Яжбо

Яжбо поновить давні уявлення, що відтак будуть засвоєні як спосіб існування в світі (сім’ї, родини – суспільства, країни), настане виокремлення отих співвідношень в одне світове явище. Укрзагал вивільниться від євразійського сурогату. Ніяка зайшла помісь вже не подужає вірних. Материзною пишатимуться свої, а нерідні зважатимуть на її погорду.

Войовничі й зважені перси (араби) першими офіційно визнають арійців пращурами людства, їхніми далекими родичами. Але сього разу Яжбо зупинить вірних перед, можливо, черговим Переяславом, аби вкотре зреченні (вкотре) не піддавалися омані.

Яжбо піклуватиметься тільки про себе. Чи то в образі немовляти, дитини, зрілого, старого. Солодка брехня розчиниться перед гіркою правдою. Найщирішого за Яжба не буде. Але кожен знатиме суть, а не чиєсь писання. Хрін, ріпу, просо, а не банани, каву, шоколад перетравлюватиме шлунок, аби мужніло тіло. Мужнє чоловіче й вродливе жіноче сповиватимуть цнотливі душі. За що чисті не чутимуть стороннього тиску, не страждатимуть од надмірної ваги, що її спричиняє ненажерлива порожнеча. Тіло слугуватиме тільки собором, що правитиме душам.

Сущі позбудуться „смерті”, й вдосконалюватимуть вічність. Оте „небесне царство” належатиме їм не десь за хмарами, за морями-океанами, в когось на панщині, а будь-хто з вірних матиме оту райську насолоду в своєму ж маєтку. Праця вважатиметься найкращим добром, а ледарі одійдуть. Яжбо поверне вірним стяг і снагу до рішучості, відваги, наполегливості. Він же наділить кожного трьома властивостями, що довкруж його – стяга – будуть чоловими на тлі добробуту. Хоробрий князь спиратиметься на кшталт нації – добірних воїв, уроджених речників і завзятих селян. Помалу зруйнуються „літаючі будинки”, що набили оскому мальовничим краєвидам. Міста, поселення, села й інші засиді вірних набудуть природного вигляду. Край (країна) засяє чотирикутною зіркою – ошатною світлицею арійської хати.

Вірним світитиме сакраментальний знак, знак свастики й тризуба. Свастика – чотири соняшні боки світу. Тризуб – спід, низ, гора (триєдиний стовбуровий вимір світу), їхня злагоджена спарованість вивершиться над прісними божками, ідолами, гербами, й ніхто не поклонятиметься мертвому. Тільки живе: сонце, вода, місяць, вітер надихатимуть вірних. А пори року, добові виміри, часові категорії скеровуватимуть їх до виважених дій, вчинків.

Яжбо не матиме ворогів, бо їхнє змаління лишень возвеличуватиме його. Духовно-правова влада належатиме одному – Яжбу. Він же, хоробрий князь, знатиме толк пана-господаря. Не втручатиметься в чуже, але й чуже не буде йому байдуже. Завше шукатиме істину.

Яжбо втішатиметься молитвою. На самоті. А на пóкуті світитиме Місяць, або Сонце. Щоразу іншу молитву провадитимуть вірні, а не мимритимуть зазубрені склади. Їхні душевні славні славитимуть тільки себе:
– Я ж бо – Бог, а Бог – Яжбо.

Замість Еллади зрине Арійський Простір. Звідси, з країни Яжба, зачнеться нове звідання світу. Його сподвижники повернуть Панові вкрадену корову, а клятих збиточників скарають, аби знали, як пити з чужого вим’я молоко.

Ніхто з вірних не вживатиме надмірно хмелю, бо усвідомлюватиме, що п’янке зілля руйнує не лишень тіло й душу, а веде до занепаду (суспільства, країни – сім’ї, родини). Хоч веселощі, любощі, хороводи повсякчас супроводжуватимуть щедротних краян. А порушники громадського спокою виставлятимуться на людних майданах, аби іншим не кортіло там стовбичити. Знано, що впродовж тисячоліття горілкою споювали зречених задля позбавлення розуму.

Зашорені попи втратять роботу, а їхню ролю виконуватимуть істинно обдаровані відуни. Біле стане чорним, а чорне побіліє. Тобто, як іще збереглося в народі: поставити на попа. А оте переставлення триватиме довго, аж доки вірні наберуть у рота студеної води. Свіжа прохолодь із власної криниці затягне виразки, й одужалі краяни більше не хворітимуть на занесені болячки. Обиратимуть з-поміж себе гідного, якому доручатиметься вводити в життя немовля, заручати наречених, виводити з немічних біду, відправляти на покій небіжчика.

За Яжба постане вимріяний вік спокою. Тихе, мирне життя оберігатиметься вишколеними дружинниками, що єдині в країні у своїх станицях не матимуть розміреного життя. Тут пануватиме невпинний рух м’язів, розуму, сили. Тут зустрічатимуть і виряджатимуть побратимів у далекі небесні мандри, звідки надходитимуть визначні вісті про інших. Тут словом зверхника дорожитимуть, а зверхник дорожитиме кошем. Тут жінкам буде зась, а чоловікам воля. Одне слово, як колись на Січі й в опришківських ватагах. Військові станиці переважатимуть на границях країни, вартуватимуть спокій і мир.

За Яжба відуни-речники дбатимуть про кожного зосібна, а не одразу за всіх. Отара з пастухами буде тільки на вигоні. Кожна криниця, річка, гай, камінь вважатиметься отою соборною віссю, де вірні славитимуть себе. Відуни-порадники й відуни-речники будуть присутні там під час дійства лише в разі потреби, коли звертатимуться по їхню допомогу. Відуни клопотатимуться переважно передбаченнями, зваженнями, духовно-правовими справами країни.

За Яжба селяни будуть найзаможніші. Їхній достаток визначатиме добробут країни. Нелегка селянська праця заохочуватиметься з боку Яжба значними пільгами. Кожна селянська родина, сім’я залучатиме з-поміж себе до роботи ремісників, кустарів, які виконуватимуть певні замовлення. Робітництво (пролетаріат) як таке зникне. Кшталт нації найматиме робітників з боку, аби вірних ріднила земля.

Занесені навіювання, або спроби заколоту тяжко каратимуться. Яжбо бажатиме далеким і близьким сусідам добра, проте коли хтось із них посміє простягнути руку на його край, – простягне й ноги. Сувора рівність визначатиме стосунки.

Пристале колесо набирає оберти.

Теги:

8 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати