На берегах «Ріґведи»

Сома – цар рослин. Слово „сома” походить від дієслівного кореня su – „вичавлювати”. Напій вважався божественним. Зі стебел соми вичавлювали сік. Стебла або пагони нерозгаданої дотепер рослини замочували у воді, перегодом камінням вичавлювали сік брунатного (буро-коричневого) кольору з загострим смаком. Додавали молоко (свіже або кисле), мед або проціджений через овечу вовну ячмінний напій.

Сома росла на верховині Муджават. Як розповідається в „Ріґведі”, сому приніс орел із неба богам. Приготовлений із соми напій безсмертя – амрита – дав Індрі – а він із усіх богів основний її поціновувач – силу для здійснення героїчних звитяг. Сомою смакували боги і жерці. Той, хто скуштував її, – отримував натхнення, просвітлення, входив в екстаз, тобто впадав в галюцинацію.

Корова. Головною для арійців свійською твариною була корова. Вона давала йому продукти харчування. Биків і ялівок приносили в жертву богам. За чередами корів учинялися розбійницькі набіги на сусідів. Коровами нагороджували жерців. Волів використовували як тяглову силу, а життя аріїв в було переважно на колесах. Корова в „Ріґведі” має приблизно п’ятнадцять анонімів (і грозова хмара, і вранішня зоря, і поетичне слово; бик – ознака чоловічої сили, образ Індри, смертних героїв тощо).

Кінь. Основою військової міці арія був кінь. Коней запрягали в бойові колісниці. Жеребець був ознакою низки богів. Кінь уособлював Сонце. Жертвоприношення коня вважалося одним з найважливіших обрядів, що здійснювалися лише царями.

Інші тварини й звірі. В господарстві широко використовувалися буйволи. Їх приносили в жертву богам. Вівці давали м’ясо і вовну, попри те, використовували з них шкуру для зодяганок та в ритуалах. Собаки хоч і пантрували домашнє вогнище арія, проте вважалися ритуально нечистими.

Арії полювали на левів, знали про слонів, але не використовували їх. Воювали з хижаками: вовками, шакалами, гієнами. Знали лисицю, зайця, крота, жабу. Щодо птахів, то „Ріґведа” згадує орла, шуліку, дику гуску, перепела. З комах: бджоли, мурашки, мухи, скорпіони, гусінь.

Грама. Арії складалися з напівкочових племен. Слово „грама”, що зазвичай перекладається як поселення, городище, село тлумачиться ще й як військовий загін. Невеликі племена кочували зі своїм товаром (худобою) і домашнім начинням на гарбах.

Влада. Плем’я очолював цар. Він організовував магічні жертвоприношення, щоб боги сприяли його народу, стежив і підтримував лад у племені, захищав свої володіння і доточував їх. Найближчий до царя був жрець. Власне він опікався духовими потребами племені.

Господарство. Арії займалися скотарством і землеробством. Сіяли ячмінь. Орали волами – плугом. Жали серпом. Гончарство вважалося вигадкою демонів, за що посуд виготовляли руками з кількох частин, сушили і випалювали в ямах. Займалися ткацтвом, за основу брали вовну і волокнисту траву дарбгу. Обробляли золото й мідь. При виплавлені металу вогонь роздували пташиними крилами. Теслі мали неабиякий авторитет, адже виготовляли бойові колісниці та дерев’яний посуд.

Зброя. Головним атрибутом воїна була бойова колісниця. Вона легко складалася і збиралася за допомогою шкіряних пасків. У колісницю запрягали пару коней (інколи троє і четверо). Колісниця була двомісна: праворуч стояв їздовий, ліворуч – воїн. Власне завдяки колісницям арії перемагали на просторах Євразії. Лук і стріли були головною зброєю арія. Тятиву лука виготовляли з коров’ячої шкіри. Стріли носили в сагайдаках. А ще воювали за допомогою списів, сокир і щитів.

Їжа. Харчувалися м’ясом диких звірів і свійських тварин, а також продуктами з коров’ячого молока. На молоці готували ячмінну кашу, молочну бовтанку з підсмаженими ячмінними зернами. Готували суміш кислого молока з шматочками масла. З ячмінного борошна випікали коржі. Ласували медом. З напоїв уживали безалкогольний галюцинаційний сік – сому – та хмільну суру з ячменю. Напої зберігали в шкіряних мішках.

Житло. Помешкання були легкі, що враз розбиралися, без підмурка халупи. З очерету робили стіни без вікон. Навісні перегородки розділяли помешкання на кілька приміщень: для людей і для худоби. Посеред житла горів вогонь. Якщо помирав арієць, то його спалювали на кремаційній ватрі. Вогонь вважався основним атрибутом аріїв. Загал арійця складався з брахманів, ксатріїв, вайшвів, а ще, – шудрів і аборигенів, поневолених аріями.

Брахман. Назва походить од слова „жрець”. Вони офірували богам жертви заради достатку і розвою свого племені, а також заради окремої особи, яка могла за те віддячитися. Вважалося, що з допомогою жертвоприношень і славнів (молитов) жрець отримує прихильність Бога, який дає воєнні перемоги над аборигенами, дощ і матеріальний достаток, продовження роду в особі чоловіка тощо. Жертвоприношення залежало від того, хто його замовляв...

Культ ушанування богів полягав передусім у принесені жертв, а також промовлянні і співі молитов. Храмів тоді ще не було. Вівтар зводився на відкритому підвищенні: стелили солому, куди мали сісти боги, і розпалювали тертям полінами вогонь. Жертву кидали або виливали у полум’я ватри – вважалося, що бог Ягні передає її своїм полум’ям богам. У жертву тричі за день приносили сік соми, молоко, коржі, масло, м’ясо жертовних тварин, зерно, мед. Щодо славнів, то молитви вважалися, як і мовлене наразі слово, священними, їх складали ріші, обдаровані богами поети.

Ксатрія. Назва походить від слова „ксата” – влада, верховенство і означає „владика, цар”. Ксатрії були верхівкою суспільства, воїнами, які разом із царем брали участь у війнах. Цар зазвичай походив із ксатріїв, хоч інколи міг бути й іншого соціального походження. Царі племен аріїв укладали поміж собою військові союзи для боротьби з аборигенами, союзи вельми нетривкі, бо племена аріїв час від часу воювали між собою.

Плем’я. Крім жерців і воїнів арійський загал складали хлібороби, ремісники, скотарі тощо. Що стосується шудрів, то – се були мігранти, не рідня аріям, які разом з ними заселяли береги Інду. Перед початком військової навали арії здійснювали жертвоприношення. Цар куштував жертву – вважалося, що те давало йому міць у бою. Сама битва з ворогом вибудовувалася на ідеї жертвоприношення: в офіру арійським богам приносили ворогів. Крім бойових колісниць, у війську аріїв була допоміжна сила – піхота, незамінна в гірській і лісистій місцевостях. На чолі війська стояв цар і двоє провідників. Під час бою використовувалися не лише колісниці, зброя, а також і психологічні засоби: барабанний дріб і вигуки.

Розваги. На дозвіллі арії захоплювалися кінськими скачками, грою в кості, музикою і танцями, що, безумовно, неодмінно було пов’язано з дією жертвоприношення богам. З музичних знарядь у „Ріґведі” згадується барабан, а також щось на зразок лютні, і очеретяна сопілка або флейта.

Приблизно в середині II тисячоліття до н.е. в північно-західну Індію, в район нинішнього Пенджабу, із заходу почали просуватися войовничі племена, що називали себе аріями. Вони розмовляли однією із стародавніх мов індоєвропейського походження, дуже близькою до мови сусідніх племен, що заселяли прадавній Іран. Арії вирізнялися не лише войовничими здібностями, а й поетичним обдаруванням. Головним здобутком сих племен виявилися славні, що й складають основу „Ріґведи”.
.
Каліграфічно вивів останнє речення на берегах стародруку великий Арієць. 

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати