Дежавю. Влада недоумків

До болю знайомі кадри заполонили минулого тижня телеефір. Майже 10 років тому такі ж, не обтяжені інтелектом обличчя вимахувалися перед Галиною Ярцевою та Валентиною Пастуховою, журналістками з М-студіо, які висвітлювали мукачівські вибори. Згодом вони ж (обличчя), під прикриттям міліції били депутатів у Ратуші, знущалися над львівськими студентами у Сваляві та врешті-решт були затримані на ужгородському стадіоні «Авангард» вже під час Помаранчевих подій.

Дежавю. Влада недоумків

Тому для Закарпаття це не віртуальні картинки, а сучасна історія. Так само їх називали спортсменами та вболівальниками футбольного клубу «Закарпаття», а вони віддавали команди офіцерам міліції. Достатньо сказати, що на захист цих спортсменів кинувся сам «губернатор» І.Різак, який вигукнув перед відеокамерами знамениту фразу: «Якщо це бандити, то головний бандит – я».

Доля учасників тих подій склалася по-різному. Хтось був засуджений як «авторитет» В.Паульо (Чалий) чи полковник міліції В. Дерновий або той же І. Різак. Хтось подався у біга як Іван Чубирко або Василь Варцаба. Хтось притих і відсидівся. Але реального покарання не поніс ніхто і, головне, суспільство не отримало щеплення від подібної політики. Бо тотальна корупція розчинила усі моральні досягнення Помаранчевої революції та дала змогу повернутися «гопникам» до влади.

Подібні дії відбувалися по всій країні. Вони сталися у Донецьку, звідки В.Ющенко планував розпочати передвиборчу кампанію. Але «братки» разом з «мобілізованими» учнями шкіл та ПТУ окупували спорткомплекс «Юність», орендований для з’їзду «Нашої України». Там же вперше випробували антифашистську риторику, розвісивши по місту білборди із зображенням кандидата в президенти в есесівській формі. Згодом, після івано-франківського яєчного «теракту», антифашистські мітинги спробували організувати у всіх областях, хоча отримали пшик, а не акт. Потім були карти трьох сортів України (Закарпаття отримало почесний другий), експерименти із Сумськими ВНЗ, сумнозвісний 100-й Кіровоградський округ і т.д. і т.п.

 На останніх парламентських виборах вже проявилися рецидиви хвороби на Черкащині (привіт начальнику тамтешньої міліції В.Дерновому), Київщині, Миколаївщині. І ось тепер вельми креативний керівник виборчих кампаній, таким чином, вирішив «обороняти національну безпеку» України. Можливо, іронія тут й недоречна, але іншого тону для подібних «розумників» я не знаходжу.

Вперше про ідею розколу України я почув ще у 2001 році від московського технолога, який на Закарпатті представляв «Озиме покоління». У всякому разі він так представився і я навіть запам’ятав його прізвище – Висоцький. З ним мене звів тоді ще молодий журналіст Віталій Мещеряков, який зробив карколомну кар’єру і тепер очолює ціле обласне державне телебачення. Але тоді я відверто (нині розумію, що наївно і глупо) розповів про політичну ситуацію в краї та розмірковував про можливі шляхи розвитку держави. В кінці бесіди він очевидно не витримав і вирішив похизуватися (хлопцеві було лише 26 років) та запитав мене, кого я бачу найперспективнішим політиком України. Я так само відверто відповів – Ющенка. І тут вислухав цілком несподіваний спіч. Почавши з іронії щодо своєї колеги, мовляв, вона також любить Україну і вболіває за Ющенка, він заявив, що найпопулярнішим політиком України є Путін. А далі розвів мудрування про те, що якщо Ющенко буде претендувати на перемогу по всій Україні, то Росія її розколе і хай він залишається президентом Галичини. Звичайно це викликало емоційне обурення, але по суті подумалося: «Яке ти дурне». Нині висновок в цілому не змінився, хоча із суттєвою поправкою: таких дурнів занадто багато на всіх суспільних щаблях, тому вони мають значний вплив та приносять багато шкоди і собі, і людям.

  Вже напередодні президентських виборів в Україні з’явився відомий політтехнолог-маніпулятор  Гліб Павловський з його бажанням «дать в морду революции». Хоча зрештою отримав сам. Тепер, вже витіснений з найближчого оточення В.Путіна, він розповідає, яка «В сучасній Росії влада божевільно слабка», бо заснована на інтригах та страху. Але інших методів її утримати затюканий «совок» не знає.

Скориставшись хвилеподібністю демократії, В.Янукович у 2010-му році повернувся до влади і виголосив надамбітні плани. Узагальнено вони  зводилися до обіцянки за п’ять років привести Україну до великої 20-ки світових держав. Хоча без авторитарного способу управління його оточення безсиле. Тому в незаконний спосіб спочатку була сколочена парламентська більшість, а згодом рішенням суду змінена й сама Конституція. Таким чином, в країні відбулося цілковите паплюження права і, як наслідок, повна дискредитація судів, політичні переслідування, концентрація власності і влади в колі однієї сім’ї.

Закономірно, жодної ринкової, а тим паче демократичної реформи в таких умовах провести неможливо. Тому про двадцятку нині вже ніхто й не згадує. Але в країні залишилися дві перепони для повної узурпації влади – значна частина думаючого населення та  альтернативні ЗМІ. Відповідно з нафталіну витягли «суперкреативні» ідеї – розколоти країну за історичними стереотипами та національною ознакою і спотворити інформаційний простір, посіявши страх. Для цього й знадобилася «гопота», з якою у правлячої верхівки спільна ментальність, бо ні в радянську добу, ні в буремні 90-ті право не діяло, а визнавався лише принцип сили.

Частки інтелекту, знань та винаходів в українських мільярдних статках як кіт наплакав, зате нахабства, стадного інстинкту і віроломства більш, ніж по вінця. Відтак панує психологія, що достатньо захопити власність чи владу, і далі переможців не судять. Хоча вся історія нашої країни волає про інше. Починаючи з 30-х років майже жодний вищий керівник МВС (при різних назвах) не уникнув особистої драми. Ягода, Єжов, Берія розстріляні. Після короткої хрущовської «відлиги» Щелоков, Пуго покінчили життя самогубством. Вже в роки Незалежності та ж доля спіткала Кравченка. Білоконь, Цушко знаходилися в бігах і навіть Луценка не оминула тюрма. І це лише перші керівники, а хто порахує інших? Тим не менше, Віталій Захарченко вперто намагається йти тієї ж дорогою. Звідси напрошується висновок, що анекдоти про несумісність «мєнта» і розуму виявляються банальщиною. Бо медичний діагноз «дебіл» (недоумство) визначається не браком знань, а невмінням вчитися.  Але чого тоді заслуговує суспільство, яке своїм коштом утримує «владу недоумків»?

29 травня 2013р.

Теги: влада, суспільство

Коментарі

Слов’янин 2013-06-05 / 20:06:53


Коментар видалено. Адмін


безпартійний 2013-05-31 / 11:35:52
«…Для цього й знадобилася «гопота», з якою у правлячої верхівки спільна ментальність, бо ні в радянську добу, ні в буремні 90-ті право не діяло, а визнавався лише принцип сили.

Частки інтелекту, знань та винаходів в українських мільярдних статках як кіт наплакав, зате нахабства, стадного інстинкту і віроломства більш, ніж по вінця. Відтак панує психологія, що достатньо захопити власність чи владу, і далі переможців не судять.»

У цих рядках в пості, пане Пащенко, я готовий підписатися під кожним словом. Більше того, обіцяю їх при нагоді використовувати, як колись класиків, посилаючись на Вас.
До речі, ці рядки могли б стати, на мою думку, і епіграфом до обіцяної Вами серії нарисів про «відомих людей Закарпаття 90-х років ХХ ст.».
Коротко, влучно, та переконливо.

Теж саме можна сказати і про пост взагалі. Об‘єктивний по фактажу, з дійсно громадянською оцінкою описаних подій.

Звісно є багато питань щодо хронології та оцінки інших подій у цей же період (випала, наприклад, оцінка відомих подій довкола месиджів «бандитам тюрми» та «ці руки нічого не крали»), риторичних питань (наприклад, яким чином після дійсно доленосного для України, як держави, 2005 року став можливим 2010), багато іншого.

Проте вірю в те, що, скоріше всього, розмір та назва посту не дозволили Вам пройтись по всім подіям цього періоду. Так само красномовно, фактажно, рішуче та кмітливе.

тече тиса 2013-05-29 / 23:33:35
Есдепеушно/регіональному гівнюкові Мещерякову треба перед половиною Ужгорода вибачитися

Румпель 2013-05-29 / 23:20:58
Мещеряков, вибачся перед Пащенком! Не бачиш - політолог затаїв і йому болить і "батхьортить".

Слов'янин 2013-05-29 / 20:43:49
Зворушливо написано.
Хіба не зрозуміло, що одна гаркава мафія ("помаранчева") боролася з іншою гаркавою мафією ("біло-голубою") руками "студентів", "спортсменів" та "ПТУшників".
Пащенко вдає, що не знайомий з Гарвардським проектом та похідної від нього ідеології керованих конфліктів і просто клеїть дурня?

Олександр 2013-05-29 / 20:15:41
Як завжди все вірно.

батя 2013-05-29 / 18:52:21
думаю дуже обєктивна публікація


Віктор Пащенко
Публікації:
/ 6Вибори в Словаччині: Притча про вовків
/ 4Символіка Незалежності
/ 14Перемога розуму над інстинктом
/ 36Мукачево. "Падіння" Турула
/ 4Коса на камінь. Рух підтримки закарпатських військових проти правоохоронців
/ 5Орбан як Путін
/ 7До тричі, або Чому Україна вже виграла цю війну
/ 5Закарпатський переворот №3
/ 9Про Балогу, Москаля, Медведчука та політичну історію Закарпаття
/ 7"Переворот" в Закарпатській облраді: перерозподіл старого і опіка Києва
/ 14Десакралізація влади як шанс до реального самоврядування
/ 11Андріїв – Щадей: крок вперед, чи два назад?
/ 5Ужгород політичний (післямова виборів 2020)
/ 1Ужгород політичний. Ч. 5
Ужгород політичний. Ч.4
/ 2Ужгород політичний. Ч.3
Ужгород політичний. Ч. 2
/ 1Ужгород політичний. Ч.1
/ 1Політичні трансформації Закарпаття. Ч.15. Закінчення
/ 5Політичні трансформації Закарпаття. Ч.14
/ 4Політичні трансформації Закарпаття. Ч.13
/ 1Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 12
/ 2Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 11
/ 2Політичні трансформації Закарпаття. Ч.10
/ 1Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 9
» Всі записи