Життя ченця

(За «Київським патериком»)

Життя ченця

Я чорноризець іменем Ісакій. Бувши в мирі, в світському житті, багатим, торопчанським купцем, надумав стати монахом і, роздавши майно своє на вбогих і на монастирі, пішов до великого Антонія, до сусідньої печери, просив його, аби зробив мене ченцем. І прийняв мене Антоній, і вложив на мою одіж чернечу і дав мені ім’я Ісакій. І почав я жити твердо: одягся в волосінницю, казав собі купити цапа й обдерти того козла, як мішок, і взяв то на волосінницю, так що сирова шкіра засохла на мені. І затворився в печері, в одній улиці, в малій клітці, яких чотири лікті, і тут молив Бога безнастанно день і ніч, зі слізьми. Було мені їжі лише проскура, і то через день, і воду пив мірою. Приносив мені Антоній і подавав віконцем таким, що тільки вмістити руку, – так приймав страву. І так пробув сім літ. На світ не виходив, на ребрах не лежав, тільки сидячи трохи приймав сну. 

І одного разу, як звичайно, коли настав вечір, почав бити поклони, співаючи псалми, аж до півночі. І як струдився, сидів на своїм сидженню. І як так от сидів я своїм звичаєм, загасивши свічку, відразу світ засяяв у печері, як сонце, так що зір забивав мені. І підійшли до мене два молодики прегарні – лиця у них блищали, яко сонце, і вони сказали мені: „Ісакіє, ми янголи, а от іде до тебе і Христос з янголами”. Підвівшись, я побачив юрбу, лиця у них ясніші від сонця, і посеред них один – проміння від його лиця сяяло над усіх. І сказали мені: „Ісакіє, от тобі Христос, виходь і поклонись йому”. Я не зрозумів бісівської роботи, не спам’ятав перехреститися. Виступивши, поклонився, ніби Христові, їх бісівській роботі. Біси ж кликнули, кажучи: „Наш ти тепер, Ісакіє!” І завели мене до келійки, і посадили, і почали сідати коло мене. І була повна келія й улиця печерська. І сказав один з бісів, ніби то Христос: „Візьміть сопілки, і бубни, і гуслі, і утніть – нехай нам Ісакій потанцює!” І втяли в сопілки, в гуслі й бубни й почали мною бавитися. І притомили мене так, що ледве живого лишили, і пішли, поглузувавши з мене.

На другий день, як засвітало і прийшов час їсти, прийшов Антоній до віконця, як звичайно, і сказав: „Благослови, отче Ісакіє!” І не було голосу, ні послуху. І сказав Антоній: „Се тому, що він переставився”. І послав до монастиря по Феодосія і по братію. І відкопали, де був загороджений вхід, і прийшли і взяли мене, вважаючи за мертвого, і винісши, поклали перед печерою. І побачили, що я живий, і сказав ігумен Феодосій: „Се він має від бісівської роботи”. І положили мене на ліжку, й услуговував коло мене Антоній. А на той час приключилося, що князь Ізяслав, прийшов від ляхів і почав гніватися на Антонія за Всеслава, і Святослав вночі забрав Антонія до Чернігова. Прийшовши до Чернігова, Антоній улюбив Болдину гору, викопав печеру й там оселився, той монастир святої Богородиці на Болдиних горах, певне, єсть і тепер. Феодосій же, довідавшись, що Антоній подався до Чернігова, пішов з братією і взяв мене, і приніс до себе до келії й служив коло мене.

Я був розслаблений тілом і умом, і так що не міг обернутись на другий бік, ні стати, ні сидіти, а лежав на однім боці й часто мочився під себе, і черва завелася між стегнами. Феодосій власноручно обмивав і опрятував мене, два роки робив се коло мене. Чудно се було й дивно: два роки я лежав, ні хліба не з’їв, ні води, ні якоїсь страви, ні овочу, ні язиком промовив: німий і глухий лежав два роки. Феодосій молив за мене Бога, творив молитву наді мною день і ніч, аж на третій рік я проговорив, став чути, і на ноги почав уставати, як дитина, і почав помалу ходити. І не вважав ходити до церкви, примусом мене тягли до церкви, і так потроху привчили. Потому навчився і до трапезної ходити, садовили мене окремо від братії й клали переді мною хліб, але я не брав його, доки не вложать мені до рук. То Феодосій сказав: „Положіть хліб перед ним і не вкладайте йому до рук, нехай сам їсть”. І з тиждень не дбав про те, щоб їсти, але помалу, розглянувшись, став куштувати, і так навчився їсти. І так от визволив мене Феодосій од диявольських хитрощів і мани.

Я же знов набрав відваги й суворого відречення. Феодосій уже переставився, і на його місці був тоді Стефан. Я же речу нечистому. „Прельстив ти мене, дияволе, як я сидів на однім місці, – отже я не затворюся у печері, але переможу тебе, ходячи по монастирі”. І одягся у волосінницю, а на волосінницю – натягнув з рядна свиту й почав вдавати з себе дурного. Став помагати пекарям і варити на братію. І на утреню ходив першим од усіх і стояв кріпко й нерухомо. Як наставала зима й люті морози, я стояв у постолах і в протоптаних черевиках, аж поки не одспівали заутреню. А по заутрені йшов до пекарні, приладжував огонь і воду і дрова, і аж потому приходили пекарі. Один із них теж був на ім’я Ісакій і, глузуючи, сказав мені: „Он сидить чорний ворон, іди злови його”. Я же поклонивсь йому до землі, пішов, ухопив ворона й приніс йому перед усіма пекарями. І ті настрашилися й оповіли ігуменові й братії.

І почала братія мене шанувати, я же, не хотячи людської слави, почав удавати дурного й робити прикрості чи то ігуменові, чи то братії, чи то мирянам. Деякі давали мені дарунки, і я почав ходити по людях, теж удаючи дурного. Оселившись у печері, в котрій був уперше, бо Антоній уже переставився. Зібрав собі хлопців і вбрав їх у чернецьку одіж, за те був битий й ігуменом Никоном, і батьками тих хлопців, але я все то терпів, приймав і бійку, і наготу, і холод, вдень і в ніч.

Якоїсь ночі запалив я вогонь у печерній пічці, і як розгорілася піч, а була дуже дірява, то пломінь почав палати тими дірами. Я не мав чим заложити й босими ногами став на ватру, аж поки не вигоріло в печі, і потім зліз. І таку взяв побіду над бісівськими силами, що їхні страшання й ману мав ні за що, як мух. Казав їм: „Хоч ви мене перше й здурили, тому що я не знав ваших хитрощів і лукавства, але тепер маю Господа Ісуса Христа. Бога нашого й молитву отця мого Феодосія, надіюсь на Христа і вас переможу”. Багато разів чинили мені біси пакості й говорили: „Ти наш, поклонившися нашому старійшині й нам”. А я казав їм: „Ваш старійшина антихрист, а ви біси”, – і хрестивсь, і так вони щезали.

Іноді знов уночі приходили до мене й страшили мене маною, що се багато людей, з мотиками, з рискалями, й говорили: „Розкопаймо печеру сю й сього загребімо тут!” Я же казав їм: „Якби ви були люде, ходили би сьте вдень, а ви пітьма і в пітьмі ходите”. І знаменався чесним хрестом. І вони щезали. Іншим разом страшили мене в образі ведмедя, іншим разом – лютого звіра, або вола, або змії повзли до мене, чи жаби, миші, всяка гадина. І не могли нічого зі мною вчинити й рекли мені: „Ісакіє, побідив ти нас!” Я же відрік: „Перше то ви мене побідили в образі Ісуса Христа й янголів, бувши негідні того вигляду, а тепер являєтеся в образі звіринім і худоб’ячім, зміями й гадами, як і самі ви погані й паскудні видом”. І нараз пропали біси, і по сім уже не було мені пакости від бісів. Три роки була мені ся війна.

І потому ще кріпше почав жити й стримуватися, постити й не спати, так живучи й скінчив житіє своє. Розболівся в печері й занесли мене хорого до монастиря, і до восьмого дня скінчився я в Господі. Ігумен же Іван і братія опрятавши тіло моє, поховали мене.

24 вересня 2013р.

Теги:

Коментарі

Слов'янин 2013-09-24 / 22:36:11
Мені часом подобається милосердя, терпимість, толерантність та любов до усіх підряд від монаха Ісакія. Я сам готовий стати таким, але при одній умові: аби геть усі такими стали. Чи готове людство стати таким? Гіпотетично так. При одній умові, якщо сильні світу цього (чиї предки допомогли нашим предкам стати носіями названих чеснот) Ротшильди, Опенгеймери, Моргани, Рокфеллери, Варбурги та ті, хто над ними – показали приклад. Скажімо, простили би борги країнам-боржникам, припинили б фінансування революцій та воєн, примусили б Голлівуд, літераторів та художників творити світлу благородну культуру, а національні держави та грантокористувачів – працювати над зміцненням сім»ї, соціального захисту, створенням об’єктивного адекватного інформаційного простору, а також зруйнували би масонсько-сатанинські храми.
Якщо такого не станеться, ми, щоби вижити, мусимо лавіювати і бути непокірними чи то у формі завжди неоднозначного (це не ми вигадали) християнства, чи то у формі язичництва, а також часом правих, або часом лівих політичних рухів. Такі брудні і цинічні правила гри вигадали не ми.
Образно кажучи, Бог-Творець також мусить вести інформаційні та інші війни проти Сатани.
Ми багато чого не знаємо, але дещо розуміємо і мусимо бути пильними.
Вочевидь Ярорслав Орос намагався алегорично сказати те, про що я висловився у прямолінійній, дещо брутальній, формі.