Любов зла

Подивився генеральну репетицію “Майне лібе Віра” за п’єсою О.Гавроша. Режисер Сергій Архипчук виклався по повній. Це був справді театр – з енергетикою, думкою, емоціями, сатирою, лірикою і гормональним вибухом у глядача.

Любов зла

Головна героїня була максимально переконливою (акторка постаралася) і абсолютно різною у трьох частинах твору. Спершу – класична хижачка в дикому лісі. Королева серпентарію. Студентку-заочницю показано як живу. Там починається з розмови трьох студенток у гуртожитку. З незвички може здатися, що то все відбувається у тюремній камері. Але таке нині життя. Особливо у жінок. Три зовсім різні характери: Шерхан, шакал і щось травоїдне. Причому кожна з трьох артисток грає за іншою системою: хто за Станіславським, хто за Брехтом, хто за Віктюком. Кожна, мабуть, за виставу скидає по кілограму-другому. Бо жодна ні секунди не стоїть на місці: руки-ноги постійно, як у міксері. Про язик взагалі не говорю. Як писав І. Губерман, “а в женщинах мы ценим нежность и остальные части тела”.  

Але все це якимсь незбагненним чином складається в єдиний ансамбль. Як вони витримують одна одну – загадка жіночої душі. Проте там показано таку суперечливу штуку, як жіноча дружба. Це щось як Сталін + Рузвельт + Черчілль. Бо є проти кого дружити. Забери із життя мужиків – і найкращі подруги вчепляться одна одній у горлянку. А так мусять зализувати одна одній рани. 

І ото вони труть про життя. Тобто про полювання на тих, хто у брюках. Ну як полювання? Браконьєрство. Причому важливо не вбити, а понадкушувати. Почуваєшся як Телесик у хаті Баби-Яги. Особливо, коли цю хату зняв А.Хічкок.

Потім Віра на заробітках у Німеччині. Я не знаю, як так вдалося перевтілитися, але це вже справжня тургенєвська панянка. Проте ще більш небезпечна. Німця, звичайно, шкода. За власні гроші купити собі такий геморой – це більше по-слов’янськи, ніж по-німецьки. Потім повернення додому. Тут Віра вже нагадує романтичного Леона-кілера. Грає феномен жіночої втоми. А втомлена життям жінка – це Чорнобиль. І усе те вибухає прямо в зал. А ще на сцені багато музики, хореографії, слайдів, пісень. Акторки – як рабині на невольничому ринку: демонструють усі таланти.      

Поставлено дуже “густо”. Ніби їси борщ, куди ложку треба встромляти, як відбійний молоток у лаву. Чоловічі партії – на контрасті. Відтінюють жіночі. Хоча М.Фіщенко у ролі Віриного партнера Едіка – це просто мрія феміністки. Такої сатири на чоловічу природу, на всі чоловічі комплекси, на класичну роздвоєність (Дж. Х. Чейз казав: “Кожний чоловік живе подвійним життям”), на метросексуальну затурканість я раніше не бачив. Актор підбирався до такої ролі багато років. Повз по-пластунськи з гранатою у зубах і врешті-решт метнув її у глядача. Наповал.

А є там ще й інші чоловіки – кожний зі своїм суверенним діагнозом. Усіх їх показано через сприйняття героїнь. Виглядаємо ми – йо-мойо. Легше убити і наробити нових, ніж жити із цими. Проте ті жінки чомусь живуть. І нема на те ради. І ще співають. Щось там про сіренького козлика. До речі, “трагедія” з грецької – пісня козлів. І кіз. Але зараз античну автентику ніхто би не сприймав, то ж доводиться її загортати в еротику, бу-ба-бу і анекдот.   

Вистава ніби і серйозна (черговий апокриф про Адама і Єву), але і весела. До істерики. Хоч на репетиції сиділа публіка, яку, здається, нічим не зворушиш, але часом це нагадувало культпохід першокласників на бойовик. Бракувало тільки поп-корну. Цей настрій називається “ржунемагу”.

А виходиш у стані катарсису: як добре, що тебе особисто не убили. А могли би. Вже і зашморг накинули, але табурет не стали вибивати. Це такий витончений садизм. Мовляв, живи і мучся.

Робота С.Архипчука – спроба прищепити на Закарпатті зовсім іншу театральну традицію, ніж та, до якої ми звикли. Наша класика – виразно патріархальна: із сивочолими Авраамами, поверненням блудних синів, двічі по два – чотири й іншими загалом цілком правильними речами. Тут же маємо театр-провокацію. Про неправильних людей, яких не беруть в космонавти. Про те,  що життя чудове – навіть якщо воно ніяке.

27 березня 2013р.

Теги:

Коментарі

Слов’янин 2013-03-27 / 20:16:17
Всеїдний Сергій Федака завжди був на декілька рівнів вищим, аніж десятки обєктів його рецензій чи відгуків. У даному разі мені не подобається резюме автора "Любов зла". Любов може бути лише доброю, а не навпаки.

Вона 2013-03-27 / 17:40:53
Отримала справжню насолоду від відгуку. С. Федаці наші компліменти, здається, ні до чого - він і так знає, що талановитий, критичний, розумний та вміє все це проявити, виразити і подати. Сергію Дмитровичу! Вав! Великий респект. Ваша шанувальниця.

Галина Малик 2013-03-27 / 11:21:37
Сергію, якщо я отримаю таке ж задоволення від спектаклю, як від Вашого відгуку...

ясь 2013-03-27 / 11:10:52
Талановитий ти звірюганець, Сергію!