Зайці – не тільки хутро

В інтерпретації житомирського режисера Г.Артеменка п’єса про Свирида Голохвастова (грає П.Авраменко) не так про нього, як про загадковий і навіть незбагненний світ жіноцтва. Це як би каталог вражень від різних жіночих типажів через призму бачення не-севільського цирульника. Усе це під шалену музику О.Стецюка,  де вчуваються і народна пісня, і міський жорстокий романс, і опереткові мотиви. І звісно – танці. У фінальній сцені танцюють усі 28 артистів.    

Уже перша декорація просто вражає: довгий барак з шістьма вікнами. Трохи нагадує ковчег Ноя. Хто-хто в теремочку живе?! Живуть там жінки – хороші і різні. На кожному вікні пудовий замок. Мовляв, ключик не підбереш, а зламати і не думай. Замки можуть відкритися самі, але тобі буде ще гірше.   

Інша фішка житомирян, які вже не вперше гастролюють в Ужгороді (і сподіваємось, не востаннє), це костюми. Одні хочеться приміряти, інші – хоча би помацати.

Житомирська Проня Прокопівна – класична хижачка. Ота самка богомола, що поїдає свого самця. Глядачам її голос снитиметься ночами. Таким голосом можна співати шансон і виголошувати промови у Верховній Раді, купувати акції на фондовій біржі і продавати телефонні картки на пішохідному мосту, жебрати на паперті і справляти функції судового виконавця. Це голос апокаліптичних труб, від яких небо скручується у трубочку, а чоловіки змушені одружуватися. Для цієї жінки не існує нічого неможливого: коли вона хоче бути вульгарною, це їй вдається без найменшого зусилля, а коли стає щирою, ловиш себе навіть на співчутті до неї. У житті більшості чоловіків була така Проня. Тому перебування з нею по різні боки рампи – це справжній катарсис. Таку насолоду ще приносить хіба що споглядання акули в акваріумі, коли точно знаєш, що вона звідти не вирветься до тебе. Водночас у ній є щось трансцендентальне. Як казав Ф.Ніцше, коли довго дивишся у безодню, безодня сама починає вдивлятися у тебе. Тому під кінець виникає парадоксальна думка: у чоловічій душі теж сидить десь глибоко така внутрішня Проня, яка постійно штовхає нас на різні ідіотства. Свирид просто зустрівся зі своїм двійником, який раптово матеріалізувався із його власної підсвідомості. А у боротьбі із самим собою переможця не буває за визначенням.   

Дві подруги Проні – ходячий анекдот про жіночу дружбу. Це щось таке – ще заплутаніше, ніж стратегічне партнерство двох сусідніх братніх держав. Але при цьому дівчата справді люблять одна одну, кожні дві дружать проти третьої. Чоловіки потрібні як вирішальний ресурс у цій дружбі-ворожнечі. Ну, принаймні, як розмінна карта.      

На перший погляд, найбільш благосним персонажем є матір Проні. Але на що вона перетворила свого чоловіка?!  Це якась суцільна недомовка у пом’ятому циліндрі. Здавалося би, ідеальна підказка для Свирида: те саме чекає і на нього. Але той настільки самозакоханий, що геть утратив страх. 

Служниця Химка у цій виставі – щось найбільш цілісне і найяскравіше у вокальному плані. Її вічний двигун здатний порубати усі вишневі садки і засмажити всіх солов’їв. Якби хтось (ясно, що не Свирид) зміг спрямувати її енергію у мирне русло, то чхав би на газ і нафту. Але чортеня на те і чортеня, щоб швидше за все лишитися неприкаяним. 

Також тітка Проні Секлета – це пожежа під час повені. “Что за оказия, Создатель, быть взрослой дочери отцом!” – бідкався в іншій п’єсі Фамусов. Але бути матір’ю такої дочки – ще більша чума. Схоже, що тітка навіть трохи поїхала глуздом на цьому грунті. Має дві гризоти. Одна – видати дочку заміж. Інша – як у тій рекламі: “Не дай собі засохнути!” А коли дві пристрасті вступають у резонанс, краще бути десь подалі. Згадуєш уроки цивільної оборони: при ядерному вибуху треба падати головою у протилежному напрямку від вибуху. В принципі, це все одно не допоможе, але, мабуть, тоді не так страшно. Проте Свирид цього не знав. Помирав недовго, але повчально.  

Допомагали у цьому подруги Секлети – така зграю русалок і мавок, які страшенно хочуть бути щасливими, хоча поки не вдається. Вони прихильниці командної гри. І якщо від бомби Колобок бодай теоретично може утекти, то від цієї зондеркоманди по зачистці усього, що ще ворушиться, – навряд.   

Кузина Проні Галя – отой другий заєць, який зриває Свириду все полювання. Заєць зубатий, непитущий, без сентиментів, бо битий життям, а ще гірше – не вірить чоловікам на слово. Свирид здуру намагається загнати потенційну жертву у кут. Але відомо, що затиснутому зайцю втрачати нічого, він забуває про вегетаріанство. У принципі, Галя могла б і не добивати Свирида (він їй абсолютно байдужий), але і в неї в останній момент спрацьовує інстинкт Євиної доньки – все доводити до кінця.

Відбувається справжнє жертвоприношення. Елевсінська містерія. Бо любов – це вам не просто так. Нею займатися треба. Якщо хочеш вижити.

Теги:

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати