І Слово було Бог

Ректор Львівської академії мистецтв Андрій Бокотей видав на поліграфічній базі свого вузу 120-сторінкову книжку “Земне і вічне” про батька – теж Андрія Бокотея (1909-1992). 83 роки життя, за які священик так і не зрадив собі попри усі спокуси. Рівно посередині – шість років таборів. Як шість днів Творіння. Але і після того життя не було спочинком.

І Слово було Бог

Кілька років тому ректор зробив з батьківського фотоальбому чотири копії, аби їх мали кожна з двох його сестер і двох братів. Відтак захотілося вчинити щось подібне із батьковим листуванням, але врешті-решт задум переріс у цілу книжку. Укласти її допоміг знайомий письменник, кінодраматург і журналіст (кілька років працював і на Закарпатті)  Андрій Топачевський.

Рід Бокотеїв відомий з 1720 р. – від Базиліуса, яким починається родовід, укладений нотаріусом з Білок. До ректора протяглося 11 поколінь (шкода, що в книжці не вміщено і цей розпис, то ж є нагода для наступного видання, яке би включило і 12-те, і 13 покоління). Дід ректора Леонтій (1869 р.н.) був дяком у Білках і директором школи, мав 14 дітей.

Один з них, Андрій, закінчив Берегівську гімназію, де вчителями були В.Пачовський, К.Феделеш, К.Заклинський. Потім – Ужгородська семінарія, одружився з донькою торгівця Марією Чедрик, 1933 р. висвятився на священика. Служив у Данилові, Броді, Іршаві, 1933 р. купив авто. 1946 р. очолив Боржавський деканат. 1949 р. арештований серед ночі, а дружина з п’ятьма дітьми вигнана на вулицю. Далі їх притулила в одній кімнаті родина А.Пирога. 30 листопада 1949 р. о.Бокотея за відмову зректися греко-католицької віри засудили на 25 років ув’язнення і 5 заслання з конфіскацією майна. Такою була доля 175 з 315 тодішніх місцевих священиків (с.90).

За шість років у Джезказгані (Казахстан), де добував мідну руду, неодноразово карався карцером за підпільні богослужіння. Випущений 1955 р. Удома тільки 1960 р. влаштувався столяром-пресувальником у Чинадіївський деревообробний комбінат, де працював при температурі понад 30 градусів до виходу на пенсію 1970 р. Одночасно продовжив підпільні служби. За це у 70-ті йому загрожував новий арешт, але вину взяв на себе о.Діонісій і пішов у тюрму замість багатодітного колеги. З легалізацією церкви проводить 27 серпня 1989 р. першу відкриту службу, обслуговує Сваляву і Росіш. З січня 1990 р. парох Чинадієва, відновлює каплицю у палаці Шенборнів – санаторії “Карпати”.     

Основу книжки склало табірне листування о.Бокотея з родиною (с.20-80). Додому дійшло лише 37 листів, які засуджений писав щодва тижні. Більшість, очевидно, вилучалася на різних етапах слідування. Але дещо таки долало бар’єри. Чи не тому і писалося трьома різними мовами – українською, угорською і російською?! Інколи шлях туди і назад вістка долала аж півроку (с.25). Часті повідомлення про власні служби – як правило, завуальовані, але інколи і прямим текстом. То й не дивно, що співв’язень з Ужгорода отримував по 2-3 листи на тиждень (с.24), а листування невпокореного священика офіційно обмежувалося 5 листами на рік, але фактично було дещо інтенсивнішим – давався взнаки традиційний радянський бардак. 

У березні 1950 р. репресований прибув на пересилку до Львова. У квітні він все ще там, хоча обіцяють вже днями переїзд до табору. Заспокоює дружину, ніби завдяки посилкам поправився на 10-15 кг (брехати отець так і не навчився). Перший лист з табору зберігся від липня. А 1951 і 1952 р. надіслав вже табірні фотографії. Один лист написано за два дні до офіційної дати смерті Сталіна, коли той вже перебував у комі: “Хоч велика віддаль розділяє нас, але через телепатичні промені наш зв’язок буде сильний” (с.37).  1955 р. після серії повстань по всьому ГУЛагу режим послабився, давали слухати радіо і двічі на тиждень крутили кіно (с.55). І найбільше листів збереглося саме за цей рік.  Останній датовано 12 вересня. У листах багато ніжних звернень до дружини і дітей, настанов з виховання, пекуча ностальгія за рідним краєм, але найбільше думок – про віру.  Звільнений 2 листопада 1955 р.

Також книжка містить спогади священиків Л.Бендаса, С.Бендаса, О.Прожегача, дочок Єви Бокотей-Скобало, Марії Бокотей-Гойди (живе на батьківському обійсті), сина Андрія, односельців. Ще один син Ловрант-Павло – теж художник, п’ятий Микола – червонодеревник, живе і працює у Німеччині. Рід продовжується.

27 травня 2013р.

Теги:

Коментарі

Слов'янин 2013-05-29 / 22:05:11
Талановитий Сергій Федака, як завжди, більш ніж всеїдний. Хіба він не знає, що спочатку була Думка, а потім Слово?