На те й щука в річці

Повінь – не повінь, а орати все одно треба. Тому Закарпатський академічний обласний театр ляльок “Бавка” у ці не надто веселі дні поставив виставу “По щучому велінню”.

На те й щука в річці

Жив собі колись Марко Лукич Кропивницький. Написав багато серйозних п’єс. Усе про те саме: що доки сонце зійде – роса очі виїсть; що даси серцю волю – заведе в неволю. І так далі. Тобто про кохання, хай йому грець. Був автор як д’Артаньян при трьох мушкетерах – братах Тобілевичах. Учотирьох із присталими до них побратимами і посестрами створили український класичний театр і охопили ним майже усе доросле населення тодішньої Малоросії і не тільки. До речі, один з трьох Тобілевичів (на псевдо М.Садовський) потім працював у цьому театральному приміщенні в Ужгороді, де зараз “Бавка”.

А також згадали усі вони, що є ще й діти. То ж узяв Кропивницький відому казку про чарівну щуку і самохідні відра, вивернув її так, що мама не журись – і поставив на сцені. У казці з’явилися тихі зорі, ясні води, вареники з вишнями, борщ з пампушками і ще багато чого. Від звичного сюжету лишився тільки запах. Тому цікаво і тим, хто тієї казки ніколи н чув, і тим, кому вона давно обридла.

Через кілька десятиліть узяв ту п’єсу Кость Губенко – рідний брат Остапа Вишні. І ще раз вивернув її по-своєму, адаптувавши для радянських – частково дітлахів, частково цензорів. Принаймні, річ вийшла значно динамічніша. Ставили її передовсім у Львові, а відтак і багатьох інших театрах по цілій Україні. Побачив у Львові її наш  режисер Олександр Куцик. І наважився вивернути утретє. Після цього від щуки лишилася сама тінь. В принципі, можна було би обійтися вже і без риби, але з нею кумедніше якось. 

Вийшло щось на кшталт подвійної картинки. Знаєте, є такі: подивишся в одному настрої – лінії складаються в юну красуню, подивишся в іншому – бачиш Бабу-Ягу. 

То ж діти побачать повчальну історію про двох братиків. Хома такий чемний, працьовитий і вічно голодний (типу Попелюшки, тільки іншої статі), Гаврило – типу її звідних сестер. Далі – купа пригод, від яких сидиш годину, проковтнувши язик і забуваєш скиглити і верещати, поки все не скінчиться. Бо зіниці просто роз’їжджаються. Пічка, що робить кніксен. Відра, в яких виростають ноги (причому не в переносному смислі, а у прямому). Глечики, що починають несамовито кричати (мороз по шкірі). А кидання райськими яблуками через увесь зал?! І ще багато чого, що треба побачити на власні очі. 

А дорослі, що привели своїх чад, із здивуванням відчуватимуть, що втратили контроль над власною мімікою і дурнувата посмішка не сходить з лиця. Вистава справді про щуку. Не тільки про ту, що з’являється на кілька хвилин тінню на полотні. А головне – про ту, що водиться у тихій вирві. А найтихішою вирвою (батьки знають, а діти ще пізнають) є сімейне життя-буття з його родинними проблемами, конфліктами між поколіннями і всередині поколінь, з постійною боротьбою за статус (хто в хижі газда?!), коханнями-зітханнями і породженими ними ревнощами, нескінченними борсаннями у цьому павутинні, щоденним доведенням, що ти не верблюд, та з багатьма іншими принадами цієї консервативної цінності.  А щука – це такий дух прагматизму, який у сімейному житті дуже корисний, але на ньому лишень одному нічого міцно не побудуєш.    

Щука виконує безліч бажань. Правда, не всі. Чого від зубатої більше – плюсів чи мінусів? Це кожний вирішує сам. Проте щоб сімейне життя трималося купи, потрібне щось зовсім інше. У цьому – головний конфлікт твору. А як казав американський політолог Джеррі Ван Даун, “якщо криза неминуча, її слід добре організувати. Бажано, з шампанським”. Ну, про шампанське дітям не показують, зате всього іншого – донесхочу. Кризу на сцені організовано з танцями і піснями. Пісні-дуети, знов таки, звичні і не зовсім. Українські народні і одна циганська (“Дві гітари”), але Мареничі зі Сліченком хай сховаються. Це треба почути. Кожна з них – це п’єска у п’єсі, такий собі кліп (музичне оформлення – Олександр Ухач, постановка танців – Юрій Мочарко). 

Використано найрізноманітніші засоби лялькового театру – ляльки; розкішно костюмовані актори; чудернацькі маски; предмети, що перетворюються на людей, тіньовий театр, “злиття” двох акторів в одного персонажа тощо (художник-постановник Тетяна Улинець). Грають усього два актори (Олександр Бєліков, Павло Проданюк) і дві актриси (Лариса Кривчик і Олена Пишка), але відтворюють купу персонажів. Як їм вдається при такій шаленій енергетиці витримувати два покази підряд – ще одна загадка вистави. Робота планується не тільки для “внутрішнього вжитку”, а й для показу на міжнародних фестивалях.

28 січня 2014р.

Теги:

Коментарі

Ніна 2014-02-11 / 00:11:53
Чудовий відгук на виставу!Сергій Федака завжди глибоко і оригінально аналізує вистави, твори. Дуже цікаво читати і виникає бажання побачити або прочитати те, про що пише пан Сергій. Респект!

читач 2014-01-30 / 10:50:23
Ну Федака як напише! Супер! Обов"язково відвідаю виставу.

Ужгород 2014-01-29 / 07:58:19
Вистава справді вийшла гарною. Вітаємо театр і Олександра Куцика з гідною роботою!

CleverBoy 2014-01-28 / 14:34:43
Краяни! Які ж ви європейці по народженню та духу, щоб дозволити так собою маніпулюбвати? Зміни потрібні але на за рухунок розвалу країни. Русини, угорці ви показали себе не з кращої сторони.. Багато з вас допомогли цьому "безпределу".
Треба обєднуватися і боротися мирним шляхом за перебудову держави. Слава УКраїні! Ганьба запроданцям!