Лінія фронту у протистоянні зі східним агресором проходить в головах українців

Річниця піку протистояння на Майдані викликала суперечливі емоції. З однієї сторони зберігається гордість за відвойовану гідність та природне співчуття до трагедії сотень постраждалих, які її відстояли. Але, з іншої, надмірний пафос, здається, має на меті приховати всю ту розгубленість суспільства, яке не знає що робити з несподівано отриманою свободою, незалежністю та її неодмінним супутником – відповідальністю. І це стосується всіх, починаючи від керівників, активістів і закінчуючи пересічними громадянами.

Тому, як не парадоксально, але війна в цих обставинах використовується за рятувальну соломинку, якою можна виправдати безпорадність в питаннях функціонування влади, економіки, правової системи, інформаційного простору. Загалом такий стан чудово ілюструють рядки незабутнього хіта Андрія Макаревича кінця 70-х.

Ты шел как бык на красный свет,

Ты был герой, сомнений нет,

 Никто не мог тебя с пути свернуть.

Но если все открыть пути,

Куда идти и c кем идти?

И как тогда нашел бы ты свой путь?

Натомість, унікальна в світовій політичній практиці акція «Антимайдан», організована московською владою, викриває увесь той тваринний страх, який і спричинив кроваві сутички в Києві, а згодом – на Сході та Півдні країни. Бо агресія є останньою захисною реакцією на смертельну небезпеку, яка, без сумніву, наближається до наскрізь корумпованого режиму Путіна, що базується на феодально-варварських принципах. Тому здобути перемогу військовими засобами у протистоянні з «русским миром» неможливо. І не тому, що у Росії надто велика територія, могутня армія та воєнно-промисловий комплекс. А тому, що, втягуючись у суто силове змагання, ми швидко скотимося до того ж варварського стану, у якому перебуває Росія. Що Путіну і потрібно. Бо тоді прощавай Європа, цивілізація та рожеві мрії «Майдану Гідності».

І така загроза є набагато небезпечнішою, ніж втрата окремих територій. Власне, Саакашвілі програв Путіну якраз у той момент, коли піддався на провокацію і вирішив силою приборкати сепаратистів Абхазії та Південної Осетії. А Майдан виграв, коли ще 1 грудня 2013 року не повівся на ретельно сплановану російськими політтехнологами провокацію біля Адміністрації Президента і втримався від прямого зіткнення з силовиками. До речі, тоді ж почала стрімко зростати і зірка П.Порошенка.

Однак, загроза виродження революційних досягнень є більш ніж реальною і політико-економічні тенденції останніх місяців це переконливо підтверджують. Історія та пов’язані з нею світова література і кіномистецтво рясніють такими прикладами. Практично всі диктаторські режими ХХ-ХХІ століть виросли з революційних подій. Сталін, Мао Цзедун, Кім Ір Сен, Фідель Кастро, Ніколае Чаушеску, Саддам Хусейн, Муамр Каддафі, Уго Чавес і т.д. і т.п. А «Вбити Дракона» Євгена Шварца, «Ферма тварин» та «1984» Джорджа Оруелла, «461 градус за Фаренгейтом» Рея Бредбері, «Країна сліпих» Роберта Едвардса та інші антиутопії детально змальовують шлях, на якому найкращими намірами вимощена дорога у пекло.

Тому, ніби вже банальне твердження, що протистояння з Росією носить цивілізаційний характер, насправді має дуже глибокий зміст. Недаремно російські ЗМІ у своїх пропагандистських війнах так настирливо педалюють тему бандерівців та «Правого сектору». Бо їм би дуже хотілося перевести конфлікт у націоналістичну площину, коли все зводиться до примітивної формули «наші - не наші» і таким чином виправдовувати авторитарний режим вічно. Відтак В.Путіну потрібні лише васали на кшталт Кадирова, Назарбаєва, Лукашенка, або вороги в особі демонізованої  Америки. Він залюбки підтримує націоналістичні рухи, такі як «Національний фронт» у Франції чи «Йоббік» в Угорщині, а мирні демократичні країни Європи, Північної Америки чи Австралії становлять для нього смертельну небезпеку самим лише фактом свого існування, бо доводять, що успішне суспільство базується на відкритості та законах, а не на брехні та страху.

Тому путінізм в Україні має союзників не лише серед відвертих прихильників «російського світу», а й серед, здавалося б, його ворогів, які нічого, крім грубої сили, не визнають. Коли в політичних дискусіях деякі гарячі голови запевняють, що політична доцільність в умовах війни має переважати над правом, то кращого подарунка В.Путіну годі придумати, бо це автоматично виправдовує і його беззаконня. Або коли у відповідь на російську брехню створюється українське міністерство пропаганди, то це означає, що наші чиновники не уявляють свою діяльність без брехні, хай і прикритої патріотичною риторикою.

На минулому тижні вітчизняний телепростір накинувся на Савіка Шустера, в передачі якого було надано слово російському військовому журналісту пропутінської орієнтації. І питання поставлено так гостро, щоб взагалі позбавити Шустера ефіру. Це ж наскільки треба не вірити у свій народ, щоб боятися, що знання точки зору ворога може похитнути віру українців у себе. І чим тоді наші глашатаї свободи відрізняються від російського дебілобачення? Хоча думається, що цей епізод також намагаються використати для недобросовісного витіснення конкурента.

Не викликає оптимізму й діяльність вищого ешелону влади. Піарівські засідання Кабміну, які показує Перший національний канал, більше нагадують п’ятихвилинки ненависті за Оруелом, ніж засідання європейського уряду. А.Яценюк усіма зусиллями прагне створити імідж вельми суворого пана, який роздає стусани своїм боярам. При цьому з надрозумним виглядом та театралізованим обуренням озвучує проблеми, про які торочать люди. Ніби це не засідання уряду, який має приймати рішення, а зібрання базарних пліткарів, що навіть не здогадуються про власне невігластво.

Не радує й президент, якого все більше паморочить від отриманої влади. За рівнем компетентності та професіоналізму П.Порошенко, безумовно, достойний лідер європейської держави. Але,схоже, вірус влади, помножений на авторитарний характер (а інший не міг мати успіху в бізнесі у буремні 90-і), настійливо штовхає його в обійми військових яструбів, коли хочеться одним ударом вирішити проблеми, і, заодно, витіснити політичних конкурентів. Вже практично забуто про реформу місцевого самоврядування, корінну зміну системи правосуддя, бо, мовляв, війна. Таким чином й тут Путін перемагає, консервуючи політичну систему, вибудувану у свій час Кучмою, Медведчуком, Януковичем, яку так і не зміг зламати Ющенко, а нині Порошенко намагається пристосувати під себе.

Майже повною профанацією закінчилися й економічні реформи, бо жодних з цілей дерегуляції та демонополізації економіки не досягнуто. Натомість на повну потужність розгорнулася нова боротьба за привілеї. Учасник АТО стає бажаною цяцькою, під яку трансформується звична корупційна система. Як колись у 90-х під тему «афганців» та різноманітних благодійних організацій здійснювалася багатомільярдна контрабанда підакцизними товарами, горілкою, сигаретами, так і сьогодні замість професіоналізації армії засмічують ефір словесним брудом, ніби волонтерство може замінити собою державу. А спекуляція на патріотизмі перетворюється у надприбутковий бізнес, бо прокурорські та міліцейські зловживання тепер стають не злочином, а «патріотичною діяльністю в екстремальних умовах».

Відтак лінія фронту у протистоянні із східним агресором проходить не біля Дебальцевого, в Пісках чи під Маріуполем. І якщо жителі цих територій не хочуть жити за цивілізаційними стандартами, то силою їх не змусиш. Тому дипломати  повинні шукати нові креативні ходи, а європейська Україна позбавлятися непотрібного тягара. Насправді вона знаходиться в наших головах. Бо путінізм – це не породження пекла чи якоїсь позаземної цивілізації, а уособлення середньовічного варварства у ХХІ столітті. Примітивному суспільству так легше, бо воно позбавляє себе відповідальності. Жити в умовах цивілізації набагато важче, але цікавіше й продуктивніше. І цей вибір українці ще не зробили.    

28 лютого 2015р.

Теги: Майдан, Путін, цивілізація

Коментарі

Біляченко 2015-03-06 / 20:55:23
Коли цей політолог висвітлить фактор Хабаду?

krk90 2015-03-01 / 19:54:38
Десь місяць тому я проснувся із глибоким внутрішнім переконанням, що третього, надзвичайно кровопролитного Майдану не уникнути. Я цього дуже не хочу, але позбутися названого відчуття не можу. Я думаю - це результат отого всього, що ми бачимо у нашій провінції та читаємо про столицю, і в першу чергу про фронт. При цьому я, людина компромісу ( уже в минулому), став прихильником тези:"Слово, підкріплене пістолетом, набагато вагоміше від просто слова". Якщо те, про що писав Пащенко, а ще більше не писав, і далі триватиме я представникам так званої "еліти" у всіх сферах нашого життя не заздрю. Думаю, що, на превеликий жаль отаке озлоблення потроху ВЖЕ наростає в широких колах "тиловиків". Про справжні настрої тих, хто перебуває на війні, нічого сказати не можу. Можливо хтось із службовців 128-ї бригади не побоїться написати правду про реальні настрої фронтовиків.

Андрій 2015-03-01 / 09:40:07
Пащенко як завжди на висоті. Цінуємо.

Адмін 2015-03-01 / 00:58:12
Це не коментар. Це цитата з тексту.

Генек 2015-03-01 / 00:49:43
З приводу видаленого коментаря:
"Це ж наскільки треба не вірити у свій народ, щоб боятися, що знання точки зору ворога може похитнути віру українців у себе. І чим тоді наші глашатаї свободи відрізняються від російського дебілобачення?"

Адмін 2015-03-01 / 00:24:35
Адмін - поняття збірне. Хто саме вас цікавить? І чому?

Генек 2015-03-01 / 00:14:55
а адмін статтю читав?)

Аналітик 2015-02-28 / 17:46:27


Коментар видалено. Адмін



Віктор Пащенко
Публікації:
/ 12Феномен Саакашвілі
/ 10Ужгородські договірняки. Ч.2
Дух Сент-Міклоша
/ 10Ужгородські договірняки. Ч.1
/ 4Прощання з імперськістю
/ 33Трамп. Шлях до бабуїна
/ 15Ідолопоклонство. Савченко, Москаль, Андріїв і "пересічники"
/ 3"Кримінальне" ківі. Злочин без кари
/ 12Драгобрат. Опришки і влада
Україна: Очищення виборами
/ 6Час Порошенка
/ 8Ужгород як лакмус для Порошенка
/ 3Ці вибори можуть трішечки змінити владу, але не здатні змінити суспільство
/ 6Москаль з дверима
/ 38Закарпаття. "Останній Москаль"
/ 4Реформи як спосіб самозахисту бюрократії
/ 4Закон про декомунізацію як символ «совковості»
/ 1Реакція на коаліції
/ 20Випробування владою. Кінець часу дерибанів
/ 6Ужгород: світло і тіні
/ 2Херсон-Ужгород. Порівняльна соціологія
Соціологія, Майдан і війна
/ 9Ващук. Освітянський феодалізм
На Майдан. Горжуся, що УКРАЇНЕЦЬ
/ 2«Ревізор» і Революція
» Всі записи