породить тисячі суперечок, починаючи від міжнародного рівня і закінчуючи сільськими баталіями. Але жодного конструктиву він не несе. І не тому, що оголошена суть його неправильна. А тому, що виконання вкрай нехлюйське, коли егоїстичні та політичні амбіції повністю підмінюють професіоналізм. Це саме той випадок, коли «послужливий дурень небезпечніше ворога». І чи не є це ще одним символом «совковості»?

27 квітня 2015р.

Теги: декомунізація, комунізм, нацизм, тоталітарний режим

Коментарі

Круку 2015-05-01 / 20:20:26
Спочатку наші люди велися на "совок" у формі більшовизму, нині вони ведуться на інший "совок" - у вигляді "демократії". Що 1917 рік, що 2014 рік - рулить ФРС США. Політологів цьому навчають?

Степан Крук 2015-05-01 / 11:27:42
Жодний указ одним махом не зможе позбавити суспільство від "червоної чуми", бо в головах вона наших, а не в гіпсових символіках. Нове покоління не потребує таких законів, а тим, хто народився і встиг пожити в "комуністичному раю" заважає ПАМЯТЬ. Потрібно не закон застосувати, а щось інше, щоб викликати в зрілого покоління ретроградну амнезію. Внутрішньо ці люди ніколи не погодяться викинути із свого життя роки та десятиліття. Бо ж жили, трудилися, кохали і вірили... А зараз їм пропонують чорну безну памяті, відмову від років власного життя.

Андрій 2015-04-30 / 11:42:42
Коли закриють гадюшник "Совок" в Ужгороді, що біля обласної лікарні? Там і радянський Москвіч стоїть з серпом молотом перед входом.

ярослав орос 2015-04-28 / 21:30:52
пане вікторе, буду щирий... повірте, я відредагував не один текст метрів, дециметрів, сантиметрів... відчуваю кожну і титлу, і кому... добродію вікторе, Вам бракує конкретики, не всеукраїнської, а власне закарпатсько-ужгородської...
бажаю Вам зосередитися власне на рідному регіоні... сямто роботи не початий край...
а з придурками києво-українськими нехай бо боряться, наприклад, м. найєм і с. лещенко... (є ж у них конкретика)...
гадаю. п. вікторе, Ви згодні зі мною?
лупіть же ужгородсько-закарпатську скалу!
лем, щиро...


Віктор Пащенко
Публікації:
/ 10Ужгородські договірняки. Ч.2
Дух Сент-Міклоша
/ 10Ужгородські договірняки. Ч.1
/ 4Прощання з імперськістю
/ 33Трамп. Шлях до бабуїна
/ 15Ідолопоклонство. Савченко, Москаль, Андріїв і "пересічники"
/ 3"Кримінальне" ківі. Злочин без кари
/ 12Драгобрат. Опришки і влада
Україна: Очищення виборами
/ 6Час Порошенка
/ 8Ужгород як лакмус для Порошенка
/ 3Ці вибори можуть трішечки змінити владу, але не здатні змінити суспільство
/ 6Москаль з дверима
/ 38Закарпаття. "Останній Москаль"
/ 4Реформи як спосіб самозахисту бюрократії
/ 8Лінія фронту у протистоянні зі східним агресором проходить в головах українців
/ 1Реакція на коаліції
/ 20Випробування владою. Кінець часу дерибанів
/ 6Ужгород: світло і тіні
/ 2Херсон-Ужгород. Порівняльна соціологія
Соціологія, Майдан і війна
/ 9Ващук. Освітянський феодалізм
На Майдан. Горжуся, що УКРАЇНЕЦЬ
/ 2«Ревізор» і Революція
"Точка зору" на М-студіо від 31.01.2014
» Всі записи