Україна в лайні

Олеже Романовичу, що ж ти за рейвах здійняв у своєму вчорашньому дописі “Не визнаю”! Мовляв, якийсь міфічний “донецький парламент” усупереч регламенту прийняв 16 січня одинадцять антинародних законів разом з бюджетом на 2014 рік. У мене склалося враження, що ти, Олеже, немовби вчора народився й трішечки розгубився, впав у розпуку від почутого та побаченого. Попри те, ще й дорікнув, видається, принаймні, мені, наприклад: ”Ті, хто перебуваючи, начебто, на спільній «майданній» платформі, перегризали один одному горло в суперечках за непринципові речі, вишукуючи один в одному недоліки, замість об'єднати зусилля заради спільної мети”.

Проте, гадаю, вчора в українській ВР відбулося закономірно те, що мало відбутися.

Я не перший рік в українській (наголошую, українській) журналістиці й веду детально хронологію подій. Отже, можу сміливо сказати, що вчорашнім подіям у ВР передували безліч дій і вчинків мені осоружних вуйків (дядьків) з тетками (тітками), про яких ти чомусь намагаєшся замовчувати. Свого часу я очолював дві відомі тоді газети й мав на Українському радіо авторську передачу “Четвертий універсал”. І коли заходила мова від роботодавця, що переходжу на персоналії, яких гейби не треба викривати заради неньки України, я брав і розраховувався з роботи. Ні-ні, не заради неньки України, а тільки через те, що почуття гідності маю!

Так сталося було й тоді, коли ще за Союзу підготував уперше в Україні книжку  Василя Стуса (“Вікна в позапростір”) у видавництві “Веселка”. Тодішнє керівництво в-ва вимагало вилучити з підготовленого рукопису до друку “несвоєчасні” думки замордованого в комуністичних таборах автора про нинішніх чільних діячів нац.-патр. українського руху. На що я відмовився, й на знак протесту розрахувався з роботи. 

Олеже Романовичу, сподіваюся, що пригадаєш мій допис на “Закарпаття онлайн” про нардепівство Василя Петьовки “А слідчий запитає”. Отже! Моє ставлення до клану Балогів (учорашніх плебеїв медведчуків, шуфричів) було й залишається негативне. Моє ставлення до всіляких щадеїв, мідянків, ребриків і всіх тих, хто харчувався і харчується з антиукраїнської державної миски, а попросту кажучи — пислячки, — було і залишається негативне.

Одне слово, Олеже, я ніколи з перерахованими персоналіями не “об'єднуватиму зусилля заради спільної мети”.

Почуття гідності не дозволяє!

Тримайся, друже. Я вірю в тебе. (А на “донецьких” не зважай. Своїх же стачає в Закарпатті).

Слава Україні!

Теги:

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати