Сумний кінець «русского мира» на Закарпатті

Обрізання духовного ланцюга з Москвою – тільки питання часу

Мітинг опозиції в Ужгороді, березень 2013 року
Мітинг опозиції в Ужгороді, березень 2013 року

П’ятого березня виповниться 200 років з дня народження Івана Раковського, який, по суті, започаткував москвофільство на Закарпатті. Греко-католицький священик, целібатник, став ще й першим закарпатським професійним журналістом. У 1850 році він був призначений редактором «Земского Правительственного Вестника для королівства Угорщины», далі редагував «Церковную газету», а по її зникненню – «Церковний Вестник». Усі ці вісім років він видавав часописи російською мовою, хоча урядовці вимагали писати для народу зрозумілою мовою.

Коли врешті віденські та будапештські чиновники зрозуміли, що Іван Раковський їх водить за ніс, а російська мова – зовсім не «руська», якою говорять мешканці Закарпаття, Галичини та Буковини, то зі столиці відправили його в глушину: в закарпатське село Іза біля Хуста, де він і доживав останні 27 років парафіяльним священиком. Хоча дописував Раковський до галицьких москвофільських видань до кінця життя.

Зерно, яке першим посіяв цей греко-католицький священик, зійшло рясними сходами. Більшість закарпатських будителів (культурно-політичні діячі – ред.) другої половини 19 століття побачили в Росії та в російській культурі своїх захисників та репрезентантів. Тож замість того, аби розвивати власну культуру та літературу, спираючись на народне мовлення, вдячно приймали російську, не розуміючи, яка насправді прірва пролягає між першим і другим.

А оскільки російську мову знали слабо, то писали нею твори, які викликали в Росії тільки спантеличення та глум. Однак Москва всіляко підтримувала ці химерні почини кількох десятків місцевих інтелігентів, заохочуючи їх морально й матеріально. В Росії навіть з’явилися вчені та інституції, які вивчали та фіксували всі «русские» починання в Австро-Угорській монархії. Так би мовити, «русский мир» в дії.

Для чого це робилося – стало зрозуміло пізніше. Напередодні першої світової війни в Москві вже існував «Карпато-Русский музей» та бібліотека, а літературознавець Федір Арістов підготував солідну тритомну працю «Карпато-русские писатели», куди увійшли розповіді про 26 літераторів із Галичини, Буковини та Закарпаття. Серед них шестеро були закарпатськими москвофілами (Духнович, Раковський, Добрянський, Сільвай, Кралицький та Фенцик). Всі вони потайки вважали, що визволити угрорусів з-під мадярського гніту зможе тільки Росія. Прямо таке говорити не дозволялося, бо це була антидержавна пропаганда, тож і Москва, і москвофіли це всіляко заперечували. Мовляв, йдеться тільки про духовний зв’язок. Але шила в мішку не сховаєш.

Розпочалася Перша світова війна, і Арістов у першому томі своєї літературознавчої праці вже прямим текстом пише: «В 1914 году наступила великая война, которая, Бог даст, откроет новый период в жизни Галицкой, Буковинской и Угорской Руси, как составной части России, осуществив вещие слова воззвания Верховного Главнокомандующего: «Да не будет больше подъяремной Руси! Достояния Владимира Святого, земля Ярослава Осмомысла, князей Даниила и Романа, сбросив иго, воздрузит стяг единой, великой, нероздельной России!».

Ось чого варті всі культурні проекти «русского мира»! Майже столітнє загравання з греко-католицькими священиками Західної України, які не могли протистояти австрійській, угорській та польській гегемонії і шукали союзника в цій боротьбі, насправді мали тільки одну мету – приєднання нових територій і жорстке розчинення будь-яких місцевих особливостей.

Галичина вилікувалася від москвофільства миттєво: пробувши рік під російською окупацією в 1914-1915 роках, дізнавшись на власній шкурі, що таке «русский мир», Галичина вже НІКОЛИ не мала симпатії до північного «білого царства». Закарпаттю «пощастило» менше.

Арістов щиро радів, що «победоносная русская армия уже вступила в северную Венгрию и заняла Угорскую Русь… Слава Богу, что для угро-руссов кончилась темная ночь и над Угорской Русью занялась заря новой, свободной жизни в составе великой и братской России!» Але літературознавець трохи поквапився. Як кажуть, поспішиш – людей насмішиш.

Росія не тільки відступила із Західної України, але й пережила кошмар двох революцій і втрату значних територій імперії. Ба навіть, довгими роками плеканий «Карпато-Русский музей був зметений виром громадянської війни разом з його справді унікальними експонатами які, либонь, втрачені вже назавжди. Та й сама тритомна праця «Карпато-Русские писатели» Федора Арістова – головний труд його життя – згинув під уламками царської монархії. Встиг вийти тільки перший том у 1916 році, а два наступні, вже готові до друку, загубилися у смертельному герці білої і червоної гвардій. Арістов прожив усього 44 роки, сумно споглядаючи на справу свого життя та повне фіаско царського «русского мира».

Повільно, але впевнено – до логічного кінця

У Першу світову російська армія лише заходила в гірські райони Закарпаття, тому про неї місцеве населення не встигло скласти ясного враження. Тож москвофільство, підсилене численною білогвардійською еміграцією, рясно розквітнуло тут в міжвоєнні чехословацькі роки, хоча так і не дало жодного місцевого літератора бодай середньоросійського рівня. Всі тутешні спроби писати «по-російськи» видаються з висоти сучасності неоковирною графоманією найгіршого ґатунку.

А по Другій світовій війні прийшов Радянський Союз, і багатьом закарпатцям вперше відкрилися очі, що вони, виявляється, говорять не «русским языком», як їх весь час запевняли білоемігранти. Навіть останній невіглас нарешті збагнув, що російська мова насправді – не рідна, а чужа.

Нині останнім оплотом москвофільства на Закарпатті є православна церква Московського патріархату. Тільки там ще почуєте голоси про якусь духовну єдність з Москвою та інше «бла-бла-бла» «русского мира». Чого вартують ці заклинання – чудово видно у випадку з автором «Карпато-русских писателей». Бо у Росії мета завжди одна: загарбати чуже. Федір Арістов про це писав відкрито у передмові до книжки: «Великая война 1914 года имеет для России огромное значение, потому что с присоединением Галицкой Руси завершилось дело собирания русских земель, начатое еще при Иване Калите. Прежде чем наступило политическое объединение, оно уже было подготовлено в идейном отоношении, благодаря самоотвреженной литературной и народной деятельности карпато-русских писателей». Ось насправді чим займаються прихильники «русского мира» в минулому і тепер!

Путінська агресія завдає в Україні найсерйозніший удар саме по російських культурних осередках. В Закарпатті їх і так було не густо, тепер стає дедалі менше. Останній в Західній Україні російський театр у Мукачеві змінив свій статус, не бажаючи асоціюватися з агресором. Причому наполіг на цьому сам колектив, серед родин якого є постраждалі від війни. Тепер це буде «Закарпатський драматичний театр над Латорицею». Припинила виходити і єдина російськомовна газета в краї – «Європа-центр». Ще одним клаптиком «русского мира» стало менше.

Залишаються по одній російськомовній школі в Ужгороді, Мукачевому та Береговому, кафедра російської мови в Ужгородському університеті та найбільша парафія церкви Московського патріархату в Україні. Однак церква також змінюється, як змінюються і її віряни. Обрізання духовного ланцюга з Москвою – питання тільки часу. Агресія Росії не залишає іншого варіанту.

Радіо "Свобода"

 

Олександр Гаврош, Закарпаття онлайн.Блоги
22 лютого 2015р.

Теги: москвофільство

Коментарі

гуцул 2017-11-01 / 14:34:50
Браво, Гаврош! респект! чому мовчать Кешеля і Дочинець???

Віктор 2015-03-02 / 22:08:26
Русину-українцю - Давня назва РУСИН була не тільки в Галичині, Карпатський Русі-Україні та Букковині - це наше РІДНЕ І'МЯ було скрізь по всіх українських землях до середини 19 століття! І тільки в другій половині 19 воно стало виходити з ужитку в Східній Україні, наприкінці 19 с Поділля, на початку 29 ст. на Волині, в першій чверті 20 на Галичині, Буковині та Холмщині, в середині 20 на Закарпатті!І ще до сих пір цей нам усім рідний етнонім затримався в Пряшівщині, Лемківщині та в сербській Бачці!Ми українці повернемо це старе ім'я нашому народу та особливо державі Русі-Україні!

Українець 2015-02-27 / 19:54:46
Розмістіть цю статтю на уарепотрері і побачите весь русинизм у всій красі та дебілізмі.
Хороша стаття, інформативна. Про Духновича чув, а зараз спробую про цю особу більше почитати.

Олег 2015-02-27 / 11:24:35
Дякую, Олександре, за чудовий матеріал. До речі, Ви не вперше пишете те, що відповідає духовним потребам більшості закарпатців. Що стосується названих в коментарях осіб, то частина з них просто заробляє гроші. Той же Капраль більше десятка років живе в Угорщині ( зверніть увагу - не в колисці "русского мира" - Московії, а в Європі). Інші, як кажуть в Одесі, хворі на всю голову. Реальну небезпеку для українства складають московські попи з їхнім впливом на найменш освічену частину населення Закарпаття. І з цим щось треба робити. Адже іде війна за честь,свободу і незалежність нашої Батьківщини, а тут така потужна п"ята колона.

Адмін 2015-02-26 / 21:04:01
Все значно простіше. Налітають, але їх видаляють. Тут наша, українська територія. А у них - програми Кисельова і Лайфньюз... :)

Горянка 2015-02-26 / 20:56:29
Добротно. Ще зовсім недавно на цю статтю налетіло б плачене московське вороння і було б 200 коментарів, а зараз і тут облом. Грошей уже не за каркання платять менше. Так що, справді, "Руцькому миру" іде повний капець.

Русин-українець 2015-02-24 / 20:33:18
Правильно русини будуть но сепаратистів русинів не буде, бо давня назва русинів і на Галичині була, це все творить один український етнос, а не проросійський сепаратизм.

петро 2015-02-24 / 19:26:23
Ця тема дуже добре розроблена нашим земляком, професором вільного українського університету у Мюнхені Іваном Жегуцом у його праці "книжка і преса - їхні шляхи у Закарпаття протягом двох століть"

Іван 2015-02-24 / 11:18:35
Дякую за грунтовний допис і обєктивну оцінку. Пора вже говорити правду і прямо в очі! Робити свій вибір!

Faust 2015-02-24 / 10:08:54
Русину - русины на Закарпатті будуть, айбо вони з часом стануть Інтеліґентами...

Ужгород 2015-02-24 / 08:25:57
До речі, в УжНУ існують аж дві російські кафедри: кафедра російської мови і окремо кафедра російської літератури. І це на десять студентів на курсі! Це повний маразм, транжування державних коштів, яких так не вистачає, і формування п'ятої колони. Таку практику давно слід викорінити!

Хлопець 2015-02-24 / 08:00:17
А ні слова про катство до "угрорусів" та "руських" галичан, та масових вбивствах їх у першому в Євроі концлагері Талергоф (1914–1917)біля містечка Граца

русин 2015-02-24 / 06:49:31
русины были йе и будуть на закарпаттi

OLEG 2015-02-23 / 22:09:20
здається,в Берегові, російської школи вже давно нема!?

СБУ 2015-02-23 / 18:10:30
У Словаччині, зокрема на Пряшівщині, основу майбутнього "русинства" свого часу також склали російські філологи

учень історії 2015-02-23 / 16:20:13
Кінця русского міра на Закарпатті ще немає, є його трансформація. Тепер він не лише в російських осередках а і в іншій формі - русинстві. не дивно що представниками русинства є РОСІЙСЬКІ філологи Капраль (викладач кафедри російської мови в УжНу), Падяк, Алмаші... Так што продолженіє слєдуєт.

вчитель історії 2015-02-23 / 11:41:36

Просто, лаконічно, інформативно та актуально. Готовий конспект для уроку не тільки у середній школі. Плюс цікава публіцистична форма викладення наукового матеріалу мінімум з краєзнавства. З чим і вітаю автора.

Степан Крук 2015-02-22 / 16:09:22
Грунтовний анал1тичний матер1ал! Дякую автору. Добре, коли б Сашко пригадав "подвиги" свого колеги журнал1ста Морозова (Боржави) з його в1дверто пророс1йською газетою "Единство плюс". Цей москальолиз в часи становлення укра1нсько1 державност1 безкарно призирав 1з стор1нок свого часопису все укра1нське.


Олександр Гаврош
Публікації:
/ 25Русинський абсурд на закарпатському телебаченні
/ 16Освіта і мова. Чи виконував Будапешт те, що нині вимагає від Києва?
/ 13Як Українська держава фінансує закарпатський сепаратизм
/ 29Чи винна Україна, що закарпатські угорці погано знають українську мову?
/ 59Чому ідеолог закарпатського сепаратизму вільно їздить Україною?
Хто руйнує мир на Закарпатті?
/ 3Події в Мукачеві. Закарпаття під прицілом
Вікно на схід
/ 2«Любі друзі» дитячої літератури
/ 3Хто порятує давній ужгородський цвинтар на Капушанській?
/ 7Сепаратизм і детектив із прапорами
У суботу ужгородці вийдуть на вулиці
/ 26Російський сон Ужгородського національного університету
/ 3У понеділок чистимо від сміття цвинтар на «Білочці»
/ 2Чому брудний Ужгород?
/ 7Літературна премія імені ФСБ на теренах України
/ 2Чи народна влада в Ужгороді?
/ 24Петровцій і матюки
/ 16Путін зазнав поразки і на українському Закарпатті
/ 13Чи є на Закарпатті СБУ?
/ 1Що показали вибори на Закарпатті??
/ 4Фантазії про угорський округ
/ 1Книжковий ярмарок під час війни
/ 1Синьо-жовта Одеса
/ 3Війна і німці
» Всі записи