Вишивати – не дурня валяти

Років через десять-п’ятнадцять усе може змінитися на краще, у нас з’явиться платоспроможний попит на речі ручної роботи, і тоді народне мистецтво отримає друге дихання. Поки же йому просто треба перетнути цей “пропащий час” – хоч тушкою, хоч чучелом, аби лиш те чучело зберегло усю необхідну інформацію про нього. 

Тому дуже на часі книга викладача Закарпатського художнього інституту Романа Пилипа “Художня вишивка українців Закарпаття ХІХ – першої половини ХХ ст.”, де подано у кольорі 637 нумерованих і півсотні ненумерованих фотографій, а також 450 сторінок тексту  з чималим термінологічним словником включно. На с. 331 показано 13 елементів традиційного ромбічного орнаменту (розвід, кубики, зубчики, завихвости, перц тощо). Навіть людина, що далека від вишивки, погортавши це, отримує  про неї далеко не елементарні уявлення. 

Саме вишивка – найбільш розповсюджений і найдавніший видом народного мистецтва – принаймні, в Україні. Покровителькою вишивальниць є св. Варвара. Для автора книжки (в основі ­– його кандидатська дисертація) все почалося з бабусиної скрині у с. Говерла на Рахівщині. Далі обстежено зібрання Закарпатського краєзнавчого і етнографічного музеїв, музею А.Коцки, Буштинського, Заріченського, Свалявського музеїв, зібрання Біловарської, Стужицької, Тур’яполянської  і Руськомокрянської шкіл, Рахівської юнацької бібліотеки, а також численні приватні колекції. Усього залучено понад 700 зразків вишивки.

Аналіз літератури привів автора до невтішного висновку: вишивка “мистецтвознавцями не вивчалась, а в історико-етнографічних розвідках аналізу її орнаментики, композиції і колориту не проводилось” (хоча список літератури містить аж 183 позиції).

Власний матеріал  згруповано за кількома принципами. Спершу розглянуто вишивку за функціональним призначенням. Окремо ідеться про одяг, перш за все про сорочки ,але не тільки. Виділено та картографовано 16 типів розміщення вишивки на сорочці. Узагальнених силуетів жіночого вбрання визначено чотири. Окремо розглянуто кептарі – жіночі і чоловічі кожухи-безрукавки. На с.88-89 подано 31 їх різновид (лайбик, камазоля, візитка, бунда). Вишивкою вкривають навіть верхній одяг, представлений на с.93: гугля (привіт пошуковій системі!), уйош, сердак. Вказано, що один рукав жіночої сорочки “запульниці” майстриня може вишити за два тижні (тому й ціни такі).

Далі – про тканини інтер’єрного призначення. Чого тільки варта гірка із шести подушок на с.99! далі ідуть десятки скатертин. Відтак маємо чимало настінних серветок (це вплив угорців, словаків, чехів і німців). На жаль, подано тільки по одному покривалу і рушникові. Натомість подановсім фото, де показано як вишивка вписується у загальний інтер’єр хати – все із експозиції ужгородського  скансену.  

Відтак проаналізовано художні особливості вишивки: техніка і виражальні засоби, орнамент, композиція, колорит. Цей розділ приємно навіть просто гортати – настрій одразу підвищується від буяння народної фантазії. На с.28-30 подано близько сорока композиційних схем традиційних вишивок. На с.33 – 18 орнаментальних мотивів тільки однієї вишивальниці А.Кожмінової, кожний зі своєю назвою. Технік – море: низинка, кучерявий стіб, пряма і коса гладь, вирізування, стебловий шов, прутик, і ще, і ще, і ще. І тут, і далі відсувається, що автору довелося здійснити дуже складну термінологічну роботу – уніфікувати і кодифікувати усе, що вживається у професійному сленгові вишивальниць, привести це до єдиного знаменика і зробити загальнодоступним. Укладений автором словник містить до півтораста термінів. 

Наостанок розглянуто вишивальні особливості чотирьох етнографічних груп: гуцулів, волинян, бойків і лемків. На с.24 подано і авторську карту більш детального членування області на 10 регіонів – кожний зі своїм одяговим комплексом та типом вишивки, а на с.27 – карта 6 регіонів, які різняться колоритом вишивки. Цікаво, що в кожному регіоні вишивка пройшла за останні півтораста років досить складну еволюцію, це не було щось раз і навіки застигле, жорстко канонічне – ні, воно змінювалося, як і, скажемо, професійний, авторський живопис. У даному розділі особливо багато подано манжетних вишивок – очі розбігаються від їхнього різноманіття. 

Книжка вийшла максимально насиченою інформацією для роздумів. Фактично здійснено тільки найпершу теоретичну обробку емпіричного матеріалу. Далі можна багато досліджувати про символіку вишивки, вплив на неї змін соціально-побутових реалій, складність взаємних запозичень тощо. Але головне – книжка відбулася.    

На Львівщині нещодавно почали створювати 3D-зображення тамтешніх дерев’яних церков. Мовляв, у випадку чого, це дозволить автентично відремонтувати чи навіть відтворити з нуля ці шедеври. Отакою охоронною 3D-версією закарпатської  вишивки є книжка Р.Пилипа. можливо, вона стане еталонною для написання інших подібних монографій – про різьбярство, кераміку, художній метал тощо (на с.102 подано схему-класифікацію усіх різновидів декоративно-прикладного мистецтва, яку ще заповнювати і заповнювати подібними розвідками). 

Теги: вишивка, Роман Пилип

5 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати