Як відзначали день Злуки в Карпатській Україні, 22 січня 1939

Велика Злука - урочисте оголошення 22 січня 1919 р. на Софійському майдані в Києві універсалу про об’єднання УНР і ЗУНР у соборну Україну, День соборності України.

22 січня 1918 року Центральна Рада своїм Четвертим Універсалом проголосила Українську Народну Республіку самостійною, незалежною, вільною державою українського народу. А 22 січня 1919 р. відбулося об’єднання УНР і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР).

З тексту Універсалу:

Віднині на всіх українських землях, розділених віками, Галичині, Буковині, Закарпатській Русі й Наддніпрянщині буде єдина велика Україна. Мрії, задля запровадження яких найкращі сини України боролися і вмирали, стали дійсністю.

Пропоную цікавий фоторепортаж від сайту фільму “Срібна Земля” та блогу про історію Пласту "100 кроків" про те, як святкували день Злуки в Карпатській Україні 22 січня 1939 року.

 

Відділи Карпатської Січі на святі Злуки. 22 січня 1939 року. В першій лаві Роман Шухевич – Щука

Генерал Курманович та керівництво Карпатської Січі виступають перед народом в День Злуки. Хуст, 22 січня 1939 р.

Наш веселий гомін-спів най несеться в Київ – Львів. Карпатська Україна, 22 січня 1939 року

Святковий мітинг на День Злуки. Хуст, 22 січня 1939 року

Святкування Дня Злуки в Ясіні. 22 січня 1939 року

Січова гостинниця в якій містилася штаб-квартира Карпатської Січі. Надпис на плакаті: “22 січня – свято боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу”

 

Джерело: 100 кроків

22 січня 2013р.

Теги: Закарпаття, історія, УНР, ЗУНР, Пласт, фото

Коментарі

Игорь 2015-08-20 / 16:20:40
В оригиналі Универсалу є слова: Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу.
Вказаних Вами слів у Універсалі немає:
Віднині на всіх українських землях, розділених віками, Галичині, Буковині, Закарпатській Русі й Наддніпрянщині буде єдина велика Україна. Мрії, задля запровадження яких найкращі сини України боролися і вмирали, стали дійсністю.

Brunn 2013-01-25 / 18:56:32


Тролінг. Коментар видалено. Адмін


читач 2013-01-25 / 15:48:42
Ребрик 2013-01-25 / 15:27:50

А мені що П.М. що Д.М. Федаки порівну.

На Україні видано Д.М. Федакою, а щодо "оригінального видання", то якщо ви знаєте, що то таке то і дайте посилання, хто де коли видав і що шукати.
Якщо Д.М. Федака перевидав щось той мав би на то посилатися, а він на що посилається, на яке видання, чий то щоденник?

Ребрик 2013-01-25 / 15:27:50
Як бачу, ви ніякий дослідник і творчості Дмитра Михайловича Федаки (сподіваюся, ви не Павла Михайловича Федаку мали на увазі).
Але щоб розвіяти свої сумніви - сходіть в Закарпатську обласну універсальну наукову бібліотеку (ОУНБ)імені Федора Потушняка (це на пр. Свободи, візьміть до рук оригінальне видання Василя Ґренджі-Донського і книгу видавництва "Закарпаття", співставте їх і матимете спокій душі.

читач 2013-01-25 / 15:18:22
Ребрик 2013-01-25 / 14:08:07

Я не критик і не дослідник творчості Гренджі-Донського, американського видання не бачив, але Федаці віри нема, бо його книжка ним же і "упорядкована".
А чи давали йому на то право власники інтелектуального продукту автора, невідомо і наскільки то все відповідає оригінальному виданню тим більше.
На Україні таке можливо, а в Європі чи США ... би відрізали.

Ребрик 2013-01-25 / 14:08:07
Цакавим є не лише те, що у 2002 році «Щастя і горе Карпатської України» було перевидано в Ужгороді. Спроби були й раніше.
Значно цікавішим є те, що Василь Ґренджа-Донський вів хроніку подій у реальному часі, тобто, як тоді зазначалося – «на коліні», і як ми звикли казати сьогодні, – онлайн. Від 7 січні до 14 березня 1939 року вони публікувалися на сторінках «Нової Свободи». Після трагічних подій 15 березня Василь Ґренджа-Донський продовжував фіксувати все, що відбувалося на теренах Закарпаття. Навіть перебуваючи в тюрмі активно збирав інформацію, організувавши при цьому системне накопичення свідчень. У той же час формував список жертв оборонців Карпатської України. Вже у серпні 1939 року, перебуваючи у Словаччині, опублікував звернення до осіб, через яких передавав свої записи з неволі, а також до учасників і свідків подій – надсилати матеріали йому. До кінця Другої світової війни робота над щоденником була в основному завершена. В повоєнні роки видання у Чехословаччині не мало великих шансів, але вони появилися в умовах Празької весни. Василь Ґренджа-Донський оперативно підготував адаптований варіант для публікації. Та весна тривала не так довго, й праця «Мої спогади» побачила світ аж у 1990 році у «Науковому збірнику Музею української культури у Свиднику» (2 книга 15 тому). А тим часом «Щастя і горе Карпатської України» прийшло до читача раніше, у 1987 році, завдяки доньці письменника Зірці як 8 том «Творів Василя Ґренджі-Донського» (Видання Карпатського Союзу, Вашинґтон).
Таким чином, шановний читачу, подумайте добре, чи не ви самі в «стані спіритичного трансу».

читач 2013-01-25 / 12:27:02
Brunn 2013-01-25 / 07:47:18

А саме цікаве є те, що за життя Гренджа-Донський щоденника не видавав, а видав Федака в 2002 році.
Так чий то щоденник?
Може Федака в стані спіритичного трансу написав?

Ребрик 2013-01-25 / 11:00:03
В. Ґренджа-Донський не був недругом ні чехів, ні словаків. Для ворогів ідеї української соборної державності, звичайно, бути другом він не міг. В тюрмі сидів. Але за мадярів - у Тячеві, Варюлопоші. Зазнав "вишуканих" тортур, а в той же час на повен голос ставав на захист побратимів. Жив, творив і помер у Братиславі. Серед чехів та словаків мав багато приятелів. Тому й вистояв перед ідеологічним тиском, не покаявся і не зрікся...
А от останній щоденниковий запис:

Кінець серпня 1939, Братислава.

Я на волі! Почуваю себе знаменито. Після нещастя, страждань і мук чую себе вповні людиною. ВОЛЯ! Боже ж мій, яке велике слово! Тільки тоді вміємо її цінити, як закуштували ворожі в'язниці, табори, побої та знущання... Словаччино, люба Словаччино, в тобі я почуваюсь, як вільний птах! Ти стала моєю другою Батьківщиною, за що я вдячний тобі на ціле життя!
А тепер до праці. Підсукати рукави і до роботи!
Насамперед треба зібрати мої записки, які блукають по Европі. Тут читаю прецікаві спогади людей, навіть некрологи про мене... Зореслав прислав мені вірш словацького поета Франя Краля, який, зачувши в радіо про мою "смерть", присвятив мені вірша... Пророкують, що буду жити довго... Прецікаво отак: встати з мертвих, прочитати вістки, де, коли і хто за тобою відслужив панахиду і тебе оплакав...
А я собі живу і здоровий, як дуб...
Але тепер до праці!
(В. Ґренджа-Донський.Щастя і горе Карпатської України //Твори. Т. 8. - С.423)

Brunn 2013-01-25 / 07:47:18
Какие все плохие, кто не за соборность...Простите, а недруг чехословаков Гренджа-Донской, он не в Братиславе, случайно, умер? Уже и чехословацкий хлебушек ему по вкусу пришелся...В тюрьме был, наверное...Или как?

Ребрик 2013-01-24 / 09:43:34
Не лише Іза "відзначилася цього дня. Читаємо щоденниковий запис Василя Ґренджі-Донського від 22 січня 1939 року.
Отже:

…Ще ми не встигли сісти до стола, щоб щось закусити, бо від рана нічого не їли, як прийшли тривожні вісті, що волівські вантажні авта лежать у ровах, учасники маніфестаційних зборів побиті на жах, а навіть є мертві...
Біжу на команду жандармерії, звідки вислано пого-тівлю. З різних джерел довідуюся, що чехами збаламучені ізяни зробили напад на вантажні самоходи. Чеські і чехофільські агітатори ще вчора розагітували Ізу, збирались навіть на демонстрації до Хусту, щоб гучно привітати "русскаво Генерала Прхалу". Хочу конче знати, хто вбитий і хто ранений, бо на тих автах і мої три рідні брати... Опісля привозять до лічниці раненого Тарковича, брата колеґи-редактора, що стратив око... Мертвих нема, але ранених багато, бо вулична бійка тривала довго.
Комендант ізської жандармерії, чех, знав про напад, а навіть є підозріння, що він сам і приготовив. Бо звідки могли мати напасники ручні Гранати? Коменданта наша влада зараз і суспендувала і вислала туди слідчу комісію.

* * *
Ще не встиг занотувати напад в Ізі, а вже довідуюся про новий злочин чеської сваволі. В Королеві над Тисою чеські жандарми напали на січовиків.
Десь перед тижнем головна команда "Січі" організувала в Королеві новий Гарнізон січовиків, біля пів сотні люда. Вишколом і командою повірила поручника Свободу.
Перед кількома днями настало одне "непорозуміння" між жандармерією і січовиками. Жандарми супроти українських січовиків поводяться в безличний, аґресивний спосіб, а цієї ночі прийшло до зудару.
Як відомо, на пограниччя нападають мадярські терористи, то ж команда Гарнізону понаставляла стійки. Вночі ті стійки комендант січовиків поручник Свобода пішов сконтролювати,тим більше, бо розпочалась стрілянина. Свобода думав, що стріляють мадяри, а виявилося, що кілька стрілів на січовиків дали самі місцеві чеські жандарми.
Між комендантом січовиків та жандармською розвідкою прийшло до сварки, поручника Свободу жандарми почали бити і хотіли його арештувати, але на поміч своєму комендантові прийшли січовики, щоб оборонити перед брутальними побоями та арештуванням. Чеські жандарми почали стріляти з кулеметів, а вислід: два тяжко ранені січовики.
Деякі наші панове, особливо з галицької і наддніпрянської еміґрації, що поженилися з чешками, проповідують можливість співпраці з чехами. Так ось тут маєте вашу співпрацю! Чехи були і є запеклі вороги українства. На українську автономну державність вони добровільно не погодяться, хіба ж тоді, коли їм кріси вирвемо із рук!
Тяжко ранених січовиків відвезено до лічниці, але коменданта Гарнізону, поручника Свободу чеські жандарми таки арештували і відвели до Хусту в тюрму.
Розслідження розпочато негайно. Суспендовано коменданта жандармської станції (на жаль, тільки суспендовано! Покарають його хіба ж тим, що замість до криміналу, дадуть його в найгіршому випадку до диспозиції Праги...).
На коменданта жандармерії в Королеві призначено нашого жандарма,гуцула Шорбея, якого чехи за його українство із жандармського стану перед роками прогнали.
Події в Королеві та Ізі нас сильно турбують. Чехи дотепер демонстрували кокардами, а тепер, здається, перейшли в наступ. Просто, в нашій державі проти нас провадять і організують напади! Нині-завтра вже вулицею не можна буде перейти перед нападами. Прхаліяда розвивається буйно, шалено.
На січовиків чехи дивляться з найбільшою ненавистю. Не маємо, на жаль, ні зброї, ні уніформи, все ж таки "Карпатська Січ" є червоним полотном в їх очах. Без січовиків була б наша влада вповні віддана на їхню ласку й неласку.
Чехи всі однакі. На шпальтах нашої преси появляються лояльні проголошення чеських кар'єристів (і вони думають, що ми їм повіримо!), а тим часом, як я сам бачив і чув на власні вуха, на вулиці підбурюють проти нас чеську воячню.

23-го січня 1939.
За бійку в Ізі та за інцидент у Королеві летить краєвий комендант жандармерії, полковник Віт, хоч він був одним з тих чехів, що справді хотіли бути лояльними…

Пан Баклажан 2013-01-23 / 22:29:43
А що з Ізею не так?
Чому вона стала "гадючим гніздом"?
В Воловому (то ж Міжгір"я?) що трапилося?

Кришеник 2013-01-23 / 15:38:56
2читач 2013-01-23 / 14:55:29

Вважатимемо, що дали ви собі, шановний читачу, влучну самохарактеристику. Не стану з вами сперечатися. Про Білки 22 січня 1939 р. зосталися спогади очевидців, з якими я особисто про ці події розмовляв, та ще й добре випитував. Про тисячі делегатів з усіх околиць - то є дійсно правда. Мітинг в той день таки відбувся в центрі села, і там виступали перед людьми Авґ. Штефан та кандидат у депутати Сойму, майбутній посол Іван Ігнатко. Все тут згадане сталося в нашій історії, з тим не сумнівайтеся і не морочте інших. Аж потім багато зроблено було чужою владою, аби усе таке забулося, і щоби потім хтось неначе в чомусь начитаний пробував отаким чином розпинатися про правду і брехню.

Ребрик 2013-01-23 / 15:35:17
У такому разі перечитай ще раз живе свідчення Василя Ґренджі-Донського:

22-го січня 1939.
Від самого ранку поїзд за поїздом вбігає, українське населення спішить до столиці на маніфестації. Довжезний ряд селянських возів з близької околиці, вантажні самоходи з дальших сіл, а поїзди з найдальших закутин привозять учасників. Тисячки возів, роверів, авт заповнили бічні вулиці. Сотні, ба тисячки синьо-жовтих прапорів по вулицях, ці дві барви сьогодні домінують. Уніформи, народні одяги з різних околиць по хустських вулицях маком цвітуть. Зразу можна розрізнити з одягу: Гуцульщина, Хустщина, Волівщина, Севлющина і т.д. Навіть із далекої Ужанщини та Середнянщини людей повно. Це ж річниця української соборности, велике свято! Під синьо-жовтими прапорами маршують із різних напрямків, найбільше від станції, з піснями на устах. Волівщина заступлена сильно; саме тільки Волове послало аж трьома величезними вантажними автами своїх заступників, щось біля двісті людей.

читач 2013-01-23 / 14:55:29


Тролінг. Коментар видалено. Адмін


Ребрик 2013-01-23 / 14:48:08
Шановний читачу!
Аж тепер ти загнав мене своєю обізнаністю у глухий кут.
Думаю: а може їх гріла велика любов до ідеї Соборної Української Держави?
Бо пак як иншак?

читач 2013-01-23 / 14:18:09
Зими в Хусті, а тим більше Ясінях - люті й люде одягаються тепло в вовняні бунди, кожухи а на голову теплі кучми, навіть літом із гірських сіл приїзджають в теплій одежі, а ви майже на Закарпаті ніколи й не були.
Нащо видавати свої фантазії за дійсність.
Я не маю нічого проти фоток, то наша історія /а може й не наша, бо всі події стосовно Волошина почалися пізньої осені а закінчилися ранньої весни/, но не треба під потребу поточного моменту дурити людей.
А щодо репортажів Гренджі_донського, так там давно уже сам чорт ногу зломит, не розбереш де підробка, а де його авторство.

Ребрик 2013-01-23 / 13:55:49
Шановний читачу!
Маєш перед собою світлини. На них чимало людських облич. Вибери собі котресь, що тебе не дратуватиме, і запитай: "з якого б це дива так помпезно празновати 22 січня?"
Бачу, для тебе документальне свідчення учасника тих подій нічого не важить. То навряд чи зможу тобі чимось допомогти і я.

читач 2013-01-23 / 13:18:56
Ребрик 2013-01-23 / 12:44:08

Ребрик жжет.

На Закарпатті немає жодної узлової Ж/д станції, якщо не рахувати Королево і Чоп, Хуст - одна колія, які поїзди?
А тисячки возів, авт - капец.
Та того Хуста з гулькін ніс, де би то осіло.
Та й з якого дива так помпезно празновати 22 січня, влади ЗУНР на Закарпатті не було.

Ребрик 2013-01-23 / 12:44:08
Чи не простіше відкрити щоденникові записи нашого славного земляка Василя Ґренджі-Донського за ці числа з цими ж фотоілюстраціями…

21-го січня 1939.
[…] Приготовляємось до великої маніфестації, що запо¬відається величавою і вона вже розпочалась сьогодні ввечорі.

22-го січня 1939.
Від самого ранку поїзд за поїздом вбігає, українсь¬ке населення спішить до столиці на маніфестації. Дов¬жезний ряд селянських возів з близької околиці, ван¬тажні самоходи з дальших сіл, а поїзди з найдальших закутин привозять учасників. Тисячки возів, роверів, авт заповнили бічні вулиці. Сотні, ба тисячки синьо-жовтих прапорів по вулицях, ці дві барви сьогодні до¬мінують. Уніформи, народні одяги з різних околиць по хустських вулицях маком цвітуть. Зразу можна розріз¬нити з одягу: Гуцульщина, Хустщина, Волівщина, Севлющина і т.д. Навіть із далекої Ужанщини та Середнянщини людей повно. Це ж річниця української соборности, велике свято! Під синьо-жовтими прапорами маршують із різних напрямків, найбільше від станції, з піснями на устах. Волівщина заступлена сильно; саме тільки Волове послало аж трьома величезними вантажни¬ми автами своїх заступників, щось біля двісті людей.
Десята година. Перед катедралею на величезній пло¬щі тісно. Біля тридцять тисяч учасників зійшлося з цілої Карпатської України. Це найбільші збори, які я під цими зеленими Карпатами бачив за останнє двадця¬тиріччя. Колись просвітянські збори в Ужгороді були справді величавими, але сьогоднішні збори - рекорд!
Яка шкода, що наших міністрів немає в Хусті. Було б бажаним, щоб і вони були присутніми, бодай показатися такій імпозантній масі. Але нам приобіцяли, що вони на час повернуться. Через те навмисно і протяга¬ємо .
Десь біля одинадцятої години після Богослужби сфор¬мувався величезний похід, замаяли сотні рідних прапо¬рів і ми перейшли з площі Волошина на головну вулицю. Оркестри заграли українські походові пісні. Старинний хустський замок ще не бачив такого величавого все¬народного здвигу! Під звуки маршових пісень легко маршувати, радість, утіха і якась невимовна гордість підносить душу. […]
Три години тривав похід вулицями нашої столиці і аж біля чотирнадцятої години розпочались святочні збори на площі. Вже речники промовляли з півтора години,як з'явився прем'єр Волошин, що якраз прибув з подібних зборів у Білках. Від його супроводу довідуюся, що в Білках було також вище 11,000 учасників та що маніфестаційні збори відбулися так само величаво, хіба ж із тою ріжницею, що на хустських маніфестаціях не ви¬мовилось ні одного разу ім'я Прхали, щоб не забрудни¬ти достойність соборницького свята...А в Білках мані¬фестації перетворилися в проти-прхалівські демонстра¬ції. Учасники вигукували: "Геть з чехом міністром, хочемо міністра українця!"
Вже кінчалися збори, як влетіло авто міністра Ревая, що повернувся із великих маніфестаціиних зборів у Сваляві. Це колишня твердиня фенциківщини, тепер ось часи змінилися і святкує і Свалява з нами.
Ледве закрили збори, як волівські вантажні авта по¬спішають назад у дорогу, бо ізяни можуть в темноті на¬робити якоїсь несподіванки.
Іза, єдина Іза, як виродок з-поміж інших українсь¬ких сіл, робить якийсь чудернацький спротив. Зранку спиняли по дорозі маршуючих, прийшли чутки, що напали на Горівчан, постала між ними бійка, було кілька по¬битих на обидвох сторонах. Селяни з Нанкова, що взя¬ли напрям на Ізу, мусіли вертатися полями, а інші, слабші групи, приневолені були обходити це гадюче гні¬здо.
Ще ми не встигли сісти до стола, щоб щось закусити, бо від рана нічого не їли, як прийшли тривожні вісті, що волівські вантажні авта лежать у ровах, учасники маніфестаціиних зборів побиті на жах, а навіть є мерт¬ві...

(Далі за текстом: В. Ґренджа-Донський. Твори. Т. 8. – С. 132-136)

XYZ 2013-01-22 / 23:45:32
мав би багато чого відносно цих фото що сказати, але адмін все рівно вилучить.


Андрій Ребрик
Публікації:
...і про джерела...
/ 1Поезія Василя Гренджі-Донського у Пластовому Альманасі, 1976
/ 1І редактор, і духовний побратим…
/ 6Увесь архів міжвоєнного пластового часопису "Пластун" доступний онлайн
/ 8До питання заснування Пласту на Закарпатті
/ 2Від Великого Бичкова до Клівленда: цікаве про пластові прапори
In memoriam. Небесна сотня
/ 2Пам`ятай про #Крути
/ 1Відео з закарпатськими пластунами 1936 року
Що стояло на озброєнні Карпатської Січі?
/ 1Августин Волошин. 140
Євромайдан. Ужгород
/ 1Актуальність, що перевірена часом
/ 4Відкриваючи архіви: радіовиступ 1936 року в Кошицях
/ 2Василь Федак: з історії спорту на Закарпатті
/ 2Йосип Бокшай і становлення Пласту на Закарпатті
/ 4Український пластовий музей в Клівленді
/ 4З архівів: щоб не припадало пилом
/ 4Моя Карпатська Україно: Зореслав
/ 1Герої Карпатської України: Олександр Блистів-”Гайдамака”
/ 4У пам`ять про Івана Марґітича
/ 4Легендарний подвиг героїв Крут
/ 4Ужгород стане першим містом в Україні, до якого приїде Вогонь з Вифлеєму
/ 4Відійшов на Вічну Ватру Василь Маркусь
/ 2Як "Чічки" Чорногорою мандрували
» Всі записи