Погрози розправи за підтримку Майдану змусили Саманту Рац покинути батьківщину

Упродовж багатьох літ діяльності на журналістській ниві доля не раз зводила мене з співвітчизниками, які, в силу різних причин, були змушені шукати щастя в чужім краю, як мовиться, «з нуля» починати облаштовувати своє життя. Минулого тижня вперше в житті зустрівся з людиною, котра через любов до України змушена покинути свою батьківщину та перебиратися до нас на постійне місце проживання. Це уродженка русинського містечка Руський Керестур у Сербії Саманта Рац-Стоїлкович.

Погрози розправи за підтримку Майдану змусили Саманту Рац покинути батьківщину

Більшість жителів Руського Керестура – нащадки переселенців із території історичного Закарпаття, які почали прибувати сюди з 1750 року, коли австро-угорська влада всіляко заохочувала переселення працьовитих селян із бідних карпатських Верховин на спорожнілі після затяжної Османської війни родючі рівнини межиріччя Тиси і Дунаю. Русини з Пряшівщини, яка нині належить Словаччині, та українського Закарпаття емігрували здебільшого в сьогоднішні регіони Бачка і Срім автономного краю Воєводіна.

Предки пані Саманти, які поселилися у Руському Керестурі, мали прізвища, які й нині побутують на Закарпатті: Криніцькі, Палко і Віславські. Через якийсь час Криніцькі стали іменуватися Рацами, оскільки тогочасна угорська влада масово замінювала слов’янські прізвища на угорські відповідники. Так один із дідів Саманти по батьковій лінії й позбувся прізвища Криніцькі та став однофамільцем знаних сьогодні футболістів –  колишньої «зірки» київського «Динамо» Василя Раца та румунського легіонера донецького «Шахтаря» Резвана Раца.

За фахом Саманта  – економіст, 5 років працювала фінансистом у приватній батьковій компанії, яка виготовляє фруктову горілку. В Україні горілчаний спирт виготовляють із зерна, картоплі, цукру, а в південно-центральній Європі варять міцну паленочку і ракію з тонким ароматом і присмаком слив, абрикос, яблук, груші, винограду… Молодий фінансист дуже скоро переконалася, що царина фінансів – не для неї. ЇЇ душа прагнула лірики – вона стала писати вірші, яким місцеві композитори надавали музичний супровід, а самодіяльні митці залюбки виконували на численних фольклорних фестивалях, друкується у часопису «Шветлость», досліджувала походження русинів, організовувала семінар, присвячений діяльності  Гавриїла Костельника. У 2013 році на батьківщині побачила світ її перша поетична збірка «Чорна русалка», котра наступного року була перевидана у Львові.

Розмірений плин її життя закінчився наприкінці 2013 року, коли у Києві завирував Майдан. У перші ж його дні вона обнародувала листа на підтримку української Революції Гідності. Згодом на Майдані загинув її знайомий, і коли вона поставила на своїй сторінці у ФБ його фото, відверті вороги України почали «засипати» Саманту своїми безглуздими звинуваченнями прокремлівської риторики: мовляв, оскільки вона підтримує Україну, то вона підтримує нацистів, що вона організувала у Сербії «Правий сектор»… Голова сербської світової діаспори, який впродовж 20 літ проживав в Україні і мав добрі особисті стосунки з Януковичем, написав про неї пасквіль до російських газет та виступив на московському телебаченні. Після цього на її адресу пішли погрози розправитися з родиною. Їхня лавина була такою, що сербська поліція впродовж кількох днів надавала її родині цілодобову охорону. 

Люди в України та в Сербії, які цькували Саманту, у Фейсбукові стали шукати членів її родини та друзів, які листуються з нею. «Одним з таких «фейсбушних» друзів у мене був старший чоловік Віктор Раца з Кіровограда. Я з цим чоловіком переписувалася на теми культури та історії. Мої вороги думали, що він мій батько, тому що був активний на моїй сторінці, й почали писати йому погрози. 8 березня Віктор востаннє написав мені, що йому постійно погрожують, що він погано почувається, у нього хворе серце. Буквально через 10 хвилини після цього він помер від інфаркту», – каже С.Рац-Стоїлкович.

Фонд із захисту прав людини порадив їй на якийсь час полишити Сербію. Їй пропонували переїхати до Німеччини, але вона хотіла лише до України, і ось майже місяць, як древній Ужгород, що стоїть на кордоні двох усе ще ментально різних Європ, став для її родини прихистком. Тут вона з чоловіком – військовослужбовцем сербської армії, та двома шестирічними доньками-близнючками Глорією і Вікторією почувають себе у повній безпеці та затишку. Дітям настільки сподобався Ужгород, його замок, театр, музеї, кафе, що запрошують й бабусю теж перебратися до них.

У Сербії родина Рац-Стоїлковичів звернулася по допомогу до українського посольства у Белграді. Їм порадили оформити статус закордонного українця, але ця процедура є тривалою у часі. Й досі, попри напружену ситуацію, з українського МЗС родина Саманти Рац не отримала конкретної відповіді. Загалом родина планує перебратися на постійне проживання до України. Їхні друзі погодилися знайти роботу в Києві.

Аналізуючи сьогоднішні події на сході України, Саманта каже, що вони є дуже схожими з драматичними подіями 90-их років у Югославії. Тоді у кровопролитних і жорстоких боях біля хорватського містечка Вуковар, у якому окрім хорватів та сербів мешкають представники української та русинської общини, загинуло багато русинів, мобілізованих до сербської армії з теренів сербської Воєводіни, у тім числі й з Руського Керестура. Вони воювали з хорватською армією, у рядах якої було чимало русинів із Хорватії.

«Сьогодні багато пишеться хороших слів про хорватів і недобрих про сербів. Я кажу, що це не правильно, бо не буває поганих і добрих народів. Є нечесні політики, які дезінформують своїх громадян та налаштовують проти них сусідів. У Сербії національні меншини мають право на школи на рідній мові, газети, за державний кошт видаються книги авторів нацменшин. У нас добрі люди і мені там, як корінній русинці, добре було жити. Єдине, що маю особисті проблеми через свою громадянську позицію стосовно подій в Україні», – каже Саманта Рац-Стоїлкович.

«Про події в Україні мої співвітчизники дізнаються майже всуціль із московських джерел – від кореспондентів телеканалів, які працюють у … Москві. Центральні бєлградські газети теж переповнені тенденційними статтями про «фашизм і нацизм» в Україні, а публікацій про життя людей в місцях збройного конфлікту практично немає. Якщо хтось немає в Україні родичів чи знайомих – не може відрізнити правду від пропаганди. Звісно, не затуркані пропагандою люди читають статті про Україну в Інтернеті», – констатує пані Саманта.

«Хто винен у цьому більше: сербські ЗМІ, котрі не подають достовірної інформації прямо з Києва чи Донецька, а «заломлюють» її через московську «призму» інтересів, чи Україна, яка не веде адекватну до ситуації інформаційну роботу на закордон по правдивому висвітленню подій у своїй державі – важко сказати», – дипломатично резюмує молода талановита жінка, котра твердо вірить, що щасливе майбутнє її родини невдовзі буде пов’язане з тими краями, звідки більш ніж 250 років тому її пращури перебралися на «Дольніцу». Наш обов’язок – допомогти цій мрії збутися!

Василь Ільницький, Закарпаття онлайн.Блоги
17 квітня 2015р.

Теги: Саманта Рац, Майдан, розправа

Коментарі

В.Ільницький 2015-04-19 / 13:25:35


У пятницю Саманта написала мені: "Сьогодні мені повідомили з Вищої прокуратури в Белграді, що я i офіційно ПIДОЗРЮВАНА, вгадайте вiд кого - вiд Драгана Станоєвича!" Хто такий Драган Станоєвич - читайте тут: http://www.informator.su/kym-je-serbski-pryhylnyky-rosiji-v-ukrajini-marhinalnyj-politykum-ta-najmantsi-terorystiv/


Тетяна 2015-04-18 / 11:41:59
Дуже зворушлива історія жінки.

3239 2015-04-18 / 11:41:41
Серби звично наступають на російські граблі. Натомість хорвати й чорногорці мають до України абсолютно інше ставлення.

123 2015-04-18 / 11:38:41
Рац (rác) - серб по-угорськи.

/ 1Павло Богдан: «У Словаччині дуже мало об'єктивної інформації про життя в сучасній Україні»
Сталінські табори не зламали силу духу міжгірця Василя Бряника
/ 5Як Дні «Дня» йшли до Ужгорода
/ 1Друга світова – особистий рахунок
/ 2Чи буде в Ужгороді єдиний культурний центр?
/ 2Тарифомор
/ 7Місцями життя і звитяги Ференца Ракоці ІІ
Сорок днів без «Скіфа». Пам’яті Олега Сидора
/ 9Апостол непереможного духу
/ 7Віталій Постолакі: "Ми сподіваємося лише самі на себе"
/ 3Два кольори на полотні життя
Досі не реабілітований...
«Я отримав повістку в день свого народження...»
/ 4Хто розгатить «Тису»?
/ 6Самоочищення як запорука поступу
/ 5Що за ґута, що за фрас зворохобила «Домбас»?
/ 14 «Лишь бы не было войны…»
/ 1„Не ридать, а добувати, хоч синам, як не собі...”
/ 6Від батька – до сина-4
/ 4Від батька – до сина - 3
/ 6Від батька – до сина-2
/ 4Від батька – до сина
/ 6Азійське нутро, або Чому ми не Європа?
/ 11Бізнес на свободі
/ 18Друга світова – особистий рахунок
» Всі записи