Нові? П’єси?? З України???

З німецьким актором Йоргом Цірмштейном
З німецьким актором Йоргом Цірмштейном

НЕПРИЧЕСАНІ ДУМКИ З НАЙВІДОМІШОГО ФЕСТИВАЛЮ СУЧАСНОЇ ДРАМАТУРГІЇ ЄВРОПИ
 
Вісбаден належить до найславніших курортів Німеччини. На пам'ять приходить назва ще одного міста – Баден-Баден. Обидва мають у своїй назві слово «баден», яке можна перекласти як купальні. Власне гарячі джерела Вісбадена, температура яких сягає до 70 градусів, і спричинилися до того, що тут виникло місто ще  в античні часи. Це одне з найстаріших німецьких «бургів», яке належало Римській імперії. Уламок тих далеких часів можна побачити в сучасному Вісбадені у вигляді стіни і мосту, а також численних артефактів у музеї.
 
Але я їхав до відомого курорту не приймати гарячі природні ванни. Я мав потрапити на бієнале. Двадцять років тому німці заснували унікальний театральний фестиваль «Нові п’єси з Європи». Суть його зводилася до того, що кожна країна представляє одну найсвіжішу виставу сучасного драматурга. Таким чином раз на два роки стало можливим оглянути в одному місці, що найцікавіше твориться на європейських сценах. 
 
1. В ОСТАННЬОМУ ТЕАТРАЛЬНОМУ ВАГОНІ
 
Раніше імпрезу приймав Бонн, але в останні роки фест перебрався до Вісбадена, столиці Федеральної землі Гессен, до якої входить і побратим Ужгорода Дармштадт. Як не дивно, але Франкфурт-на-Майні, який є фінансовим центром Німеччини, також належить до цієї німецької провінції, хоча й удвічі більший за Вісбаден. Але на боці останнього – історія. Адже імператорський курорт був чудовим брендом. Тож чимало знаті і скоробагатьків зводили собі тут розкішні вілли і будинки, творячи імідж Вісбадену як місту краси, грації, розваг і культури. Недарма тутешній театр, збудований, коли столиця Гессену не мала й п’ятдесяти тисяч мешканців, за розмірами і розкошами може змагатися зі Львівським оперним і Одеським.
 
Таким чином 275-тисячне місто й надалі живе розвагами, відпочинком, туризмом, а більшість його мешканців їздять на роботу до Франкфурта, який знаходиться за тридцять кілометрів. 

Тож проведення великого театрального фестивалю тільки на руку відомому курорту на Рейні. Однак бієнале «Нові п’єси з Європи» -- це не тільки перегляд вистав. У двотижневій програмі фестивалю чимало супутніх імпрез, як-от семінари драматургів, молодих критиків, перекладачів, круглі столи, публічні інтерв’ю. 

Зрештою, навіть такий великий фестиваль не має можливості привезти до себе представників усіх понад сорока європейських держав. Тому здійснюється попередній відбір. Куратори Міжнародного театрального інституту, які є в кожній країні, пропонують на вибір кілька найцікавіших постановок сучасної національної драми за останні два роки. Далі з матеріалом знайомляться організатори фестивалю, причому стараються навіть приїхати на перегляд вистав. А тоді вже приймається рішення про запросини на бієнале. Адже організатори покривають усі витрати гостям. Враховуючи, що цьогоріч приїхало понад двадцять театрів, то це сотні і сотні людей. 
 
Ті держави, що не були запрошені на показ вистав у Вісбадені,  все-одно мають можливість взяти участь у фестивалі. Так, шість країн були представлені п’єсами, для яких було влаштовано публічну читку німецькою мовою. Саме до їхнього числа потрапила й Україна – разом зі Швецією, Голландією, Чехією, Македонією і Фінляндією. Що ж, краще так, ніж ніяк. 
 
Тим паче, що Україна має вельми сумний порахунок на цьому фестивалі. За двадцять років вона була представлена тільки один раз виставою, та й то Національного російського театру імені Лесі Українки. Одне слово, дожилися! Навіть Білорусія тричі представлялася на сцені «Нових п’єс з Європи». Ми ж, здається, позаду всіх. Хоча й мали кураторів з ім’ям – Олександра Ірванця та Олександра Морданя. 
 
Але цього разу Україну нам випало представляти удвох – молодому драматургу Неді Нежданій, яка з минулого року є українським патроном Міжнародного театрального інституту, та вашому покірному слузі як автору п’єси «Ромео і Жасмин», котру відібрали для читки.
 
2.  ЖИТТЯ ЗІ СЦЕНИ
 
Ранковий Вісбаден запам’ятався зайцем, що кружляв по галявині перед парком та табунок диких качок, які дружно паслися перед пишним театром стоп’ятдесятирічної давності. Кам’яний Шиллер мовчки співчував прибульцю з невідомого йому Ужгорода, який примандрував чотирма потягами – через Україну, Польщу, Чехію та Німеччину. 
 
Зате учасники семінару перекладачів, які вже тиждень вправлялися на наших текстах, мало не кинулися на шию з криками «Гаврош!». Чи то вже так начиталися п’єс, чи то заниділи без нових облич, але я відразу потрапив у перехрестя восьми мов, бо ж спілкування велося переважно англійською та німецькою. З чого я зробив категоричний висновок, що без знання мов нічого нам в Європу рипатися. На щастя, виручило знання слов’янських, бо одна учасниця семінару володіла словацькою, а друга тлумачила з чеської. І, ясна річ, рятівна Лідія Нагель, яка перекладала «Ромео і Жасмин» і чудово розмовляє українською. 


                                          З перекладачкою Лідією Нагель

Так що з трьома особами мовний контакт було встановлено. Та ще й із македонським драматургом Сашком Насевом вдалося трохи поспілкуватися слов’янським есперанто. Ім’я Сашко, наскільки я втямив, дав йому український кум зі Львова. Воно так припало македонцю до душі, що він зробив його частиною свого літературного імені. Але за точність перекладу не відповідаю. 

Публічна читка п’єс була призначена через два дні, тож був час поспілкуватися між собою у величній «Віллі Климентині» -- теперішньому літературному будинку у Вісбадені, в якому знімався фільм «Буденброки» за Томасом Манном. А також сходити на кілька вистав, показ яких відбувався на різних сценах міста і в розташованому на другому березі Рейну Майнцу, з яким у Вісбадена були завжди конкурентні стосунки. Якщо перший відрізнявся більш релігійним і суворим характером, то другий вів світське і розважальне життя.
 
Обидві вистави, які вдалося побачити – ірландська та словенська – вразили гострою соціальною направленістю. Таке враження, що читаєш свіжу газету. У першій розповідалося про зловживання в католицьких інтернатах для виховання хлопчиків, а в другій – про національну нетерпимість  на Балканах. Але обидві були вирішені надзвичайно мистецьки. І це був таки театр, панове, а не теленовини. 
 
Можливо, тут ховається причина, чому українські вистави не приваблюють організаторів «Нових п’єс з Європи». Адже наш театр досі розважає комедіями або «перечитує» класику, боячись впускати на підмостки життя з вулиці. Принаймні сидячи за німецькою кавою з Недою Нежданою, ми довго міркували, кого слід  запросити на наступне бієнале, але так ні до чого й не дійшли.
Бо ж має бути не тільки гостра тема, цікава всій Європі, але й несподіване її вирішення.
 
3. УКРАЇНСЬКИЙ ПРАПОР ДЛЯ НІМЕЦЬКОГО АКТОРА
 
Поміж тим, гуляючи Вісбаденом поміж неоготичними соборами та ледь не «іграшковими» будинками, яких оминули союзницькі бомбардування; відвідуючи найбільшу книгарню у своєму житті з написом на підлозі «Тут був Гете», чи знамените казино, в якому програвся до останнього шеляга Федір Достоєвський, за що вдячні банкіри навіть поставили йому бюст; милуючись вперше у житті баченим Рейном, який виявився доволі брудним -- все-одно подумки повертаєшся до фестивалю. 
 
Читка п’єс викликала несподіваний ажіотаж, невеличкий зал був повен. Актори, розділившись на дві групи під орудою режисерів, читали (чи, може, таки й грали?) по три тексти. Лідія Нагель після завершального фото на пам'ять шепнула мені на вухо, що представники відомого театрального видавництва, які приїхали на читку, попросили її переслати текст «Ромео і Жасмин». Так що п’єса з України справила враження, а значить – знайомство із Вісбаденом було недаремним. 


             Читання "Ромео і Жасмин" у Вісбаденському театрі

Уже пізніше, розмовляючи у неймовірному гаморі за пивом із організаторами семінару перекладачів – Андреєю Загорскі та Барбарою Кріст  я дізнався, що, окрім бієнале «Нова п’єса з Європи», німці мають і щорічний фестиваль німецької сучасної драматургії. І сучасна п’єса посідає вагоме місце в понад 180 державних театрах Німеччини та в десятках недержавних. Але дві третини репертуару – це німецькомовні автори і тільки третина з поставлених п’єс належать закордонним драматургам і то здебільшого – англомовним. На решту країн припадають крихти. 

                       Господар і кіт Маркіз
 
Така даність. Пробитися на чужий ринок справа нелегка, а, може, й неймовірна. Он фінка зізналася, що в них у рік пишеться триста п’єс. Куди там вклинитися чужинцю? Це тільки у нас своїх не помічають, відчинивши навстіж ворота усім прибульцям. І Закарпатський обласний український музично-драматичний театр завершає сезон сербською п’єсою, начебто закарпатцям це буде цікавіше за свої реалії. 
 
Ще одне спостереження з подорожі: у німецьких і чеських книгарнях переважають книжки власних авторів. Закордонні є, їх чимало, може, до третини, вони перекладені по-німецьки та по-чеськи, але перевага ринку все-одно на боці свого письменника. Він ближчий читачеві тематикою, ментальністю, мовним колоритом. Це лише в Україні рідний автор десь там – на задвірках книгарень. І навіть видавництва, що друкують книжки українською, переважно видають закордонних літераторів. 
 
Боїмося свого, не працюємо над ним, не створюємо йому належних умов, а далі дивуємося, чому свого не маємо.  Але ж ми – теж не пальцем роблені. І поїздка до Вісбадену це демонструє. Недарма ж доктор Барбара Кріст, яка перекладає п’єси з англійської, зізналася після семінару перекладачів, що її вразила  драматургія «зі Сходу». А талановитий німецький актор Йорг Цірнштейн, який «грав» пса Чарлі у «Ромео і Жасмин», навіть купив у крамниці український прапор. До речі, це був єдиний національний символ на читці.      
 
Олександр Гаврош,  «Літакценти»

Олександр Гаврош, Закарпаття онлайн.Блоги
30 вересня 2012р.

Теги:

Коментарі

Питаннячко 2012-10-01 / 17:51:27
Цікаві спостереження з Німеччини.

А коли "Ромео і Жасмин" можна буде побачити в закарпатських театрах?

ярослав орос 2012-09-30 / 22:18:17
сашуня, Ти й так прекрасний... не нагадуй у даному разі нарци-педагога з севлюша любку... складається таке враження, що на срібній землі, якщо не курва, то -- курій...
сашко, тримай марку...


Олександр Гаврош
Публікації:
/ 1Загублені у коханні
/ 4Рік Августина Волошина
Як відомі українські письменники хотіли поселитися на Закарпатті
/ 2Як закарпатські москвофіли відстоювали єдність українців
/ 2Кошиці, Пряшів і Михайлівці
/ 3Підсумки 2023 року на Закарпатті
/ 2Перо і скальпель. До сороковин Івана Коршинського
/ 5Сергій Федака пише багатотомну "Історію України"
Ювілейний рік заслуженої артистки України Наталії Засухіної
/ 1Закарпатський вимір Сергія Архипчука
/ 8Закарпатський силач Фірцак-Кротон був засновником "Українського спортивного клубу" у Білках
Ужгородський "Міст з паперу"
/ 1Сенсація від Анатолія Кралицького
/ 29Три церковні календарі на одне мале Закарпаття
/ 3Феномен Дмитра Креміня
/ 8Що показав перепис у Словаччині?
/ 2Невгамовний Саркісьянц
/ 11Розчарування року
Трохи підсумків року
/ 36Звірства московської армії є її постійною ознакою
/ 41Чому Будапешт замовчує "свій" Голокост на Закарпатті?
/ 4Ювілеї в час війни
/ 11Чому Будапешт забув про 1956 рік?
Ужгород під час війни
/ 6Галина Белей: "Любомир був прикладом безкомпромісного служіння науці"
» Всі записи