Прокляття

Народом ми ще не були, а так – перекотиполем, точніше збродом. У який бік вітер дмухне, туди і хилимось. Рядами. Сумлінно, мов малі діти. Хоч, дякуючи батькові Сталіну, тримаємось як-небудь якихось десятків років крихкотілим струпом від Сяну до Дону. Та, овва, лишень позбулись чужинської державної управи над собою, й гайда дерти один з одного шкуру. Також – сумлінно... Вже – по-дорослому!

Володимирський ґруник
Володимирський ґруник

Ой, а як залуплюємо очі до неба, в молитвах... (А чи в молитвах?) Пригадалася наразі буковинська співанка:

– Кажуть люди, що я курва, а я ся не каю.
Молодов ся накурварю – старов ся покаю.

Здається, се про нашу неньку, неньку Україну. Наплодила байстрюків од всіляких зальотників, і тепер має цвіту по всьому світу. Та неабияких, а прищеплених. А дівчатка тії у віночках – милі ФЕМЕНістки, а хлопчаки в шароварах, любо леґіону  Елтона Джона на їхні сідниці глянути. Маємо ким пишатися! А пісня, що в нас за пісня... А голосочки, що за голосочки... А поети твердо-гострі, мов міцні кілочки! Хоч греблю ними гати... Одна лем біда волочиться слідом: відмінюємо у наших рокованих негараздах клятих воріженьків на всі лади! Та, аби: рік, двадцять, сто... Тисячоліття. Й що то – за напасть?

Учора зустрів на Дніпрових схилах старця, наче й не безхатько на вигляд. Скидається радше на волхва, або й на самого ж Дажьбога. Сидить на лавці, подумки мружиться до західного Сонця. Зацікавив мене. Сів я й собі поруч тишком. А тут іде в дранті стара пролетарка, неохайна, морхла, зупинилася, жалісно каже: «Помогите, ради Бога. У меня ничего нет». Прохопилося в мене: «Я ж такий, як ви». Вона, диви, зозла розвернулася: «Что-то не видно»,  – набундючилась і звично почимчикувала рівним серпантином до пам’ятника рівноапостольному князю Володимиру. Чіпляється, бачу, вже до інших. А старець на те не зважа. Незворушно подумки мружиться до західного Сонця. Відтак підвівся й до когось каже: «Заради Бога милостиню не просять», – і подався знехотя виярком угору.

Стара... Старець... Урізнобіч ідуть.

Струп...

20 травня 2013р.

Теги:

Коментарі

Михайло Слов'янину 2013-05-22 / 18:34:34
Я не такий саркастичний, як приміром великий українець
Т.Г. Шевченко. Почитайте уважно.

/"Не минайте ані титли, ніже тії коми....
..........................
Чого ж ви чванитеся, ви!
Сини сердешної України!
Що добре ходите в ярмі,
Ще лучше, як батьки ходили..."/

Я знаю, що буде завтра, чи післязавтра.
Ура-патріоти всіх мастей і надалі будуть прикривати свою ницість вишиванками і величністю мети. А люди думаючі і працьовиті рано чи пізно піднімуть край з Руїни.

Слов’янин 2013-05-21 / 23:34:28
Помагати бідним людям, хто цього заслуговує, потрібно, але давати "заради Бога" - це означає принижувати Творця. Чи може я чогось не порозумів?
Михайлу. Можна бути саркастичним щодо багатьох речей, але не щодо Батьківщини. Деякі народи вилізали і не з такого паскудного стану. Тим більше, Ви не знаєте, що буде завтра чи післязавтра.

Михайло 2013-05-20 / 10:58:01
Відносно воріженьків, то чиста правда - хто, як не вони в усьому виноваті. От про пісню автор файно сказав, а про народ поскупився на добре слово. Бо ж і земля наша НАЙрожючіша, і народ наш НАЙпрацьовитіший. А вже яких славних лицарів ми нащадки, то важко собі й уявити.
Та видно, щось нам "пороблено".
Що?