Закарпатські журналісти: колеги чи вороги?

Закарпатські журналісти часто спілкуючись про свою роботу сходяться на думці, що якісної журналістики на Закарпатті немає, але при цьому і далі продовжують працювати в звичному, і що головне, зручному для себе режимі.

Закарпатські журналісти: колеги чи вороги?

Перше, що спадає на думку, коли мова йде про закарпатські ЗМІ,  — це відсутність незалежності, а, відповідно, й незаангажованості. Наступне — це справжня ворожнеча (ні, не конкуренція, а ворожнеча). Щодо першого, то цікаве дослідження зробили журналісти інтернет-видання «Панорама Мукачева», які у статті «Медіаґазди. Кому належать закарпатські ЗМІ» детально розписали усі групи впливу (в основному політичні) та їхні медіа ресурси. В умовах підзвітності власникам та певній редакційній політиці, яку встановлює роботодавець, відбувається атрофація власне журналістики. Тобто, сайти оновлюються, з’являються нові додаткові можливості, наприклад інфографіка, стрім, але журналістика в класичному та ідейному сенсі — помирає.

Ворожнеча. Групи політичного чи бізнесового впливу (а часто-густо це йде в тандемі) воюють за прихильність закарпатців, тому крім завдань писали виключно позитивні та іміджеві матеріали про власників, вимагають ще й «мочити» конкурентів. Журналісти виконуючи такі завдання з усім, притаманним Закарпаттю, ентузіазмом, настільки захоплюються цим процесом, що в якийсь момент уже починають воювати між собою, знову ж вбиваючи журналістику.

За останні кілька років, мені відомо всього декілька випадків, коли журналісти Закарпаття (в основному Ужгорода) змогли на певний час згуртуватися. Вперше, на моїй пам’яті — 1-го жовтня, коли їх закликали вийти на акцію протесту проти так званого «Закону про наклеп». Тоді журналістів по всій Україні обурило, що Верховна Рада у першому читанні прийняла законопроект «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо посилення відповідальності за посягання на честь, гідність та ділову репутацію особи», внесений народним депутатом від Партії регіонів Віталієм Журавським. Тоді журналісти таки відстояли свої права.

Кількох журналістів об’єднали громадська небайдужість та тема забудови Народної площі, потім суди над  активістами, на які журналісти та активісти ходили масово, щоб створювати громадський та публічний тиск. І на останок, суди над журналістом інтернет-видання Закарпаття онлайн Олегом Дибою. Хтось ходив, щоби підтримати, а хтось «смакував» тему.

Загалом, журналістська культура, етика та самоорганізація на Закарпатті ще дуже низькі, тому й маємо низькопробну журналістику (яка виховується ще з стін УжНУ, але це інша тема), переважну «заказуху», псевдоінформаційні приводи, ворожнечу та нездатність об’єднуватися заради розвитку регіональної журналістики або захисту своїх прав. Ми забули про професійні цінності. Забули про стандарти, про етику, про надмету — доносити до людей правду. Об’єктивну, незаангажовану правду.

Маю щирі сподівняя, що журналістська громада Закарпаття таки знайде можливості для того, щоб об’єднувати зусилля на те, аби ми мали справді якісну журналістику і називали одне одного колегами, вкладаючи в це слово повагу.

28 жовтня 2014р.

Теги: журналіст

Коментарі

Володимир Мочарник 2014-10-29 / 10:03:31
Дуже розумна дівчинка і правду говорить. А ви не праві, бо безсилі.

Юлія Дуб 2014-10-28 / 23:37:00
Рада, що усі погоджуються з тим, що незалежної журналістики на Закарпатті нема. Думала, закидають помідорами "за наклеп" "чесні колеги")) Насправді я зовсім не наївна, але і не песиміст. Життєвий досвід (хоч і не великий) навчив, що змінити можна все, але не в один момент і лише завдяки натхненній праці. Я не рівняю нас на закордонні ЗМІ, ми здатні створити ексклюзивний продукт.

Особисто я планую працювати над тим, щоб ЗМІ в Закарпатті ставали якіснішими. Конструктивну критику та поради приймаю. Просто бла-бла-бла, "жизнь - боль" - пропускатиму повз.

Як казав Вакарчуу "А нас з тобою своє робити, відкрити очі і далі йти"))

Жека 2014-10-28 / 20:16:18
Смішна і наївна стаття. Незалежної журналістики не існувало, не існує і не буде існувати. Хто платить – той замовляє музику: партія, політик, власник ЗМІ, грантодавець з Вашингтону, Москви, Лондона. Спонсорам начхати на якусь там «свободу слова».
Юлія Дуб занадто молода і занадто екзальтована, щоби серйозно розмірковувати на дану тему.

ярослав орос 2014-10-28 / 17:17:39
думку другого абзацу о. супруненка варто б розвивати в краї...

Олег Супруненко 2014-10-28 / 16:38:09
Пану Степану: на дворі вже 21 століття не перший рік, ну скільки ж можна про "державну підтримку (насамперед матеріальну) незалежних ЗМІ" ? Ну це ж очевидно, що вона одразу припиняє бути незалежною в такому разі.

Вихід бачу в дійсно незалежних блогах, благо, доступ до соціальних мереж нині відкритий. Чесні та цікаві блоги, якщо вони з"являться на Закарпатті, швидко набудуть тої популярності, на яку вони можуть розраховувати. Бо насправді чесна журналістика потрібна далеко не значній частині суспільства - так само, як і чесна правова система тощо.

Степан Крук 2014-10-28 / 15:50:08
Хочеться Незалежної Журналістики! Але, навіть за горизонтом її не видно. Все питання впирається в фінансування. А воно необхідне і є чималим...Ось воно й виходить: хто платить гроші, той і замовляє музику. А ще журналістика стала бізнесом у самому негативному розумінні цього слова.
Вихід бачу в державній підтримці (насамперед матеріальній) незалежних ЗМІ. А в Закарпатті потрібно розпочати з реформування Закарпатської обласної організації Національної Спілки журналістів, зробити цю організацію дієвою та продуктивною. Зараз ця "шарашка" тільки дискредитує обласні ЗМІ. Жодних семінарів, жодних нарад, жодних колегіальних обговорень проблем, які виникають в регіональній журналістиці

ярослав орос 2014-10-28 / 15:06:31
наївність панночки юлії тішить щодо нинішнього стану закарпатської журналістики... (щось та буде)... гадаю...
проте, висококласна журналістика в краї зупинилась, скажімо, на чужоземцеві іванові ольбрахту...
що стосується олега диби, то слід відверто сказати -- він поки що єдиний хлоп, який узяв на себе відповідальність за ушляхетнення фаху сучасної вітчизняної журналістики в краї... хоч, зрозуміло, він також не є взірець...
але ж, -- о. диба, принаймні, намагається побачити у дзеркалі своє відображення...
решта -- "самолюбуваніє", на жаль!