У пам`ять про Івана Марґітича

Іван Марґітич ще за життя удостоївся високого титула народного єпископа. Ніхто цього офіційно не затверджував. Так має бути і так сталося. Саме означення “народний” найменше стосується співзвучного державного титулування.

У ньому те смислове наповнення, яке вкладаємо у поняття святості. За неписаним моральним кодексом його й називали за життя просто Народним Єпископом.

Його життєвий чин мав свій початок. Пластовий гарт, якого він зазнав у юному віці, гадаємо, – та найважливіша підвалина, на якій так певно постав і над якою так велично возноситься Храм Івана Маргітича.
 
4 лютого 2013 р. йому б виповнилося 92 роки.
 
 
Петро СКУНЦЬ: Під снайперським прицілом
Єпископу Івану Марґітичу на його 80-ліття
 
О, снайпере, ти в серце точно мітиш.
Ти мітив точно, снайпере, коли 
любив, хрестив Карпатську Русь Марґітич.
Тоді був Сталін. Сталінці були. 
І от минув комуністичний хайдер,
і от світати ніби почало. 
І здох тиран. Та залишився снайпер,
що цілить далі в серце і чоло. 
Ви, що Вкраїну нашу розікрали, 
ще й той вогонь, що дав нам Прометей,— 
ви всі криваві. Вже тому криваві,
що снайперів робили, не дітей. 
А снайпер — снайпер, він лише чекає, 
чи вправо ти, чи вліво зробиш крок.
Була б команда, а правічний Каїн 
безпристрасно натисне на курок. 
Поспи — не буде, снайпере, команди.
Я розумію — ти завжди готов, 
та щуляться комуністичні банди
перед високим дзвоном молитов. 
І ви, котрі живі любов'ю звіра 
до м'яса, крові нашої, до жертв, — 
у вас є снайпер. В нас є тільки віра,
котру ніякий людожер не зжер. 
Єпископе! Ще ваше серце плаче...
Моє — також. Нам затуляли рот...
Ми Україну здобули неначе. 
Та снайпер далі цілиться в народ. 
І чий він син — не просто зрозуміти.
Не скажуть нам політики гучні. 
Гучні й тучні. А ми, вкраїнські діти,
ми під прицілом, ніби у Чечні, 
у себе вдома. Ця свобода сіра, 
де постоли постали чобітьми, — 
дурний обман. Та зостається віра, 
в яку не влучать снайпери пітьми. 
Є тьма. Тюрма. І є на світі світоч. 
Є снайпер. Б'є прицільно, як і слід. 
Стріляє снайпер. Молиться Марґітич. 
І тисячу, і много тисяч літ.
 

 

05 лютого 2013р.

Теги: Іван Маргітич, Закарпаття

Коментарі


Андрій Ребрик
Публікації:
/ 13 листопада 1937 р. У цей день Україна втратила своїх найкращих дітей
...і про джерела...
/ 1Поезія Василя Гренджі-Донського у Пластовому Альманасі, 1976
/ 1І редактор, і духовний побратим…
/ 6Увесь архів міжвоєнного пластового часопису "Пластун" доступний онлайн
/ 8До питання заснування Пласту на Закарпатті
/ 2Від Великого Бичкова до Клівленда: цікаве про пластові прапори
In memoriam. Небесна сотня
/ 2Пам`ятай про #Крути
/ 1Відео з закарпатськими пластунами 1936 року
/ 1Що стояло на озброєнні Карпатської Січі?
/ 1Августин Волошин. 140
Євромайдан. Ужгород
/ 1Актуальність, що перевірена часом
/ 4Відкриваючи архіви: радіовиступ 1936 року в Кошицях
/ 2Василь Федак: з історії спорту на Закарпатті
/ 2Йосип Бокшай і становлення Пласту на Закарпатті
/ 4Український пластовий музей в Клівленді
/ 4З архівів: щоб не припадало пилом
/ 4Моя Карпатська Україно: Зореслав
/ 1Герої Карпатської України: Олександр Блистів-”Гайдамака”
/ 4Легендарний подвиг героїв Крут
/ 27Як відзначали день Злуки в Карпатській Україні, 22 січня 1939
/ 4Ужгород стане першим містом в Україні, до якого приїде Вогонь з Вифлеєму
/ 4Відійшов на Вічну Ватру Василь Маркусь
» Всі записи