Війна на Сході України є війною із захисту Цивілізації від агресії Варварства

Агресія Росії проти України - анексія Криму та розв'язання війни на Сході нашої держави за своєю суттю та впливом на геополітику корінним чином відрізняється від інших військових конфліктів, які відбувалися у різних частинах світу після 1945 року. Нею Путін подає сигнал, що готовий і прагне зруйнувати ту систему міжнародних відносин, яка була сформована по закінченню ІІ світової війни та проіснувала уже майже 70 років. Навіть самі росіяни вважають, що «їхня країна здуріла!»

Війна на Сході України є війною із захисту Цивілізації від агресії Варварства

Щоб зрозуміти суть питання – почнемо з короткої історії дипломатії. Її елементи були започатковані ще у сиву давнину. Немає сумнівів, що угоди укладалися ще між племенами кам’яного віку – десятки тисяч років тому. А засвідчений в історії перший факт такої – договір 1274 р. до н. є., укладений єгипетським фараоном Рамзесом ІІ та хетським царем Мутавалі ІІ після битви під м. Кадішем (до речі, хто у ній переміг – є відкритим питанням, кожна зі сторін приписувала перемогу собі).

Перша ж угода, яка визначала міжнародний (між багатьма державами) світопорядок на більшій частині Західної та Центральної Європи – це Вестфальський мир 1648 р., який підвів підсумок жахливій  (приміром населення Чехії зменшилося утричі) Тридцятирічній війні. Не всі, але окремі елементи положень миру проіснували півтора століття, аж до Наполеонівських війн.

З 1 листопада 1814 р. по 8 червня 1815 р, у Відні засідав конгрес переможців над Наполеоном. У роботі конгресу прийняло участь десятки держав, хоча головну роль відігравали Росія, Велика Британія, Австрія, Пруссія та, як не дивно… Франція, що хоч і була переможеною, однак, скориставшись суперечками між головними переможцями, була долучена до «клубу» великих держав. 

На конгресі було перекроєно (після суперечок) кордони Європи. З метою недопущення їх змін та збереження самодержавно-феодальних порядків, недопущення революцій,  був прийнятий Заключний акт, який встановлював новий світопорядок – т. зв. Віденська система. Для її гарантування була утворена міждержавна організація «Священний союз», у якому намагалася домінувати найреакційніша тоді держава – «Жандарм Європи» - Російська імперія (цю свою функцію Росія яскраво продемонструвала придушенням революції в Угорщині 1849 р.). Однак, за наполяганням царя Олександра І «Священний союз» включав лише християнські держави (звідси і назва), і лише їх кордони вважалися недоторканими. Причина ж була у тому, що Росія прагнула завоювати землі мусульманської Туреччини.

Втім у війні, розв’язаній нею з цією метою (Кримська війна 1853 – 1956 рр.), Росія зазнала поразки, позаяк на захист Туреччини виступила низка європейських держав. Тож Віденська система розвалилися, щез «Священний союз» і надалі, аж до 1919 р. утворювалися лише блоки держав, які конкурували між собою. Протиріччя найбільших двох із них – Антанти та Четвертного союзу стало причиною Першої світової війни (1914 – 1918 р.). За її підсумками 28 червня 1919 р. у м. Версалі був підписаний договір, що визначав новий світопорядок, причому, вперше –  не лише у Європі, а й у світі – Версальська система.

Намагання ініціаторів були дуже благими. Позаяк війна принесла десятки мільйонів жертв, жахливі руйнування, декларативно було заявлено мету – щоб вона стала останньою такою в історії людства. Всі проблемні питання між країнами мали вирішуватися дипломатичними засобами. З цією метою була створена перша світова міжнародна організація – Ліга націй.

Однак із початку 30-х років Версальська система почала тріщати. З Ліги націй вийшла гітлерівська Німеччина, яку не вдовольняли повоєнні кордони, Японія захопила Маньчжурію, Італія –  Єфіопію, Німеччина – Австрію.

Імперіалістичні замахи Німеччини намагалися умиротворити за рахунок Чехословаччині у вересні 1939 р., однак, через тиждень після укладення нацистською Німеччиною та більшовицькою Росією (СРСР) договору «Молотова-Рібентропа» про переділ світу (23 серпня 1939 р.), 1 вересня 1939 р. Друга світова почалася. Версальська система разом із Лігою націй пішли у небуття.

Питання післявоєнного устрою, кордонів, створення нової міждержавної організації попередньо розглядалося на конференції «Великої трійки» - керівників СРСР, США та Великої Британії (Й. Сталіна, Ф. Д. Рузвельта та В. Черчилля) у Тегерані 28 листопада — 1 грудня 1943 р. Конкретизовано ж було на наступних зустрічах «Трійки» – м. Ялті (4 – 11 лютого 1945 р), а також м. Потсдамі (17 липня – 2 серпня 1945 р., у якій взяли участь – Й. Сталін, замість Ф. Рузвельта (незабаром після ялтинської конференції – 12 квітня 1945 р. помер від крововиливу в мозок) президент США Г. Трумен, прем'єр-міністри Великої Британії В. Черчилль та К. Еттлі (лейборист, змінив на посаді В. Черчилля, позаяк на парламентських виборах, які відбулися у липні 1945 р. консервативна партія Великої Британії Черчилля зазнала поразки).

У Ялті та Потсдамі не лише було домовлено межі післявоєнних кордонів, їх недоторканність, а й сформовані основні основоположні засади сучасної (ще начебто діючої) системи міжнародних відносин. Дана система і отримала назву Ялтинсько-Потсдамської.

З метою підтримання миру, безпеки та розвитку співробітництва між державами світу було утворено всесвітню, глобальну міждержавну організацію – Організацію Об’єднаних Націй (Головні органи ООН: Генеральна Асамблея Рада Безпеки, Секретаріат, Міжнародний Суд, Економічна і соціальна рада. Рада з Опіки. Члени-засновники — 51 держава (в т. ч. Україна). Нині вона включає 193 держави-члени. Охарактеризувати весь різносторонній загал міжнародного співробітництва у рамках Ялтинсько-Потсдамської системи у одній статті є неможливим.

Однак є два, чи не найголовніших принципи, на яких ця система будується:

Перший – це Права людини.

Визначені вони у «Загальній декларації прав людини», яка була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. та, у подальшому розвинуті у «Заключному акті» Наради з безпеки і співробітництва в Європі (англ. Final Act of the Conference on Security and Cooperation in Europe), підписаному главами 35 держав у Гельсінкі 30 липня - 1 серпня 1975 р.

Другий принцип – Недоторканність кордонів

У п. 4 ст. 2 Статуту ООН закріплено положення про заборону використовувати силу або загрозу силою "проти територіальної недоторканності держав". Декларація про принципи міжнародного права 1970 р. розвиває це положення і встановлює, що "територія держави не повинна бути об'єктом військової окупації, що є результатом застосування сили в порушення положень Статуту ООН. Територія держави не повинна бути об'єктом набуття іншою державою в результаті погрози силою або її застосування. Жодні територіальні придбання, що є результатом погрози силою або її застосування, не повинні визнаватися законними".

Положення про непорушність кордонів, які склалися  після закінчення Другої світової війни у Європі містяться у Декларації принципів Гельсінського Заключного акта НБСЄ про яку зазначалося вище.

Тут варто сказати, що у Європі були і є сили, які не невдоволені повоєнними кордонами, не вважають їх «справедливими» (зокрема, реваншистські у Німеччині, Угорщині тощо). Однак у керівництві 35 держав, що підписали Декларацію, переміг здоровий глузд, інстинкт самозбереження – розуміння наскільки є небезпечним зачіпати цю тему. Тож у ній проголошується: "Держави-учасниці розглядають як непорушні всі кордони одна одної, так і кордони всіх держав в Європі, тому вони утримуватимуться зараз і в майбутньому від будь-яких посягань на ці кордони. Вони відповідно утримуватимуться також від будь-яких вимог або дій, спрямованих на захоплення й узурпацію частини або всієї території будь-якої держави-учасниці". Таким чином, 35 держав - учасниць ОБСЄ юридично визнали лінії проходження кордонів між ними і всіма державами в Європі, взяли зобов'язання не чинити будь-які замахи на ці кордони, відмовилися від будь-яких територіальних претензій одна до одної.

Не приніс порушень цих домовленостей і розпад СРСР та СФРЮ. Адже утворення нових держав на території цих федерацій було додержано у рамках їх (республік СРСР чи СФРЮ) адміністративних кордонів. Стосується це і двох випадків –Придністров’я та Нагірного Карабаху Адже мова тут не йшла про приєднання цих територій (не визнаних міжнародною спільнотою «республік») до територій інших держав, а проголошення «незалежності».

Першим прецедентом, коли одна із держав посміла нахабно порушити принцип недоторканності кордонів – це анексія путінською Росією українського Криму та розв’язання нею т. з. «гібридної війни» проти України. Як неодноразово прогнозувалося оглядачами-міжнародниками та політиками метою агресії є, якщо не цілковите знищення нашої держави, то захоплення території Сходу та Півдня України - до Придністров’я.

Більше того, чи планує Путін зупинитися на Дністрі – знає лише він. Не виключеною є версія про його наміри «відродження» Росії у межах кордонів СРСР (позаяк таке його розуміння «історичної справедливості»), а за логікою - і наступним поновлення російського диктату над низкою країн Центральної Європи (хто знає: імперіалістичні апетити російського диктатора у перспективі можуть бути іще більшими, адже і до узбережжя Атлантики тоді буде не так уже і далеко).

Таким чином, політика Путіна чітко свідчать про його прагнення ліквідувати Ялтинсько-Потсдамську систему, переділити світ. Він не зупиняється перед тим, що як свідчить попередній історичний досвід - знищення міжнародних систем, які регулюють світопорядок завжди призводило до великих війн, у ХХ ст. – двох світових.

При цьому, слід нагадати, що нинішні дії Путіна разюче нагадують аналогічні дії Гітлера у 1938 – 1939 рр., пов’язані із анексією Австрії та Чехословаччини, а реагування багатьох європейських держав на російську агресію є, як не дивно, копіюванням політики провідних держав Європи, направленої на «умиротворення» Німеччини.

Імперіалістичні наміри Путіна, направлені на переділ світу наразі можуть бути зупинені лише в Україні. Тож абсолютною достовірністю є те, що захищаючи свою територію, свою державу українці захищають всю Європу.

Слід додати, що знищення системи, яка регламентувала світопорядок в останні сім десятиліть, безумовно означатиме і знищення, чи розвал всього, що із нею пов’язане – Організації Об’єднаних Націй, інших міжнародних організацій, системи договорів, зобов’язань, не виключено, що і випрацюваних упродовж століть принципів міжнародного права та й «пристойності» у поведінці у дипломатії. Гадку на останнє наводить до неможливості нахабна, неприкрита,  відверта і абсолютно неприйнятна у сучасному світі брехня, яка лунає з уст самого Путіна, Лаврова, Чуркіна.

Так звані «гуманітарні конвої» є теж нехтуванням міжнародним правом. Втім, як і сама «гібридна війна», придумана в Росії, - з незаконним переміщенням через кордони суверенної держави зброї, військове вторгнення без оголошення війни на її територію.

Як свідчать факти, найманці Путіна у Донбасі не дотримуються найелементарніших, вироблених впродовж століть, цивілізаційних норм під час ведення військових дій. Приміром, стосується це відповідного ставлення до «білого прапора», об’єктів позначених червоним хрестом, до полонених, до поранених, до цивільного населення, до цивільних, житлових об’єктів. Мародерство, грабежі, катування, розстріли, викрадення людей, що практикуються ними, застосування забороненої зброї (касетних снарядів тощо), не кажучи вже за збиття цивільного літака, цивілізований світ вважає військовими злочинами.

Позаяк зазначене не відповідає принципам сучасної цивілізації, то його слід найменувати відповідним антонімом – варварством. А враховуючи атидемократичний устрій сучасної путінської Росії, таки можна констатувати: маємо агресію Антидемократії проти Демократії, Варварства проти Цивілізованого світу. На передньому фронті цієї війни перебуває Україна (до речі, саме так було мовлено П. Порошенком під час виступу в американському Конгресі).

А чи усвідомлює це Цивілізований світ? Чи розуміє він, що стоїть перед випробовуванням, на порозі величезних потрясінь, небезпек самого свого існування. Чи усвідомить він роль України у збереженні існуючої міжнародної системи, а значить – і сучасної цивілізації на планеті Земля. Чи стане у ньому сили та сміливості надати своєму передньому фронту – Україні таку підтримку, яка є необхідною для його ж самозбереження?

Володимир Піпаш, Закарпаття онлайн.Блоги
26 вересня 2014р.

Теги: війна

Коментарі

istvami 2014-10-11 / 22:03:30
Всё правильно, только наоборот: агрессор - Киев...

Жека 2014-10-05 / 20:36:31
Як можна говорити про глобальну політику, повністю ігноруючи фактор паразитичної Федеральної резервної системи?

турчину 2014-09-28 / 12:06:40
ви, шановний, не Турчин, а скоріш за все турок.Бо якщо у двох словах ( асІціюєте та цІвілізації) допускаєте дві помилки, то Вам справді пафосу не бракує.

Турчин 2014-09-27 / 16:10:51
Україну ви асіціюєте з демократією та частинкою цівілізації?:)Пафосу вам не бракує....


Володимир Піпаш
Публікації:
/ 4Фестивалеві "Гуцульська бринзя" – "Живу ватру"
/ 86Влада Ужгорода вважає, що місто розташоване на "на угорських етнічних землях"
/ 37"Ви не вмрете, єпископе Іване..."
/ 12Мукачівському військовому ліцею слід присвоїти ім'я начальника Генштабу "Карпатської Січі"
/ 12Просвіта мусить бути Берегинею українства
/ 80Чи може відвертий українофоб очолювати історичний факультет УжНУ?
/ 4Гілочка свяченої верби із Мюнхена
/ 9Нинішнім очільникам України загрожує людський гнів та перспектива горіти у пеклі
/ 21Закарпатський осередок "Просвіти" просить Порошенка припинити цькування українських патріотів
/ 19Офіційний гімн учасників війни з Росією
/ 2Відзначимо річницю початку Революції Гідності
/ 2РУХ і Рата. Вячеслав Максимович перевертався би…
/ 3Влада: курс на контреволюцію?
/ 4Найгірше, що може допустити організатор протестних акцій – це втратити здоровий глузд
/ 43Два села та 558 вулиць, площ і провулків на Закарпатті мали би змінити назви
Вшановуємо ветеранів, молимося за загиблих, але Другу світову війну слід завершувати і у головах людей
/ 29А чи потрібна така «Просвіта», яка не веде до «Храму»?
/ 3ПостЛунченко. Надія на очищення
«Молоде вино у старі міхи не наливають!»
/ 53В. Лунченка – у відставку!
/ 59Закарпатський Майдан вимагає люстрації
/ 6Хто може озвучувати голос Майдану?- ІІ
/ 3Попіл Майдану повинен стукати очільникам влади у серця!
/ 11Хто може озвучувати голос Майдану?
Від Народної Ради до Тимчасового уряду
» Всі записи