Моя Карпатська Україно: Зореслав

Незгасній і незгасимій пам’яті щасливих і трагічних днів Вознесіння національного духу на Карпатській Україні в роках 1938-1939, світлій пам’яті національного подвижника і народного провідника Президента Карпатської України о. Августина Волошина, довічній славі творців і оборонців Карпатської України, трагічно полеглим, усопшим і сущим патріотам України із щирими молитвами та доземним поклоном на січовицьких могилах…

Моя Карпатська Україно: Поетична антологія / Упорядкування та післяслово Івана Ребрика. – Ужгород: МП «Бокор», 1992. – 210 с.

В антології представлена поезія Юлія Боршоша-Кум’ятського, Святослава Гординського, Василя Ґренджі-Донського, Зореслава (С. Сабола), Івана Ірлявського (І. Рошка), Івана Колоса (І. Кошана), Федора Моґіша, Олега Ольжича (Олега Кандиби), Олександра Олеся (Олександра Кандиби), Василя Пачовського, Олени Теліги та Спиридона Черкасенка.
 
 
Поезія о. Степана Севастіяна Сабола - Зореслава
 
*

ПРИСВЯТА

З кривавим серцем у долоні

До тебе йду, народе мій,

До тебе йду й тобі в поклоні

Несу пісень гарячих рій.

 

У них твій тихий сум ридає,

Твої у них і сльози, й кров,

У них моя душа співає,

У них горить моя любов.

 

У тих піснях усе завзяття,

Увесь мій біль, увесь мій жар.

І їх тобі, о Підкарпаття,

Я приношу в синівський дар.

 

ПЕРЕД БУРЕЮ (уривок)

Скервавлена Европа спить у сні,

(Порожні і пусті її хороми…)

А понад нею бурі навісні

Збирають свої громи.

 

Мовчить земля… Кругом заклята ніч.

Лиш полохливо лилики літають,

То заглядають марева до віч,

То в теміні зникають…

 

А з підземелля зрада буха, б’є;

(Вже динаміт підложений, готовий!..)

На Півночі Червоний Смок встає –

Жадний людської крови.

 

І зором його очі обняли

Усю Европу, Азію й всю землю…

На всі краї зрадливо налягли

Керваві тіні Кремлю.

 

Навколо ж все дрімає в тьмі німій,

Навколо тишина страшна, жахлива,

А з Півночі надходить буревій –

Кервава буря й злива.

 

В далечині зиґзаґи блискавок

Все небо ріжуть вже керваво, грізно.

Вставай Европо, йде Червоний Смок,

Вставай, бо буде пізно!..

 

Народи, встаньте! Йде ваш судний день,

Сини землі, мечі до рук беріте,

Дзвоніте на тривогу, йде вогень,

Дзвоніте, гей дзвоніте!..

 

МЕСІЇ МИ ЧЕКАЛИ…

Месії ми чекали,

За ним у світ ішли,

Століттями блукали,

Століттями шукали,

Месії ж не знайшли.

 

Ми йшли в чужі палати

До іродів-царів,

Та там – самі магнати,

Не їм Месію знати,

Месію нуждарів.

 

Ми всюди заглядали,

Де близькі й свояки,

А там – Його не знали,

А там – аж задрижали

І стисли кулаки.

 

Вернулися в знесиллі

До наших ми домів,

А тут – на небосхилі

Засяла в повній силі

Зоря Великих Днів.

 

Збудилася надія…

Промовив хтось до нас:

Сповнилась ваша мрія,

Постане в вас Месія

Вже в недалекий час!..

 

ПРОБУДЖЕННЯ

Не знаю й сам, чому я покохав

Тебе, о Україно, розіпнята,

Тебе, в кайданах, в невольницьких шатах,

Оганьблену тавром усіх неслав.

 

Я щастя, слави, величі бажав,

Коли ішов у світ, а Ти в Пилата

Конала в муці під рукою ката,

Та голос Твій молитвою дрижав.

 

І вперш тоді я духом пробудився.

І вперш тоді любов’ю розгорівся

І серцем покохав Тебе безмірно.

 

А нині тисячі таких зо мною

На кожний поклик Твій підуть до бою,

Хоч би й на певну смерть – одважно й вірно!

 

ІДЕМО

Юнацтву Підкарпаття

 

В ореолі ранку йдемо

У заграві вогняній,

Долам і верхам несемо

Зрив розкованих стихій.

 

Ми – воплочене хотіння,

Ми – непереможний чин,

Ми – підвалини й коріння,

Ми – окрилення вершин,

 

Ми – нестримане завзяття,

Ми – любов, і правда, й гнів,

Ми – світанок Підкарпаття,

Ми – пролог великих днів.

 

Перед нами шлях останній –

Шлях невблаганих борень;

Лиш у бою, лиш в змаганні

Нам засяє новий день.

 

Ми стихією грізною

Йдем вперед на ясний шлях,

А за нами йде горою

Перемога в блискавках.

 

НІ, НЕ МОСКВА, НЕ ЛЄНІНҐРАД…

Ні, не Москва, не Лєнінґрад,

Ні, не Совєт, а Україна…

Гей, ставте гори барикад –

Іде дванадцята година!

 

Пробудиться в один момент

Увесь народ в кривавій муці,

І потанцює кулемет

Кривавим танком революцій.

 

І полетить степами гнів,

Замовкне дика «Марсельєза» –

Із п’яних у ярмі рабів

Повстане нація твереза.

 

І згадуватимуть одно

Усі, що у ярмі ходили:

Проклятеє було вино,

Коли від нього так дуріли.

 

НОВЕ ПОКОЛІННЯ

Грядуче покоління, мов граніт:

Залізні, грізні, дужі міліони,

Немов громовобурні електрони,

Зілляті в всемогутній моноліт.

 

І карою покривджених століть,

Важким вироком батьківських прокльонів

Тягар цей грізно впаде на кордони

Із невмолимим покликом: дрижіть!

 

Достиглим гнівом запалають очі,

І громи, й бурі, й блискавки в руках

Зіллються у палкий пеан розплати.

 

Підуть ряди окрилені, завзяті,

Нестримні, наче дух степовика,

Мов громовиця буряної ночі.

 

ЗАВТРА

Ми знаємо – Завтра в заграві,

Ми знаємо – Завтра в вогні.

По небі бронзово-смуглявім

Пролине на білім коні

Окрилений Лицар казковий

Із прапором в дужих руках.

Стогромом озвуться діброви,

Луною підків – срібний шлях.

І встане на Заході сонце

(В шоломах ряди – моноліт),

І встане грізним оборонцем

Міцною стопою на Схід.

Криваво розквітнуть атаки

У п’яній оркестрі заліз,

Навколо лиш маки і маки,

Й еліпси розбитих коліс.

Бундючно зніметься угору

Окрилена пісня осан

Від бань вогняного собору,

Від Дону по Тису, по Сян.

І в’їде Князь-Лицар казковий

У Київ на білім коні,

Як Завтра займеться в заграві,

Як Завтра розквітне в огні.

 

КАРПАТСЬКИЙ БЕРЕЗЕНЬ

Не давно ще, о ні, не давно

Ми співали про сонце і квіти,

Про червоне пахуче вино,

Про сп’яніле закохане літо.

 

Мов потоками, хтось розілляв

Лунких співів акорди стодзвонні,

Гомоніли розквітлі поля

В надвечір’я веселі, червоні.

 

Та минулось усе й ми пішли,

Розпрощавшись криваво у бою.

Рани душу до дна пропекли

У пекельнії дні звіробою.

 

ЗНЕВІРЕНИМ

Не кажи, що не варто боротись з життям,

Що стіну головою пробити не вдасться.

Не кажи, у зневіру не падай, затям:

Боротьба – це життя, перемога і щастя.

 

Тільки той вартий гідно й заслужено жить,

Хто не знає спочинку, утоми й зневіри,

Хто і серце, і душу гартує, сталить

Огнем чину, змагання, любови й офіри.

29 листопада 1944

 

СПОМИН

Немов ввижається: столиця Хуст –

Замаєний, розспіваний і гордий,

А з півдня, з висохлих угорських пуст

Знімаються, мов хмари, дикі орди.

 

Ой, буде буря, ой, ударить грім,

Зачервоніє кров’ю Срібна Тиса!..

Заклекотів, урвався хмаролім,

І спів, і сум в один акорд злилися.

 

Ревли гармати, гори заревли,

Мов львиця зранена, земля зривалась…

Кров потекла, могили поросли,

Коли орда столицю здобувала.

 

І відтоді, як вітер загуде

І панахиду править у Карпатах,

Хтось схлипує й питає: де ж ви, де,

Ой, лицарі абсурду, соколята?

 

Минулося, та не забулось! Хуст

Остався спомином живим понині:

Розстріляний стрілець, а з його уст

Останній покрик: «Слава Україні!»

5 березня 1962

06 березня 2013р.

Теги: Карпатська Україна, поезія, Зореслав

Коментарі


Андрій Ребрик
Публікації:
3 листопада 1937 р. У цей день Україна втратила своїх найкращих дітей
...і про джерела...
/ 1Поезія Василя Гренджі-Донського у Пластовому Альманасі, 1976
/ 1І редактор, і духовний побратим…
/ 6Увесь архів міжвоєнного пластового часопису "Пластун" доступний онлайн
/ 8До питання заснування Пласту на Закарпатті
/ 2Від Великого Бичкова до Клівленда: цікаве про пластові прапори
In memoriam. Небесна сотня
/ 2Пам`ятай про #Крути
/ 1Відео з закарпатськими пластунами 1936 року
Що стояло на озброєнні Карпатської Січі?
/ 1Августин Волошин. 140
Євромайдан. Ужгород
/ 1Актуальність, що перевірена часом
/ 4Відкриваючи архіви: радіовиступ 1936 року в Кошицях
/ 2Василь Федак: з історії спорту на Закарпатті
/ 2Йосип Бокшай і становлення Пласту на Закарпатті
/ 4Український пластовий музей в Клівленді
/ 4З архівів: щоб не припадало пилом
/ 1Герої Карпатської України: Олександр Блистів-”Гайдамака”
/ 4У пам`ять про Івана Марґітича
/ 4Легендарний подвиг героїв Крут
/ 27Як відзначали день Злуки в Карпатській Україні, 22 січня 1939
/ 4Ужгород стане першим містом в Україні, до якого приїде Вогонь з Вифлеєму
/ 4Відійшов на Вічну Ватру Василь Маркусь
» Всі записи