«Оглянись, незнакомый прохожий…»

            Оглянись, незнакомый прохожий,

            Мне твой взгляд неподкупный знаком,

            Может, я это, только моложе,

            Не всегда мы себя узнаем…

            Колись я дуже любив співака Олександра Градського за пісню Олександри Пахмутової та Миколи Добронравова «Как молоды мы были…» Так, ще тоді любив, як сам був молодим, юним. І любив за щемливу мелодію, за неповторне виконання, за стоголосий голос. Пардон, не лише любив, а й люблю. Адже минуло майже чверть століття, коли  я торік укотре насолоджувався цією піснею на сцені шоу «Х-фактор». Дует Олександра Градського і Віктора Романченка випозірував неперевершено. Бувало, я вранці вставав і слухав їх, смакуючи каву, заряджаючи себе на день…

             Одне слово, два-три дні тому рився в своїх коробках, шукаючи одне мамине фото, натомість надибав на інші, зокрема й свої. І замилувався собою, мамою присягаюся! «Эх, как молоды мы были!» – так собі говорив у ніс, переглядаючи подобенки (подобенка - це фото, лише по-міжгірському).  Мимоволі мимрив собі і генія Сергія Єсєніна «Не жалею, не зову, не плачу…» Кожне фото навіювало якісь радісні або сумні спогади. Утім, як каже американська актриса Джоді Фостер, згадувати молодість – це все одно, що відвідувати могилу друга, якого ми образили і не маємо ніякої можливости загладити свою провину. Як метафорично і влучно! І як  все-таки добре, що тіло осипається! Адже головне, аби душа лишалася молодою. Затаскана мисль, але ж так воно є…

            Одягався я в юности якщо не модно, то принаймні стильно. Можливо, не завжди виходило, але я старався, точніше батьки коконіли над сином-одинаком. Приміром, джинси, джинсова сорочка, кросівки у 80-ті роки – це було круто. Пригадую і майку «Адідас», в якій рисувався зі своїми віршами в «Молоді Закарпаття» (на жаль, це фото продовжує десь плавати в сімейному архіві). Опісля секретарка газети передала батькові стос дівочих листів, просякнутих бажанням познайомитися. Хоч я і низькуватий, 170-сантиметровий (ой, знову в голові зринула естрада радянської епохи, а саме феноменальна Анна-Вікторія Герман зі своїм хітом «Мне говорят: он маленького роста…»), зате на фейс був привабливим майже, як Бред Пітт, тому однокласниці, однокурсниці й знайомі безперестанку бігали за мною. То вони за мною, то я за ними, коли як. І нині я з пічаллю усвідомлюю, що як би тоді нагодився мені нинішній вум. До речі, дивлячись у дзеркало, іноді звик себе й поплескати по фізіономії, мовляв, чи, бува, не сплю, мовляв, за що мене так нещадно покоцав час. Але:

            Не жалею, не зову, не плачу,

            Все пройдет, как с белых яблонь дым,

            Увяданья золотом охваченный,

            Я не буду больше молодым…

1. Мама і я. Ужгород, 1984 рік.

2. Мені – 16. Ужгород, 1986 рік.

3. Мені – 18. Ужгород, 6 червня 1988 року. До речі, це  за місяць до війська.

4. Мені – 20. До речі, на фото я з золотим ланцюжком своєї прабабки Маргарити Подольчак і значком з фейсом Ґорбі, себто Михайла Горбачова. Ужгород, літо 1990 року.

5. Мені – 24. Хай як дивно, але прибіг я фотькатися в ательє «Смерічка», бо вважав себе з жовтня 1994-го по липень 1995-го року Другим Пришестям Христа на Землю. Фото Ярослава Макара. Ужгород, 26 жовтня 1994 року.

6. Мені – 24. Тяжко повірити, але тут я також вважав, ніби є-м Другим Пришестям Христа на Землю. Фото Ярослава Макара.  Ужгород, 19 листопада 1994 року.

7. Мені - 42. Ось що натворила з моїм обличчям течія часу! До речі, фото бажано дивитися і навпаки. Фото Віктора Миговича. Село Кам’яниця, Дідове Місце, що на Ужгородщині, 5 вересня 2012 року.

Михайло Фединишинець, Закарпаття онлайн.Блоги
25 грудня 2012р.

Теги: Олександр Градський, Анна-Вікторія Герман, Друге Пришестя Христа і Я

Коментарі

Яна 2013-11-21 / 13:32:52
Михаил, Вы пишите. Вот о чем хочется, о том и пишите. А то, что это кому то не нравиться....Так всем и на всех не угодишь.Это ваш личный блог. Здесь все ваши мысли, ваши желания. Это как дневник, в котором пишешь по настроению.

Яна 2013-11-21 / 13:28:08
Михаил, не жалей о прошедшей молодости. Благодари Бога, что она у тебя была.Ты имел возможность учиться,влюбляться. Ты побывал за границей. В те времена не каждому это удавалось.Конечно,у всех нас ностальгия по молодости. Кажется, что в молодости и цветы были ярче, и ночи жарче, и любили крепче, и дт.А Вы,сейчас, по прошествию прожитых лет извлеките из всего, что с Вами случилось пользу. Напишите о том,периоде когда Вы видели себя, Сыном Господним. Вы ведь давно хотите написать книгу.Пусть это будут воспоминания. Пробуждение после сна.

Михайло Фединишинець 2013-01-01 / 08:48:36
Кава? Запросто! Здається, якась виставка планується в Музеї Бокшая. До речі, одним із улюблених поетів моєї мами був, а може, й залишається японець Ісікава Такубоку, котрий казав, що читача треба брати щирістю. Ось така асоціація виникла з кавою...

тарас т. 2012-12-31 / 03:07:25
Я радий, що не помилився... Мені імпонує Ваше заповзяття, і що б не говорили щодо Фединишенцевого єкзибіціонізму - я схильний розглядати його як оптимістичне протистояння реалістично-депресивному блядству упокоєння в застої. десь пересіктись би на каві.. просто так... :-)))

Фединишинець - Табаці 2012-12-29 / 01:40:23
Та все о"кей. Я завжди вважав, вважаю і вважатиму,що навіть друзі повинні один одного не лише хвалити, а ґанити, критикувати, причому публічно. Тоді буде прогрес, тоді буде якась інтрига. Якщо мене хтось за щось критикує, хтось мені щось радить, то я прислухаюся, думаю, а продовжую робити, звісно, те, що вважаю за доцільне. Повірте, я часто вдавано сердитий... Але головне те, що ви на "Індиференті" виставили хлопчика. Я вам дуже-дуже вдячний. Фільм подивлюся...

тарас табака 2012-12-28 / 22:06:07
п. Михайле, ви ж розумієте, що питання я задав не вам, а скоріше спроектував на себе... Вибачайте, якщо таким чином підійшов занадто впритул. Але, якщо б думав, що це просто розвага з вашого боку бодай на мить - мене б тут не було. А "сука любов" - це відносно кожного, в кого є альбом, а не вас особисто. До речі - є такий чудовий однойменний фільм Іньйоріти. Раджу, не пошкодуєте, повірте. В процессі рекомендую якісного сухого червоного - в міру звичайно... :-)))

ярослав орос 2012-12-27 / 23:11:24
мигальку, Твоє: "Я собі розважаюся - і крапка!" має значення...

Корятович 2012-12-27 / 15:47:46
Не потрібно тут уже ніякої педагогічної якості чи ще якої там глибокої думки. П. Михайло просто являє інтерес у настолгію, і пише як він каже щоби 'розважатися'. Чим старша людина, тим більше вона мабуть звертається назад до дитинства....а з фота, мені подобається та де ви п. Михайле маєти косу. На подобі молодого Ґренджа-Донського! Пишіть більше такого, і про простих закарпатців не забувайте!

Тамара 2012-12-27 / 15:24:19
"Мені - 42. Ось що натворила з моїм обличчям течія часу!" -эти слова совсем не присущи Нарцмссу.Чувствуется ностальгия о прошедшем времени и эти чувства знакомы многим.

1958 2012-12-27 / 13:26:23
Уважаемый Михаил! Эпатаж - это в первую очередь смелость) Кто-то, потрусливее, при наличии желания тоже эпатажнуть и при отсутствии смелости, назовет написанное вами дурью. Не обращайте внимания на сереньких, трусливых мышек. Их удел втихаря, анонимно, с завистью ругать таких как вы)

Фединишинець - Слов"янинови 2012-12-27 / 11:48:33
Шановний, я нікого нічому не хочу вчити, а тим паче молодь. Зокрема й із цієї причини свого часу я кинув учительську роботу. Я собі розважаюся - і крапка!

Вуйко з верховини 2012-12-27 / 02:12:18
У фірмового лайбика з віком теж рукави виросли )))

Андрій Гусинка 2012-12-27 / 01:32:58
Життя тільки набирає творчих обертів... тобто це початок . Сильна робота. Дякую !!!

Слов'янин 2012-12-27 / 00:45:18
Навіщо епатувати та "викликати на словесну дуель"? Не забувайте, що цей сайт дивляться молоді люди... Ще ніхто не відмінював педагогічну якість будь-якого виду творчості...

Михайло Фединишинець - Усім 2012-12-27 / 00:12:37
Васману: Може, й так. Правда, нічого хренового в нарцисизмі не бачу. Повірте, левова частка творчої інтелігенції хворіє самозакоханістю, причому нерідко це просто манія величі. Ва-а-у, чи лише творчій братії нарцисизм притаманний?!
Табаці: Пане Тарасе, це ж блог, мій особистий блог. Що хочу, те й роблю тут. Якщо засвербить, то й, перепрошую, піською можу тут махати. Чому я в своїй, мовити б, хаті повинен себе в чомусь сковувати? Кому я не цікавий, той хай і не заходить до мене в гості. Навколо ж тисячі блогерів, які пишуть не для шухляди! Та й я щось не до кінця доганяю, що це таке - писати для шухляди, для себе...
Слов"янине: Шановний пане, ви б уже мали знати, що я часто свідомо епатую, провокую, викликаю на словесну дуель. І я вас дуже прошу: критикуйте мене, розносіть у пух і прах, зрештою, можете й хвалити - лише вже не за тих простих закарпатців...

Слов'янин 2012-12-26 / 22:06:31
Мені подобаються, п. Михайле Ваші інтервю з простими корінними закарпатцями, але часом попередній коментатор "васман" має рацію.

тарас табака 2012-12-26 / 20:43:18
Мені особисто сподобалось...
Питання чи варто відкривати шухляду, в яку пишеш для себе. Думаю є тепло, котре не може зігріти всіх, і з цим треба навчитись жити... Сука любов!

васман 2012-12-25 / 23:54:01
нарцис