Осіння гіркота правди

Не всякий актор пише п’єси, а тим більше вірші і прозу, а якщо й пише, то далеко не кожний їх видає. П.Маскалик це зробив не намарно, бо його тексти – це справжні документи епохи, нехай і пропущені через дуже емоційну авторську натуру, але вони передають унікальний фактаж, котрий практично невідомий за межами Пряшівського краю.

Народився автор 21 червня 1942 р. у селі Великий Буківець (нині Букнівці) Стропківського округу, у селянській родині, яка 1947 р. “добровільно-примусово” переселяється до Рівненської області. Далі юнак три роки відслужив у Радянській армії. І тільки в червні 1966 р. родина вирвалася з радянського раю назад у Буковець, де ще жив авторів дід Юрій. П.Маскалик поступив на педагогічний факультет у Пряшеві, але через рік влаштовується стажером у театр, відтак вступає на акторський факультет у Братиславі. Але звідти його удруге відправляють до України – тепер вчився у Київському інституті ім. Карпенка-Карого. На рахунку понад 100 ролей – не тільки на сцені, а й на кіностудії “Баррандов” і перед радіомікрофоном. Крім того, поставив 15 вистав з театральним гуртками різних сіл і містечок Пряшівщини. Пішов із театру через незгоду з новим керівництвом, чий курс, на його думку, був руйнівним для закладу. Натомість співає у кафедральному хорі, з яким відвідав чимало країн Європи і Америки.

У книжці 4 п’єси, 10 прозових казок і сатир, цілий ряд віршів (зокрема поема “Тіні забутих предків” про М. Балудянського ,О.Духновича та інших будителів) і публіцистичних статей. Подано й 4 переклади із М.Зощенка, котрий, мабуть, особливо близький акторові. Серед публіцистики – гострі рецензії, різка полеміка, театральні спогади, портрети колег, є досить великий нарис про сучасний орден єзуїтів. Особливо цікаві п’єси. У них – ті моменти пряшівської історії, котрі навіть вже на сусідньому Закарпатті не надто відомі.

“Оптація, або шалений вітер перемоги” – автобіографічний твір про повоєнний обмін населенням між СРСР  і Чехословаччиною, коли 30 ешелонами перевезено на Волинь 665 родин (12615 осіб). Починається п’єса з гострої сатири, коли Переможець (Сталін) спілкується зі своїми підлеглими а потім і Ставлеником (чехословацьким лідером). Потім  – блискуча сцена, як обманом вербувальники-агітатори зваблюють ціле село. Мовляв, і в колгоспи там можна не вступати, і церкві повна свобода, і взагалі все в шоколаді. Далі – саме прощання з насидженими місцями, дуже драматичний переїзд і ще більше розчарування у кінці дороги.   

“А криж свій каждий мусит нести” – історія про велике водне будівництво, в результаті якого шість сіл буде затоплено, тому їх мешканців переселяють до міста. П’єса про руйнування традиційного укладу життя, народної життя, спроби протистояти цим зсувам. 

“Хресна дорога великомученика Ісаї” – драматична біографія пряшівського владики П.Гойдича. Подано у вигляді судового процесу. Крім єпископа і традиційних учасників суду, діють ще Історик і Очевидець (фактично, це дві іпостасі самого автора), а ще такий геть неможливий в радянській драматургії персонаж, як “Голос Христа”. Владиці влаштували показовий процес 10-15 січня 1951 р., де комуністична влада засудила його за державну і воєнну (!) зраду, шпигунство на користь Ватикану. Народ молився під в’язницею владики ,тому його постійно перевозили з одного місця в інше. За гратами він і помер 1960 р.    

Натомість дія п’єси “Голгофа руської церкви, або фарисеї в тумані” розпочинається 1968 р., коли в результаті урядового розпорядження №70 від 13 червня греко-католицька церква відновлює легальну службу, але й розгортається боротьба за збереження її українського духу (проти перспективи латинізації і денаціоналізації). Далі дія переноситься у 1997 р., фігурують єпископи-мученики радніших часів В.Гопко і П.Гойдич. Тут взагалі переважають не вигадані, а реальні історичні особи – єпископи та священики, хоча автор і застерігає, що змінив їхні імена. Фінал показаної боротьби лишається відкритим.

Твори не назвеш оптимістичними. Вони згорьовані, зболені, десь навіть їдкі і саркастичні. Але від них віє правдою, котра в усі часи незручна, неоковирна, не надто красива і благосна. Через те їх і варто читати.  

Сергій Федака.

Теги: Маскалик, актор, театр

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати