Відійшов на Вічну Ватру Василь Маркусь

15 жовтня 2012 р. на 90-му році пішов з життя видатний український громадський діяч, правник, історик, іноземний член Національної академії наук України, головний редактор “Енциклопедії Української діаспори” ВАСИЛЬ МАРКУСЬ.

Василь Маркусь – курінний Село-Пласту на Тячівщині (Закарпаття) у другій половині 1930-х років, лицар 20-го куреня УПС “Орден Хрестоносців” імені Митрополита Андрея Шептицького, автор статті «Село-Пласт на Закарпатті та журнал “Ватра” в с. Бедевля» у збірці «Пласт на Закарпатті в минулому і сьогодні» («Ґражда», 2012). Був активним у Патріярхальному русі Української Католицької Церкви і співробітником Патріарха Йосифа Сліпого, співредактором Енциклопедії Українознавства, професором політології Університету Лойли в Чикаго, головою Історично-Філософічної секції НТШ, редактором журналу «Українська діаспора» (Київ).

Учні 7-Б класу Хустської гімназії (1940-1941 н.р.). У першому ряду по центру - Василь Маркусь

Народився 27 грудня 1922 р. в с. Бедевля, що на Тячівщині. Закінчив Хустську гімназію. У травні 1942 року Василь Маркусь був заарештований і засуджений угорським військовим судом до п’яти років ув’язнення за участь у роботі молодіжного націоналістичного підпілля на Закарпатті. Це була так звана «ковнерська справа», по якій проходило понад 100 чоловік, переважно середньошкільної молоді, яка боролася з окупаційним режимом під проводом ОУН.

Як відмічалося у вироку військового трибуналу від 17 і 22 липня 1942 р., всі підсудні належали до однієї групи, яка поставила перед собою мету революційним шляхом визволити Закарпаття від Угорщини і створити самостійну Українську державу. У мотивах вироку дослівно записано: «Підсудні проголошували, що Закарпаття завжди було українською територією, такою і залишиться, у зв'язку з чим Закарпаття, якщо треба, то збройним повстанням і революційним шляхом необхідно відірвати від Угорщини і приєднати до України».

Колишні в'язні катівні Ковнера. Справа наліво: Маргарита Бабота-Шандор, Михайло Шваб, четвертий - Василь Худанич, шостий - Василь Маркусь. Мукачево, 4 липня 1992 року

Після звільнення з тюрми у 1943 році вчився на філологічному факультеті Будапештського університету, студіював славістику. Був делегатом Першого з’їзду Народних комітетів Закарпатської України, який 26 листопада 1944 року прийняв Маніфест про возз’єднання Закарпаття з Україною. У 1945 році Василь Маркусь змушений був залишити рідний край, рятуючись від переслідувань за свої українські державницькі переконання.

Здобувши вищу юридичну і політичну освіту в університетах Німеччини, Швейцарії, Бельгії і Франції, Василь Маркусь розпочав наукову роботу. Його докторська дисертація «Приєднання Закарпатської України до Радянської України, 1944-1945 рр.» вийшла окремою книжкою 1956 рік французькою мовою в бельгійському місті Лювен. Видана в Києві у перекладі на українську мову 1993 році.

У 1959 році в Парижі вийшла друга франкомовна монографія Василя Маркуся – «Міжнаціональні відносини на Радянській Україні, 1918-1923рр.». У співавторстві з Я. Пеленським в Америці випущено українською мовою книгу «Питання національної політики СРСР». В Ужгороді 1993році Василь Маркусь видав працю «Політична і державно-правова еволюція Українського Закарпаття», а в Києві 1995р. – «Берестецька унія із сучасної перспективи».

Перше видання у справі наукового дослідження судових процесів над українською молоддю Закарпаття у липні 1942 року: За українське Закарпаття / Упорядкування та передмова Василя Маркуся та Василя Худанича. - Ужгород: Ґражда, 1994. - 204 с.

Василь Маркусь у зарубіжній науковій пресі надрукував понад 300 оглядів, статей, матеріалів, рецензій. Був співредактором журналу «Український самостійник» (Мюнхен). В українську літературу він увійшов збіркою віршів і перекладів, яка вийшла в Ужгороді 1995 році у видавництві «Ґражда» під псевдонімом Василь Марко, а книга має назву «Спомини». Ця книга – літературний документ того часу, коли відбувалося зародження поета, якому потім не судилося розкрити свій талант. Автор розповів про духовний клімат на Закарпаття в роки іноземного панування.

 

Джерело: жж-спільнота Історія Пласту, joanerges.livejournal.com
18 жовтня 2012р.

Теги:

Коментарі

istvami 2012-10-23 / 13:01:44


Вибачте, у нас не угорськомовний ресурс і немає перекладача з угорської. Коментар видалено. Адмін


pfr 2012-10-19 / 13:08:03
Вічна пам"ять ученому! Пам"ятаю його дискусійні статті ще у старій "Сучаності" із естебаком Магочийом...

Микола Б. 2012-10-18 / 23:40:25
Вічна Йому пам'ять! Василь Маркусь - Великий Закарпатець. Я особисто знав його, багато разів зустрічались з ним в Києві, де він мав квартиру. Пару раз були в нього дома, де його привітна дружина готувала нам "токан з бринзов". Василь дружив з Олексом Мішаничем, а він, Олкекса, був моїм заступником у "Товаристві "Закарпатці у м. Києві". Сумно. І В.Маркусь і О. Мішанич - Впликі Люди. Царство їм небесноє...

Кришеник 2012-10-18 / 20:21:06
Потужна була людина. Василь Маркусь (Маркуш) багато чого встиг зробити у своєму житті.
Сидів у тюрмі міста Вац у 1942р. разом з моїм батьком. Там спільно працювали у в’язничній друкарні. І навіть у таких обставинах не втрачав властивого йому доброго гумору.
Вперше я побачив Маркуся 24 серпня 1991 року. Пам’ятаю, не витримавши напруження очікування змін, що наче вже висіли в повітрі, вийшов прогулятися містом. Йшов набережною, побачив кучку людей перед нашим Білим домом. Поміж них – кілька знайомих облич. Підійшов поздороватися. У когось у руках портативний радіоприймач - слухають засідання ВР, що за якусь хвилину мало розродитися Актом Незалежності нової держави. Хтось заводить мову про можливу реакцію Росії. Я вставляю своє слово, кажу, що вона буде різкою і негативною. Старший чоловік заперечує: “Я мав можливість поговорити на різні теми з Борисом Єльциним і тому впевнений, що його реакція не може бути неприйнятною для нас, українців”. Далі я вже не втручався в ту розмову. Потім з’ясувалося, що то був Маркусь. Поруч нього стояла ще й Маргарита Бабота, що тільки слухала думки інших.
Ще одну історію знаю зі слів білецького вчителя Юрка Білинця. Він, до речі, сьомий справа на тій світлині з колишніми в’язнями Ковнера, стоїть поруч з Маркусем. Коли вдруге чи втретє Маркусь приїхав на свою батьківщину, і це вже було після проголошення незалежності держави, він із Білинцем вирішили завітати в гості до свого колишнього однокласника з хустської гімназії – єп. Івана Семедія. А той, як згадував Білинець, сховався в себе вдома, щоб не мати з ними зустрічі. І от двоє старших людей якийсь час вистоювали перед вікнами домівки Семедія, час від часу викрикуючи дуетом: “Виходь Іване, виходь зраднику! Поговоримо!” А поговорити хотіли про тодішнє загравання Семедія з політичним русинством.


Андрій Ребрик
Публікації:
3 листопада 1937 р. У цей день Україна втратила своїх найкращих дітей
...і про джерела...
/ 1Поезія Василя Гренджі-Донського у Пластовому Альманасі, 1976
/ 1І редактор, і духовний побратим…
/ 6Увесь архів міжвоєнного пластового часопису "Пластун" доступний онлайн
/ 8До питання заснування Пласту на Закарпатті
/ 2Від Великого Бичкова до Клівленда: цікаве про пластові прапори
In memoriam. Небесна сотня
/ 2Пам`ятай про #Крути
/ 1Відео з закарпатськими пластунами 1936 року
Що стояло на озброєнні Карпатської Січі?
/ 1Августин Волошин. 140
Євромайдан. Ужгород
/ 1Актуальність, що перевірена часом
/ 4Відкриваючи архіви: радіовиступ 1936 року в Кошицях
/ 2Василь Федак: з історії спорту на Закарпатті
/ 2Йосип Бокшай і становлення Пласту на Закарпатті
/ 4Український пластовий музей в Клівленді
/ 4З архівів: щоб не припадало пилом
/ 4Моя Карпатська Україно: Зореслав
/ 1Герої Карпатської України: Олександр Блистів-”Гайдамака”
/ 4У пам`ять про Івана Марґітича
/ 4Легендарний подвиг героїв Крут
/ 27Як відзначали день Злуки в Карпатській Україні, 22 січня 1939
/ 4Ужгород стане першим містом в Україні, до якого приїде Вогонь з Вифлеєму
» Всі записи