Торкнись історії з Юрієм Шаповалом

Юрія Івановича знають не лише ті, хто вміє слухати українське радіо (тепер вже і в різних країнах) за допомогою комп’ютера. Його знають у найвіддаленіших українських селах, звісно, там, де ще працює проводове радіо, або, попросту кажучи, «брехунець». Про це я довідався нещодавно, побувавши в кількох степових селах, забутих Богом і людьми. Й коли там, «у степах», заходила мова про Юрія Шаповала, мене з приємною посмішкою перепитували: «Та хіба ж то — той самий Шаповал, який щодня веде передачу «Мить історії» на Першому національному радіоканалі? Цікаво-цікаво...»

Торкнись історії з Юрієм Шаповалом

Попри те, праці Юрія Івановича добре знають його колеги — фахівці-історики у Великобританії, Канаді, Австрії, Латвії, Чехії, США, Франції, Польщі... Одне слово, пан Шаповал не належить до тих маститих вітчизняних учених, які, спочиваючи (часом з апломбом) на докторсько-професорських «лаврах», забувають поділитися своїм значущим доробком із простим народом, а залюбки, в будь-який спосіб, передає його іншим. Нехай-то через телевізійні програми, радіопередачі або газетні публікації. Не кажучи вже про те, що Ю. Шаповал — автор і співавтор безлічі видань та книжок, в яких розкриваються таємниці нашого безжального і кривавого минулого, від часів проголошення УНР, становлення УРСР і аж дотепер. Вельми цікавий й пізнавальний у його новій книжці розділ «Сюжети та характери», в якому йдеться про Володимира Винниченка, Сергія Єфремова, Олександра Шульгіна, Миколу Хвильового, Олександра Шумського, Миколу Скрипника, Петра Григоренка, Василя Стуса... Чимало з цих матеріалів колись уперше було оприлюднено на шпальтах газети «День».

Згаданим розділом «Сюжети та характери» і починається нова книжка Юрія Шаповала з промовистою назвою «Торкнутись історії». Ця книжка присвячена направду злободенним проблемам нашої давнішої й зовсім недавньої історії, сповненої не лише «білих плям», а й суперечливих інтерпретацій і непростих питань, на які нелегко знайти переконливу, а головне прийнятну для всіх відповідь. Що стоїть за феноменом Української Повстанської Армії й чому судження про неї настільки поляризовані? Чому не вичерпується інтерес до сталінської доби й який механізм помітної тут і там ресталінізації історичної свідомості? Що набула і що втратила Україна за роки, що минули від проголошення незалежності у серпні 1991 року? Чи має Україна власну політику пам’яті й чим може бути корисний досвід інших країн у здійсненні такої політики? На ці та багато інших запитань Юрій Шаповал намагається відповісти своєю книжкою, органічно поєднуючи проблемний підхід із нарисово-оповідним. Чимало її сюжетів читаються як захопливий детектив. При цьому важливо, що автор наповнив книжку цікавим, часом маловідомим або незнаним широкому загалу ілюстративним матеріалом.

...Знаємо, що 1961 року в Києві сталася катастрофа, яка забрала життя півтора тисяч осіб. Згадуючи про це, Юрій Шаповал пише: «Тоді й почали упівголоса говорити про помсту Бабиного Яру, оскільки за 11 років до того, у березні 1950 року, розпочалися роботи, як ішлося в одному офіційному документі, із замивання відрогів Бабиного Яру, завдяки чому можна буде між Лук’янівкою та Куренівкою налагодити зручне транспортне сполучення». Показово те, що на найближчих до Яру цегельних заводах земляні породи змішували з водою й у вигляді пульпи відводили по трубах у Бабин Яр.

«Чому вирішили заповнити Бабин Яр пульпою?» — цікавиться автор. І отримує «максимально чесне й жахливе у своїй простоті пояснення» з уст колишнього співробітника київського карного розшуку Віталія Коломійця: «Ночами мародери з лопатами розкопували стотисячну могилу й витягували на поверхню останки розстріляних у пошуках коштовностей. Щоб припинити це... і належним чином увічнити пам’ять загиблих, Міськрада ухвалила рішення за допомогою земснарядів або водометів намити й заповнити Яр піском і ѓрунтом, а потім посадити парк і поставити пам’ятник. Але, очевидно, не все врахували проектувальники — Бабин Яр став швидко заповнюватися пульпою й під кінець 1960 року перетворився на величезне болото...»

У «величезне болото» до 1961 року намили 4 млн кубометрів ѓрунту, з них у відріг під №3, де сталася аварія, — 3 млн 191 тис. кубічних метрів; шар намиву сягав 30 метрів. Замість бетонної дамби, всупереч усім правилам, чомусь спорудили дамбу земляну. При цьому дренажна система практично не діяла.

Юрій Шаповал обѓрунтовано поєднує Бабин Яр і Куренівську катастрофу в одну трагедію. Всеукраїнську! Наводить причини й наслідки. Лишень, слід би не наступати вже на ті ж самі граблі, аргументовано зауважує автор.

Щодо наступних розділів книжки, то Ю. Шаповал із притаманною йому широтою зацікавлень історика-дослідника у другому розділі «Подорожі з історією» ділиться своїми враженнями про робочі поїздки до Лейпцига, Москви, Варшави, Парижа, до Іспанії, аналізує тамтешню історію, порівнює з нашою...

Третій розділ «Запитання та відповіді» й четвертий — « Про книжки і тексти» також додають вагомості «Торкнутись історії», позаяк збагачують наші знання та закарбовують у свіжій пам’яті ще не таке далеке минуле.

Не обминув автор у свої книжці й вельми дражливі теми. Наприклад, тут знаходимо статтю «Євреї в керівних органах ГПУ/НКВД України». Шаповал торкається не дуже «модної» тепер теми Голодомору (стаття «Польські та інші іноземні дипломати про голод 1932-1933 років в Україні»), розкриває визначальну роль УПА в боротьбі українців за свої права: «Українська Повстанська Армія: 70 років самотності», а також цікавиться, «Як гекачепісти країну з кризи виводили» й щиро зізнається: «Наша доба несе в собі велику частку ідіотизму» (Інтерв’ю газеті «Час». 2006 рік)...

У передмові Юрій Шаповал пише: «...Жодна книжка про далеке чи близьке минуле України не може розраховувати на однозначні аплодисменти. Тим не менш я щасливий, що під час процесу писання жоден вільний від будь-яких обмежень інтелектуал і жоден обтяжений владою дурень не давав мені порад. Напевно, це і є досягнення: дозволити собі просто писати про те, що цікавить, дивує, дратує, захоплює, бентежить і навіть жахає в минулому, а також про те, як минуле все ще відлунює, дається взнаки у сьогоденні».

Праці Юрія Шаповала незмінно знаходять високу оцінку і фахівців-істориків, і ширшого кола читачів, зацікавлених вітчизняною історією та політикою. Ці праці викликають дискусії, полеміку. Не є винятком і нова книжка.

«День»

07 жовтня 2013р.

Теги:

Коментарі

Василь Роман 2013-10-08 / 07:42:10
Жодних сумнівів - книжка потужна! Починаючи з ілюстрації на обкладинці, вступного слова автора ...- дякую пане Ярославе!

Микола Б. 2013-10-07 / 19:38:15
Ґратулую, пане Ярославе, приємно читати таку інформацію. Добре, що "смуга Офіри" пройшла, сподіваюсь, що назавжди.