Тіло офіри. Світ-зоря

Крик Мунка

Край сріблом залитого лісу займається зоря. Ми вийшли на узлісся. Навпроти чорна смуга. Широкий шлях. А через дорогу видніються в тумані високі будинки.

– Ми знову в Києві? – нерозважно запитала.

– Він завше з нами.

– Так. Але його дитинець...

– На жаль, не тільки він... Київ хворий, обсипаний чиряками. Його треба негайно гоїти.

– Арліме...

– Ти маєш рацію. Я спробую вилікувати знак-місто. Істино, ти допомагатимеш мені.

– Неодмінно.

Вона пригорнулася до мене, замріяно посміхається. Певне, щаслива, що має нагоду прилучитися до вельми важного дійства. Підручна Арліма.

– Се дуже копітка, дражлива й брудна праця.

– Нехай. Я справлюся...

– Тоді гайда… – майнули на той бік дороги.

НА ЩО Я ЗДАТЕН

– Господи, наслухався й надивився я, як у бездонному проваллі гризуть мерці покійника. Лячна страта, що я її вигадав, осоружна мені… Я витерпів страшні муки. Дай мені, Господи, спокій. Дай мені, Дажбоже, змогу поховати те страхіття, розвіяти тлін на могилі небіжчика.

– За добру справу взявся ти. Мотлох пережив себе. Негоден правити світом. Загреби його…. Берися за нову справу. Вибудуй Арійський Простір, поклади край пануванню омани… Се моє найперше покликання. Коли з Істиною позбудетеся зайд, одразу відчуєте друге моє покликання: пильнуйте гідність і честь Особи-Людини, Особи-Духа. Третє покликання самé настигне...

Теги:

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати