Як ми любили і розійшлися, а розійшовшись, зійшлися знов

Щойно в Ужгороді побачив світ роман сучасного словацького класика Йозефа Баноша “Зона натхнення. Драматична історія дружби й любові 1968 – 2008 рр.” на 430 сторінок у перекладі Івана Яцканина.

Це другий роман автора, першими були “Ідіоти в політиці”, далі вийшли гостросюжетні “Зупиніть Дубчека!”, “Код 9”, “Сезон пацюків”, “Остання зрада”. Також автор професійний дипломат, був віце-президентом Парламентської асамблеї НАТО. Минулого року зустрічався з потенційними читачами у Закарпатській обласній бібліотеці. І от нарешті прийшов до нас книжкою. Чому саме цією? Бо головна героїня Саша закарпатка, уродженка іршавського села Колодне. Кілька сцен з 78 розділів роману відбуваються в цьому селі. Таким чином, до Осою, оспіваного Ф.Потушняком, Дубового (І.Чендей), Клячанова (Д.Кешеля), Ракова (П.Ходанич) додається ще одне романне село. Писали про них і гості краю: У.Самчук про Ясіня, І.Ольбрахт про Колочаву. Тепер до літератури увійшло й Колодне, що лежить обабіч шляху Мукачево – Іршава, уздовж гірського лісового масиву Гат, відоме своїми 27 курганами і древніми залізорудними штольнями. Правда, саме село виникло пізніше – на місці лісорозробок, складування колод, звідки і назва. Оскільки село з багатими ремісничими традиціями, то селились там і майстри-переселенці з інших земель, що й відображено у романі. 

Сюжет типовий для нашої Центрально-Східної Європи: як любили одне одного, проте одружилися зовсім з іншими, прожили з ними ціле життя, врешті-решт зустрілися знов, а між тим сублімували не вгамовану любовну жагу у різні великі справи. Взагалі-то, ці житейські справи на перший погляд цілком звичайні, але саме мільйони таких нескінченно малих диференціалів інтегрувалися 1989-1991 р.  у геополітичний землетрус, який продовжує відлунювати досі.

Словацький студент Йозеф Балаж (якому автор дав своє ім’я, дуже схоже прізвище і окремі елементи власної біографії) приїздить у липні 1968 р. на товариський волейбольний матч з київськими колегами. Тут виникає божевільне кохання з першого погляду із Сашею, яка мешкає у студентському гуртожитку, а працює клерком у військкоматі. Через вісім місяців народжується син, але між тим велика політика розлучає закоханих. Наприкінці серпня до Чехословаччини вступають радянські війська, Саша їде із ними. Спроби герої знайти одне одного терплять крах у тогочасному бедламі. Натомість Саша через свої пошуки потрапляє під пильне око спецслужб і ледве не за грати. Повернувшись додому, мусить вийти заміж за молодого офіцера, що давно упадав за нею. З ним служить на Амурі, потім у Москві, відтак чоловіка посилають до Афганістану, де той і гине. Син Йосиф повторює кар’єру вітчима, бере участь у ліквідації Чорнобильської аварії, потім служить у Східній Німеччині, де перетинається з батьком.

Між тим Балаж закінчує навчання у Братиславській вищій економічній школі, стажується ще студентом у Німеччині, працює у фірмі “Хірані”, що веде бурхливу зовнішньоекономічну діяльність, конфліктує з начальством, переходить до МЗС ЧССР, очолює один з дипломатичних прес-центрів. Щодо особистого життя, то ледве не “по п’яні”  знайомиться з молодою художницею, одружується, заводить дітей, багато говорить за життя з тестем, який ще той фрукт!

Саша працює в адміністрації В.Ющенка. 2005 р. герої нарешті зустрічаються знов, коли група натовських дипломатів відвідує Президента України. Ті перемовини не мали абсолютно жодних геополітичних наслідків. Схоже, що провидіння з притаманною йому  іронією вирішило просто знову зіштовхнути лобами тих, з ким так зло пожартувала майже сорок років тому. Саша вже удруге замужем – теж за офіцером, але вже Збройних Сил України, колишнім радянським розвідником. Цей Сергій випадково показує Йозефу фотографію, де один з кандидатів у президенти Словаччини знятий як курсант радянських розвідувальних курсів. За допомогою цього фото Балаж примушує кандидата зійти з дистанції, аби Словаччина не отримала президента на гачку у Росії. Відтак Балаж приїздить на весілля Сашиної і Сергійкової доньки у Колодному і тільки там довідується, що його син Йосип помер на початку 2005 р. від отриманої у Чорнобилі лейкемії. Хепі-енду не вийшло, але він у ХХІ столітті і неможливий.        

Роман розвиває дві протилежні традиції, які ідуть із російської літератури, і виводить їх на контрапункт. Перша – пушкінська, із “Мідного вершника”: як велика політика ламає життя маленької людини. Друга – від Ю.Семенова, що показував, як маленька людина втручається у велику політику (наприклад, у “Прес-Центрі” про журналіста Степанова чи у значно відомішому “ТАРС уповноважений заявити”)  і навіть щось там зрушує. У Й.Банаша  цей синтез відбувається з типовим словацьким гумором.

Окрім основної сюжетної лінії роман має десятки побічних. Найважливіша з них пов’язана з долею німецького Йозефового друга Томаса. Не менш цікава детективна лінія  Йозефова тестя, пов’язана з історією Словацької держави часів Другої Світової, про що на Закарпатті знають ледве-трохи, а на великій Україні взагалі нічого.  

Найбільше ж у романі мовиться про життя-буття дипломатів соціалістичної Словаччині. В усіх країнах радянського блоку відбувалася ледь прихована гризня між кадровими дипломатами і “дипломатами у цивільному”. Й.Банаш чи не вперше настільки детально описав, як це відбувалось у чехословацькому дипломатичному корпусі. Ну і паралельно про гризню між словацькими і чеськими номенклатурниками, про особлиовтсі перебудовних процесів у Празі і Братиславі, про тамтешніх консерваторів, прогресистів і дисидентів, обставини “шлюборозривного”  процесу 1992 р.

Чимало перепало і “старшому братові”: цікаві сторінки  про старіючого Брежнєва, фатальний вплив на нього медсестри Ніни Коровікової, яка буквально підсадила старіючого маразматика  на транквілізатори, про обставини прийняття рішення по Афганістану, про Андропова, Громика, Горбачова, Єльцина, Путіна.

Чи не вперше український читач отримує таку оригінальну художню реконструкцію серпневих-вересневих 1968 р. подій у Чехословаччині. Раніше про це ж писав Віктор Суворов, який сам був учасником того походу, але то був погляд з радянського боку, а тут маємо зі словацького. Гострою сатирою позначені численні сцени з Сашиного життя (оформлення документів на закордонну поїздку, купівля авто у радянській Москві тощо).  Вершиною ж подібної тематики є опис весілля у Колодному 2006 р., де показано сучасні закарпатські типажі, відбувається дуже щемлива сцена моління трьома мовами на могилі Йосипа. Навіть в епілозі автор кпить зі словацьких дипломатів, котрі раніше одним оком слідкували, як голосує радянський представник, а тепер точнісінько так косують на американця.

Книжки Й.Банаша перекладено на цілий ряд європейських мов, тепер вже й українською, оскільки Словацька Республіка дбає про просування своєї літератури за кордоном, фінансує цей процес. То ж не здивуємось, якщо колись 5-мільйонна Словаччина отримає Нобелівську  премію з літератури значно раніше за 45-мільйонну Україну.  

25 грудня 2012р.

Теги: Банош, Яцканин

Коментарі

ярослав орос 2012-12-27 / 23:55:04
сергію, ніколи не забуду, як Ти зустрів мене на ужгородському вокзалі й привів до олега диби...

дякую!

закарпатське око 2012-12-27 / 11:25:11
Якби Саша і Йозеф були разом, то де гарантія їхнього щастя, до прикладу того, що вони не зраджували б одне одному?

Слов'янин 2012-12-27 / 01:06:51
Мені завжди імпонує інтелектуал Сергій Федака. Але не можна так постійно песимістично говорити про наш 45-мільйонний народ... Йозеф Банош всеж-таки оптимістичніший, яким би чином не були висвітлені його герої... А дівчинам чи то жіночкам на кшталт Саші - все ж таки слід бути більш розбірливими - чи то на дворі 1968, 1991рр., або - 2013-й.

сорри 2012-12-25 / 15:57:13
Нарешті на противагу засиллю інформаційного криміналу отримуємо щось якісне в плані популяризації якісного друкованого слова на Закарпатті. Пане Сергію, Закарпаттю давно бракувало хоча б колонки, спввідносної з тим, чим на загальноукраїнському рівні опікуються, наприклад, Буквоїд чи ЛітАкцент. А тому дякую і сподіваюся на подальші цікаві публікації. Не менше сподіваюся і на появу тут фахового і неупередженого погляду на ті чи інші політичні події, як це вже відбувається в блозі Віктора Пащенка. Знову ж таки, на противагу політичним замовленням та кілерству.