Юрко з Великої Копані

Я не знаю, чи є в цьому селі свій, сільський Великокопаньський музей, скоріш за все поки що такого музею там нема, як і в багатьох інших наших великих і не дуже селах, адже у минулому – і до, і за совітів – про сільські музей на Закарпатті не йшлося, народу було «не до того»… Але, гадаю, що таке село, якому майже  сім століть і в якому мешкають більше 4000 людей, музей може буде започаткований… Бо прийдешнє покоління не перебачить теперішнім копанчанам, кидь они забудуть залишити в пам’яті  те, що ще у 1930 році чехи розібрали і вивезли кудись під Прагу, в містечко Добржіков, стару деревляну цирков Всіх Святих, яку самі великокопанчани побудували з навколокопанських дубів ще в середині 17-го століття, що у них народились і жили славні спортсмени-науковці Ниймети, що там народився і виріс дуже відомий і все ще засекречений науковець Федір Дубровка,  що там, дякуючи якійсь босорканськії, чудодійнії воді з підземного озера жони дуже часто народжують близнюків, частота «на душу населення» появи яких на світ Божий сама велика в Україні і, гадаю, в Європі… І тут же , у Великі Копані народився і Ю.І.Кіш.                                                                                                                                                

Якось давно, вищезгаданий «засекречений вчений» Федя, студент-першокурсник Кійовської Політехніки, був дома і зустрів молоду мамку з сином Юрком, першокласником… Мамка й каже – никай, Юрчику, кидь ся будеш файно вчити, будеш ги Феріко тоже студентом у Кійови… Згодом так воно й сталося, бо Ю.І.Кіш з відзнакою закінчив Київський політехнічний, став радіоелектроніком, інженером, науковцем… І…                                                               

Я часто думаю (з віком в голову приходять всякі там думки…), чому для нас  «видатними» є тількі ті люди, які мають високі звання, нагороди,… хоча в наш час цих загальновизнаних «атрибутів» можно придбати, маючи нечесно набиті повні жеби… Якраз Юрко не належить до цієї когорти. Але він для мене і для дуже багатьох «київських закарпатців» є видатною людиною лиш тому, що він, Юрій Іванович – дуже чесний, дуже порядний, дуже справедливий, дуже обов’язковий, дуже відвертий, і ще багато дуже-дуже!... Його всі «наші» тут у Києві щиро поважають, шанують, люблять,  пишаються ним і хочуть бути схожим на Юрка! Тому я і кажу – Юрій Іванович, зі славним ювілеєм вітаю Тебе, будь здоровим і щасливим, щиро хочу, щоби Ти прожив другу половину земного життя ще краще,  ніж прожив першу! Будь, будь завжди!                                                                                                           

За дорученням деяких «київських закарпатців» Микола Бідзіля                                            

Київ, 22 травня 2013 р.

Теги: Юрко

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати