Бограч

Виявляється, Косино не так далеко від Ужгорода, як здається. Коли їхати через Чоп, близько години. І це ще при нашій пародії на дорогу. Нащо я туди подався? Кажуть, що людина може нескінченно спостерігати за трьома речами: як палає вогонь, ллється вода і працює хтось інший. То ж ідеальне місце для подібних спостережень – на пожежі. Але є ще краще. Це фестиваль бограчу. Теж вогонь, вода, мідні труби, чужа робота (не бий лежачого), купа нових вражень і навіть подорож у недалеке совкове минуле.

Бограч

На спраглих нового кулінарного слова чекало вісім команд по три чоловіки – обер-кухар і два його асистенти-засідателі. Як у суді. Чи навіть – як на Страшному Суді. Були і професіонали кулінарної ниви, були і любителі. Як той казав, змішалися коні, звірі, люди. Деякі команди навіть мали додатково дівчат. Знаєте, на футболі є такі, що махають руками-ногами з бахромою на них. Переконують, що життя прекрасне, а наші гравці – найкрутіші. Втім той чи інший повар все одно час від часу махав на все розпачливо рукою (Ет, все пропало, нічого не вийде) і ховався у наметові. Депресняк тривав недовго, вже за якусь хвильку він вистрибував звідти – посвіжілий, оновлений і знов готовий до бою.   

Все це нагадувало пекло, як його зображали на радянських карикатурах. Сповнені ентузіазму чорти у якихось неймовірних уніформах. Вирази облич – із серії “Їх шукає міліція”. Обов’язкова крива посмішка і величезна дерев’яна мішалка у руці. З казанів пахло чимось запаморочливим. Через певний час аромат починав нагадувати жіночі парфуми. Чомусь художники дуже любили зображати у котлах саме усміхнених жінок. Тут теж посмішок була сила-силенна. В смислі – не у котлах, а навколо. З усього іншого жінок прикрашали хіба що бікіні. На відміну від інших закарпатських фестивалів, які відбуваються неодмінно під спекотним сонцем, цей проходив у тінистій алеї.

Біля одного намету стояло чучело вепра з кукурудзяним початком у пащі. Тонкий натяк для глядачів. Мовляв, будеш багато хрюкати... Біля іншого намету напис повідомляв, що у казані знайшла останній спочинок не якась банальна льоха, а благородна косуля. Колись у дитинстві в мене була гра з кубиком, яка імітувала автоперегони. Коли ти потрапляв на чергову клітинку, виявлялося, що ти збив косулю і мусиш звернути з траси, аби відвезти її до найближчого ресторану. При цьому я завжди богував. Та тільки зараз переконався, що усі ті мої затримки не були даремним. Невинно убієнна істота таки потрапила за призначенням – хай і через багато-багато десятиліть. Ще на одному наметі стирчало чучело кішки. Сподіваюся, до вмісту їхнього казана це не мало відношення.

Посуд був на всі смаки. Один казан явно належав ще Арпадові, коли той пробирався з причорноморських степів до Паннонії  і варив бограч  на воді з Дністра, Прута, Тиси і Дунаю. Інший нагадував нутрощі вже радянського танку – так же гудів, викидав клуби пари і боровся за мир, не лишаючи навколо каменя на камені.  Третій скидався на допотопну пральну машинку, хоча усередині замість панчох і трусів крутилися болгарський перець, шматки м’яса і чомусь баклажани. Ще один був справжньою літаючою тарілкою із зеленими чоловічками навколо. Наступний видавався на самогонний апарат, причому не тільки формою, а й запахами, які нестримно розтікалися навколо.

Над усім цим мав би майоріти кумач: “Кожному грішнику – по теплому місцю!” Втім гасла якраз були. Типу “Бограчу грамів триста – все, що треба для туриста”. Добре ще, що триста, а не дев’ять. Але і постріл був теж. Стріляв сільський горлова із рушниці, сигналізуючи цим, що час настав і кулінарна революція, про необхідність якої весь час говорили усі кому не ліньки, починається. Маси кинулися на штурм. По зелених килимових доріжках.

Таку довжелезну чергу я бачив раніше тільки раз у житті – до Мавзолею. Там половина людей стояло, аби переконатися, що вождь вічно живий, інша половина – що він таки помер! Тут, схоже, теж. Одні стояли, бо знали, що таке бограч, інші – навпаки. Одна половина заводила іншу. Черга рухалася швидко. Але від того чомусь не зменшувалась, а навіть постійно зростала. 

Коли бограч опинився на столі, це була пісня. Ми довго сперечалися, яка саме. Одні казали, що шансон, інші – що просто блатняк. Комусь нагадувало Кальмана, комусь – “Дубинушку”. Врешті-решт страва сама пішла. Вона проникала у кожну клітинку розімлілого організму і кликала до подвигів.

Хотілося встати і проректи щось розумне. Але конкуренція була надто великою. Брати по розуму вже не здавалися такими неприємними, як зазвичай. Кожний гелготів по-своєму, ретельно розширюючи лексичний запас за допомогою рук, ніг і навіть невідь звідки узятого хвоста. Це можна було слухати до нескінченності. Точніше – поки не скінчиться бограч. Все ж таки біологічний вид, який харчується таким продуктом, має право на існування. Мій багатющий внутрішній світ рвався назовні. На щастя, десь в районі горла той рух припинявся і вибухова хвиля повертала назад. Жилами розтікалася палаюча магма, доходячи до самих кінчиків пальців, які вже нагадували переварені сосиски. Навколо ридали такі самі Змії Гориничі – чи то за власним нікчемним життям, чи то з жалю, що вони самі ніколи не навчаться варити бограч настільки якісно. Ми потрапили в якийсь багатовимірний простір і нас несло уперед назустріч невідомості. У відкриті чакри вривалася гармонія космосу і переформатовувала усю душу. Дужа же виявилася безмежною – ладною прийняти у себе бодай ще ложку того пекельного варева. А потім ще, і ще, іще.

Коли це скінчилося, усі розглядали одне одного на диво невинними і чистими очима: а що це було? Науці це невідомо. Навіть такій солідній, як місцеве туризмознавство. Дійство виявилося такою собі краплинкою у суцільному армагеддоні закарпатських фестивалів. У тій краплинці чи жаринці відображалося все: троянди й виноград, розлука і любов. Суцільний Стендаль: червоне і чорне. А у вогні броду нема. Хоча вижити можна. І треба. Я почувався Іоанном на острові Патомос, який конче мусить описати своє видіння, що явилось у вогні і бурі. Підозрюю, що творцеві Апокаліпсису було трохи простіше.

А тут – що його скажеш?! Мінімум організації, море ентузіазму, ґвалт і високе небо над нами. Останнє налаштовувало на філософський лад. Ідея дуже гарна. Працювати над її втіленням доведеться ще чимало, закатавши рукави. Бо ж були колись у незапам’ятні часи такі вишукані страви, як пельмені чи чебуреки. І на що їх перетворили нині?! Не хотілося би, аби бограч проробив таку же еволюцію на самісіньке дно. Він вартий значно більшого.

14 травня 2013р.

Теги: бограч, Косино

Коментарі

Корятович 2013-05-17 / 21:45:12
'Робити це все, в принципі, можна з будь-якого молока, але ж ми говоримо про традиційні і автентичні сири, чи не так?'

Сорри - в принципі я з вами годжуся. Я ще памятаю перший раз коли ще дитиною, в 70-их років, я відвідав свою буковинську родину і справді вживалося тільки молока з баранину або з кози для вироблення бриндзі. Але, годітеся зі мною що будз і бриндзя відрізняються тільки у довжині продуцкії, і що у бриндзі більше соли доданно?....

Istvan 2013-05-17 / 21:33:11


Хамство і тролінг. Коментар видалено. Автору - попередження. Адмін


сорри 2013-05-17 / 21:13:38
2Корятович, неУкраїнець

Бриндза, вурда і будз - то все різновиди овечого сиру - http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B7%D0%B0

Робити це все, в принципі, можна з будь-якого молока, але ж ми говоримо про традиційні і автентичні сири, чи не так?

Корятовичу, уродженцю США, таке незнання можна вибачити, а от усім угорцям і неУкраїнцям з Закарпаття, які б'ються в груди, що люблять і знають свій край, а тим більше - беруться повчати українців, як їм називати бограч, не знати таке - ганьба...

Корятович 2013-05-17 / 20:54:33
продовження - де воно перетворюється у 'бриндзю'...

Корятович 2013-05-17 / 20:50:09
Аж ніяк не хочу мішати знання кулієрної справи на закарпатті...але на буковині мої близькі часто роблять 'будз' навіть з коровячого молока, а вже як мають більше його чим потребують то засолюють його і воно зберається у деревяних бочках, де воно перележиться (ферментується?) у 'пивниці' хотя через зиму...а це уже далеко від вас, на буковині...:-)

сорри 2013-05-17 / 20:28:15
Та ну... Може розкажете, з якої саме?.. :)

неУкраїнець 2013-05-17 / 20:06:33
сорри 2013-05-17 / 19:44:23
Це за вашою логікою. Бо за моєю і всіх інших українців логікою овечий сир називається (залежно від виду) - бринза, будз, вурда.

Тут ви дали маху, бо з овечого сиру й роблять бринзу... а будз і вурда -- то вже з іншої опери...

сорри 2013-05-17 / 19:44:23
Це за вашою логікою. Бо за моєю і всіх інших українців логікою овечий сир називається (залежно від виду) - бринза, будз, вурда. А як називають їх, наприклад, угорці, мене аж ніяк не цікавить. Натомість угорці, чомусь, дуже хочуть нав'язати мені і всім українцям свою назву страви, яку вони називають гуяш-левеш, а українці Закарпаття - бограч...

Istvan 2013-05-17 / 19:08:02
Згідно логіки сорри, на Закарпатті кожного вересня традиційно відбудеться фестиваль “Гуцульського овечого сира"

Корятович 2013-05-17 / 17:05:05
бограч?
бобгуляш?
бограчуляш?
боб-левеш?
гуяш-левеш?

Дякую хлопці...все уже зрозуmів! :-)

(головне, щоби було смачне!)

сорри 2013-05-17 / 16:22:37


Що пояснити? "Бограчем" закарпатці називають те, що угорці називають "гуяш-левеш". От і все. Часто так само називають і угорський "боб-левеш".


Hungi 2013-05-17 / 16:00:32
сорри 2013-05-17 / 15:43:14

"А можна українцям просто говорити своєю мовою?"

Безперечно ! Тому я і попросив пояснити значення українського слова "бограч".

сорри 2013-05-17 / 15:46:08
Крім того, якщо хтось не помітив, тема тут зовсім не про назву страви.

сорри 2013-05-17 / 15:43:14
Hungi, до чого тут тема ворожнечі? Якщо вона актуальна для вас, то не нав'язуйте, будь ласка, її мені. Бо мені, насправді, просто набридло оце настирливе нав'язування Іштваном своїх вимог іншим.
І до чого тут освіченість? Останнім часом "освіченість" вимагає називати циганів ромами, тоді як такого слова навіть немає і 11-томному словнику української мови. Скоро від нас почнуть вимагати говорити "дойч" замість "німець", бо німець (від. німий) - це нетолерантно.
А можна українцям просто говорити своєю мовою? Ви дозволяєте?

Hungi 2013-05-17 / 15:23:48
сорри 2013-05-17 / 14:51:22

Той хто вибачається,
закарпатці - це в тому числі і угорці, - тому мають право спілкуватися і пояснювати невідаючим землякам дрібні істини, тому не треба постійно з'їзджати на тему ворожнечі ...

Закарпатці вважають і Човлент традиційною стравою народів Закарпаття, але від того - це ще єврейська страва !

Не подобаються назви правильні - можна користуватися і помилковими : освіченості це (деяким) українцям не додасть...

А головне, - спочатку "боремося" із "суржиком", але коли доходить до чогось угорського, то будь-які слова згодяться (неукраїнські), аби лише чимось допекти закарпатців-угорців ...

Хотів би почути український варіант значення слова "Бограч"...

сорри 2013-05-17 / 14:51:22
Стьопо, а чого угорці мають вказувати закарпатцям, як називати страву, яку вони хочуть називати бограчем? Може ви ще забороните нам спілкуватися своєю мовою і змусите говорити виключно угорською, бо по-угорськи щось називається не так, як по-українськи? :)

Istvan 2013-05-17 / 14:43:40
Запишите в Google слово bogrács, и увидите, что в венгерском никакого блюда так не называют.
Как бы вы отреагировали на то, если в венгерских ресторанах подавали бы украинский борщь под названием céklaleves /свекловый суп/ - в виде традиционного украинского блюда?

Istvan 2013-05-17 / 14:30:44
Я не Стьопа, с кем-то путаешь

сорри 2013-05-17 / 14:17:17
Стьопо, ти не закарпатець, а закарпатський угрець. А це - суттєво. :)

Istvan 2013-05-17 / 13:11:22
Я теж закарпатець, та не називаю цю страву бограчем...