Книжковий ярмарок під час війни

Форум видавців у Львові відбувався в найскладніший для України час за 21 рік його проведення. І попри дев’ять одчайдушних місяців боротьби за саме існування українців, до столиці Галичини у вересневі дні з’їхалося сотні письменників, видавців та десятки тисяч шанувальників книжки з усіх куточків. У кількісних показниках цьогорічний книжковий ярмарок, попри війну, не надто поступався попереднім.

Книжковий ярмарок під час війни

Подеколи цілком забувалося про загиблих та поранених, про можливу подальшу інтервенцію Путіна, про санкції Заходу, царство книги поглинало з головою. Але незрима атмосфера загрози зі Сходу раз по разу несподівано виринала і повертала до суворої реальності.

То з вікна маршрутки прочитаєш рекламу броньованих дверей на білборді під гаслом: «Жоден терорист не пройде», то на Львівському обласному телебаченні, куди тебе запросили поділитися враженнями з ярмарку, ти опинишся в ефірі поміж гостями з АТО. І навіть дочалапавши до гостела пізно ввечері, стомлений і виснажений, за кухонним столом познайомишся з бійцем батальйону «Айдар», що приїхав на два тижні відпустки до Львова, і тепер у камуфляжі мирно попиває чай, показуючи бойові фото із нот-бука.

Війна всюди: незрима, постійна, загрозлива. Вона не дає про себе забути. Ти вже навіть не переглядатимеш стрічку новини, аби викинути її з підсвідомості, але вона все-одно тебе наздоганяє. Навіть на презентації колективної збірки оповідань «Ода до радості», яка за задумом мала би нас відірвати від шокуючого сьогодення, промови авторів починалися і закінчувалися війною.

А коли ще дізнаєшся, що сусідом у кімнаті в тебе є вихідець із окупованого Донбасу, то розумієш, що від неї не втекти. Залишається тільки присунути стілець, налити чарку (бо ж як без неї?) і слухати, слухати, слухати… Слухати про те, як півтори місці в багатоповерховому будинку люди жили без води, а потім і без світла та газу. Як у горішній поверх влучив снаряд, але, на щастя, не розірвався. Як терористи розстріляли фермера на очах у родини біля власної хати, за те що давав харчі українським солдатам. Слухати про тисячу бойовиків, що поховані у братських могилах (більшість із них – не місцеві). Як місто спорожніло на дві третини і навіть після визволення третина вже не повернулася. Як Донбас потрохи «прозріває», бо ж проросійських крикунів стало менше третини. Але вони ще є і чекають «своїх».

Війна всюди: незрима, постійна, загрозлива. Вона не дає про себе забути. Ти вже навіть не переглядатимеш стрічку новини, аби викинути її з підсвідомості, але вона все-одно тебе наздоганяє. Навіть на презентації колективної збірки оповідань «Ода до радості», яка за задумом мала би нас відірвати від шокуючого сьогодення, промови авторів починалися і закінчувалися війною.

А коли ще дізнаєшся, що сусідом у кімнаті в тебе є вихідець із окупованого Донбасу, то розумієш, що від неї не втекти. Залишається тільки присунути стілець, налити чарку (бо ж як без неї?) і слухати, слухати, слухати… Слухати про те, як півтори місці в багатоповерховому будинку люди жили без води, а потім і без світла та газу. Як у горішній поверх влучив снаряд, але, на щастя, не розірвався. Як терористи розстріляли фермера на очах у родини біля власної хати, за те що давав харчі українським солдатам. Слухати про тисячу бойовиків, що поховані у братських могилах (більшість із них – не місцеві). Як місто спорожніло на дві третини і навіть після визволення третина вже не повернулася. Як Донбас потрохи «прозріває», бо ж проросійських крикунів стало менше третини. Але вони ще є і чекають «своїх».

Що буде далі – ніхто не знає. Не знає і мій сусід, який за останні місяці схуд на 12 кілограмів і замість однієї пачку цигарок в день, викурює вже дві. «Якщо бойовики повернуться, доведеться втікати» – каже він, хоча вся його родина розкидана по Донбасу. Але ще один раз під їхньою владою він жити не хоче. Треба буде – захищатиме власний дім.

Однак наговорившись вволю про війну, далі наша розмова потрохи переходить на літературу, і суперечка тут виходить не менш затята. Часи війни наклали свій відбиток і на книжку. Позитивом є падіння книжкового імпорту з Росії наполовину, враховуючи, що більшість книжок у книгарнях – російські. Тому рішення Форуму видавців не надавати своєї площі росіянам – цілком доречне, адже навіть у Львові російської книжки предостатньо в книгарнях.

Водночас українські видавництва у часи гострої кризи скоротили видання книжок і зменшили наклади. Наприклад, у дитячій літературі новинок для читання можна на пальцях порахувати. Але попри зменшення обсягів, і в Палаці мистецтві, і на площі перед ним всі чотири дні було людно. Люди купували книжки, хоча вони й подорожчали (деякі вельми суттєво).

А значить – українці думають не тільки про війну, але й про мир, який за нею обов’язково наступить. Не панікувати і заламувати руки, а жити в усій повноті емоцій, інтелектуально зростати і розвиватись, розбудовувати себе і свою культуру, ставати самодостатніми – ось найкраща відповідь Мордеру, що насувається з Москви.

Радіо Свобода

Олександр Гаврош, Закарпаття онлайн.Блоги
19 вересня 2014р.

Теги: ярмарок, Форум видавців, книжка

Коментарі

Миротворець 2014-09-20 / 22:26:42
українці думають не тільки про війну, але й про мир,


Олександр Гаврош
Публікації:
/ 4Рік Августина Волошина
Як відомі українські письменники хотіли поселитися на Закарпатті
/ 2Як закарпатські москвофіли відстоювали єдність українців
/ 2Кошиці, Пряшів і Михайлівці
/ 3Підсумки 2023 року на Закарпатті
/ 2Перо і скальпель. До сороковин Івана Коршинського
/ 5Сергій Федака пише багатотомну "Історію України"
Ювілейний рік заслуженої артистки України Наталії Засухіної
/ 1Закарпатський вимір Сергія Архипчука
/ 8Закарпатський силач Фірцак-Кротон був засновником "Українського спортивного клубу" у Білках
Ужгородський "Міст з паперу"
/ 1Сенсація від Анатолія Кралицького
/ 29Три церковні календарі на одне мале Закарпаття
/ 3Феномен Дмитра Креміня
/ 8Що показав перепис у Словаччині?
/ 2Невгамовний Саркісьянц
/ 11Розчарування року
Трохи підсумків року
/ 36Звірства московської армії є її постійною ознакою
/ 41Чому Будапешт замовчує "свій" Голокост на Закарпатті?
/ 4Ювілеї в час війни
/ 11Чому Будапешт забув про 1956 рік?
Ужгород під час війни
/ 6Галина Белей: "Любомир був прикладом безкомпромісного служіння науці"
/ 9Що показав перепис у Чехії?
» Всі записи