Сікач і стадо

Зараз на вигоні тихо, розріджені туманці стеляться до землі, переливається роса в перших соняшних променях. Улюблене видиво нагадало великому Арійцю ранню молодість, коли розпочав був пошуки тотему свого народу і розвідини привели в стадо диких свиней. Арієць приручив їх зерном кукурудзи. Стадо з двох старших і чотирьох однолітніх свиней з дюжиною поросят Арієць вислідив тут, на галявині, щодень приносив ворох кукурудзи, збоку спостерігав, як охоче хрумкотять зерном і призвичаюються до Його. Мало-помалу він підгодовував їх то тут, то там, аби впізнавали Його не лише на одному місці. Тепер приручені давали себе навіть помацати, відкликалися на Його голос, сприймали за свого.

Сікач і стадо

Життя в стаді виявило Йому багато цікавого. Найбільше тоді вразило те, що там порядкують свині, а сікачі одинцем огинаються поблизу стада і тільки під час гону потрібні самкам. Як і трутні, а що вже казати про чоловіків. Одне одного варті. Недаремно ласує салом Його звироднілий народ, уподібнюється таким чином своєму тотему.

Приручити ціле стадо можливо, одинокого сікача ні. Хоч, під час гону стався трапунок. Арієць перебував зі стадом, а збаламучений сікач огинався поблизу, ніяк не міг покрити значену самку. Помалу, недовірливо, він таки підійшов до великого Арійця, що той зміг докинути до нього зерно. Сікач охоче смакував кукурудзу, залишився в стаді, й на другий день домігся свого. Шість діб затратив на те, щоб призвичаїтися до великого Арійця й у його присутності покрити самку. Безперервно хрокав, носився туди-сюди з задертим догори хвостом поміж стада, винюхував кожну самку, щоб не пропустити готову до парування. Хруні вдоволено підставляли „бруньку”. Нарешті вибрав потрібну і відсунув її вбік. Неподалік од стада самка зупинилася, він кинувся до неї, кілька разів помочився, разів зо п’ять, а відтак спробував скочити ззаду на неї, але вона відбігла вперед і парування не відбулося. Потому довго вони головами стояли одне до другого, ніжно кусалися за вуха. Він знову скочив на неї. Нарешті вона з опущеною головою підняла хвіст і трішки відхилила – незрушно скорилася. Він вовтузився на ній хвилин п’ять, після зскочив на землю і більше не зважав на неї. Сікач покинув стадо до наступного гону.

Перегодом великий Арієць перестав вивчати життя і звички диків. Усамітнився сікачем од загалу. Прибрав собі відповідне псевдо... Загал, зрозуміло, сторониться Сікача, не приймає до себе, за що він одинцем заклав паланку високо в горах і в робітні відтворює на полотні поступ і занепад одного цілого, що непреривно видозмінюється, втрачає форму, а зміст одначе залишається той самий. Учора лишень викликав з небуття духів, а сьогодні вже простує до війстя печери, де, можливо, збережено сліди приматів. Атланти також залишили по собі дещицю. Цікаво, чим завершиться нинішня цивілізація? Найдужче непокоїть його. Стадо, безумовно, виродиться і замість вічно голодних свиней якісь інші істоти моститимуть лігвища в дикому пралісі.

...Ті, що врятувалися, (атланти), заклали підмурки нової цивілізації. Як добрий спогад про своїх попередників „надінтелектуалів”, які були синами богів (а мо’ й самими богами), в атлантів зародилася релігія. Духівники завдяки вірі намагалися підпорядкувати собі громаду. Почали збирати стародавні писання чолжонів і розшифровувати їх. Помалу дещо розгадали, що й забезпечувало їхній поступ. Атланти, скажімо, мали неймовірну властивість переносити каміння „поглядом”, завдяки зірці на лобі. Дотепер про ті часи нагадують піраміди.

Між собою атланти спілкувалися телепатично. Поволі розвинулася в них мовна функція, з’явилося багато мов і вони погано розуміли один одного. Виникло письмо.

Великий Арієць намагається уявити предтечу з добре розвинутою пам’яттю, але слабшим од Його логічним мисленням, який бо ж, предтеча, вважав авторитетом лише старших за себе. Великому Арійцю властива така тенденція, що тепер на очах утрачає в загалі сенс. Діди нині нічого не варті. З ними ніхто не рахується, рідко молодші зважають на похилий вік. Якась криється тут таємниця, що й важко розгадати. Можливо, старі не мають нині ваги за те, що по собі нічого не залишають, хіба захаращене румовище на колись благодатній землі. Світ обернувся на поживу, що невпинно пожирає сама себе. Гряде черговий вибух: анемія поступу! Занепад уже ніхто не в силі зупинити. Смак крові манить упирів, а  р у д а  солодка. Спробуй відмовитися від сала, коли українець. А ще, кров і тіло Христа – хто ж відмовиться взяти причастя, коли „грішний”? Безліч запитань. Іде, тримає їх у голові великий Арієць, не знає, куди те притулити, що не має місця. Найлегше, звісно, спихнути комусь, нехай морочиться. Та великий Арієць покладається лише на себе, не довіряє плебсу. Кілька разів ошуканий апологетами свого народу, не заходить з ними ба навіть у теревені, а що вже казати про серйозні розмови. Ще з часів Стародавнього Рима відомо: народу потрібно хліба й видовищ. Апологети справно печуться над тим, а втнути більше – сил, мабуть, не стачає.

Шевченко, наприклад, закликав гострити сокиру – вигострили, й пішов брат на брата. Народ тут варт лише на погибель. Голодомором і самоїдством карає себе, замість прищепити любов і серце Сковороди. Складно... Потрібно бути добрим і щирим, дружелюбним у загалі. Куди там. Ліпше, нехай у сусіда хата згорить. О! Тоді навтішається. Ще, лукавий і брехливий. Наговорить одне, а вчинить (скоїть) інше. Потому шукає винного збоку. Тоді загал гуртом відмінює клятих воріженьків. Апологети наразі проявляють заповзятливу активність. Навперейми стараються довести, щоб їхнє було зверху. Той (умовний) реальний ворог лишень шкіриться: „Так вам треба, хохли-русини неотесані, що українці”.

29 березня 2013р.

Теги:

Коментарі

Слов’янин 2013-03-31 / 11:44:21
Я завжди був зворушений ввічливістю і толерантністю "Сашка". Він прекрасно знає, що таке арійці і антиарійці, конструктив і деструктив, творення і паразитизм. Його мотивація переходу на особистості чітко зрозуміла. Рекомендую "Сашку" почитати виступ президента ADL Абі Фоксмана (http://pandoraopen.ru/2011-05-26/pogibajte-arijskie-goi-rogatyj-skot-2/), а також статтю біографа клану Ротшильдів Марка Елі Раважа (http://poiskpravdy.com/biografrotshilda/). Можливо хоч це вправить вам ваші мультикультурно-"прогресивні" мізки.

Сашко 2013-03-31 / 09:57:32
Слов‘янине
Це щодо правильного діагнозу вашої хвороби серед відвідувачів сайту є чимало версій!
Перерахуйте, будьте до відвідувачів зокарпаттяонлайн поблажливими, народи котрих відносите до арійських і ті котрих відносите до антиарійських!

Слов’янин 2013-03-30 / 20:35:39
Щодо Атлантиди та кукурудзи існує безліч версій. Якно одне, арійці за своєю природою люди конструктиву - творці наук, цивілізацій, справжньої культури. Антиарійці користуються не ними створеним. А щоби закріпити свій паразитизм, окрім іншого, вербують рибалок, щоби стати "ловцами человеков". "Ловцы человеков" багато чого добилися, але, як співається в пісні "еще не вечер"

ярослав орос 2013-03-29 / 16:01:11
Сашко 2013-03-29 / 10:59:41
васман 2013-03-29 / 15:05:04

гляди, фатьови накинулися на кукурудзу, як мої свині...
спокуха, "кмітливі"... великий Арієць за базар відповідає...
…«Та читайте од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тої коми,
Все розберіть… та спитайте
Тоді себе: що ми?
Чиї сини? Яких батьків?
Ким? За що закуті?
…Учітеся, брати мої,
Думайте, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь».

Сашко 2013-03-29 / 15:58:41
До васмана
Який Колумб? Коли він Америку лиш відкривав, наші заробітчани вже повертались звідти! :)

васман 2013-03-29 / 15:05:04
напевно арійці так не любили кукурудзу, шо після приручення поросят вивезли її всю до Мексики, а Колумб того не знав і знов привіз до Європи.

Сашко 2013-03-29 / 10:59:41
Тому арійцю, мабуть, закарпатці й принесли кукурудзу поветаючись додому із заробітків в Америці!