Зарваниця — дорога до себе

8-9 вересня 2012-го відбулося паломництво Мукачівської греко-католицької єпархії до чудотворної ікони Матері Божої в Зарваниці, яке очолив Преосвященний владика Мілан. У прощі цій взяли участь сорок священиків та дві тисячі вірників зі всіх куточків нашого краю.

День перший. З Тобою, Маріє, — хоч на край світу!

Суботній вечір фарбує зарваницьке небо в рожево-сірі кольори. Вулиці цього затишного прикарпатського села наповнюють автобуси. Людська ріка тече аж до храму старого, де є оригінал саме тієї чудотворної ікони, до якої стільки народу, що ніяк не пройти. Хіба вночі або рано-вранці, коли люд паломницький натомлений відійде трохи перепочити. У горлі пересохло після далекої подорожі. Знайома простягає мені кухлик води, смак якої неповторний: кислувато-солодкуватий, наче настояний на чомусь цілющому. Направду, прибуває сил. Побіля старого храму сільського — ятки з  іконками, книжками, вервичками, свічками. Молодий хлопчина у реверенді прилаштовує свічки в оригінальні паперові «ліхтарики» і роздає те все жіночкам. Пояснює, для чого текст пісні до Богородиці вписаний на ліхтарику: як свічка засяє, слова в темряві стануть видимі, і отак, співаючи, можна йти.

Посилюється вітер. Стає прохолодніше. Деякі недосвідчені паломники, легко одягнені, проскакують до старого храму, аби трохи зігрітися. Там море люду, тепло і затишно, з динаміків прекрасно чути все Богослуження. Більш витривалі старші бабки і молоді жіночки сидять на лавичках і уваги не звертають на прохолодний вечір. Багато священиків сповідають. Площа-амфітеатр відкритої каплиці переповнена. Поміж паломниками видно наших семінаристів. Хлопці гарно співають Службу Божу, так співають, як колись наші предки. Вечірня і Свята Архієрейська Літургія, яку очолює владика Мілан. Проповідь проголошує отець Михайло Баник, акцентуючи на тому, що кожен християнин має аж… трьох матерів — мамку земну, яка народила, Матір-Церкву, яка все життя веде до Бога, і Матір Небесну — Пречисту Діву Марію, Яка молиться за нас і все є на помочі нам, грішним…   

 Вже геть темніє. Починаю направду замерзати. Теплішу кофтину в бусику забула. Та починається хода процесійна. Площа побіля храму спалахує тисячами вогнів. Чоловіки, які палять, спритно виймають запальнички, швидко викрешуючи вогонь. Інші від свічки до свічки діляться вогником. Хлопчина з хрестом процесійним іде попереду. Хода набирає такої швидкості, що вмить зігріваюсь. І йшла би отак хоч на край світу з Тобою, Маріє…

Вулиця  від старого храму до нового собору Зарваницької Матері Божої стає вогненною рікою. «Вітай, вітай, наша Маріє…». Свічка згорає, необережно надпаливши паперовий ліхтар. Слова згорають на очах, лишаються у серці… На площі перед новим собором владика Мілан освячує воду. Святе джерело і молитва у вогнях. Таке враження, що ті вогні і в серцях горять, зігріваючи ніч зарваницьку й на чуваннях, які на горі завершуються Хресною дорогою до першої години ночі.

 

День другий. Аби не бути голим, вдягни одіж любові…

Ранній ранок недільний у Зарваниці і спів птахів. Той спів тут відлунює в душі настільки сильно, наскільки  журналіст, який не спав майже всю ніч, здатен сприйняти всі звуки Всесвіту без кави. Спадають на думку слова брата Юстина Русина, священика Ордену Братів Менших Капуцинів, випускника Папської Богословської Академії в Кракові, засновника багатьох медіа-проектів, які він мовив в одному з інтерв’ю: «Роль Церкви — давати життя і життя вічне. Це голос Церкви. Роль медіа — підсилювати цей звук. Це має працювати разом»…

Собор Зарваницької Матері Божої. Сонце спочиває вже на його сяючих вежах. Зліва — храм Пресвятої Євхаристії з чудовим іконостасом стає пристанищем для «паломників-жайворонків» із Ружанцями в руках. До церкви потихеньку зі всіх боків ідуть вірники. Деякі паломники крутяться  зрання довкола чудодійного джерела, яке вже по-сучасному облаштоване, і тому водичка зарваницька струменить із нього фонтанами. Набирають у пластмасові пляшки цілющої води, щоб принести її додому, за Карпати, до своїх домівок, аби й ті, хто тут не був, покуштували… Статуя Матері Божої всередині каплички оточена водою. У прозорості води блискітками видніють копійки, що вкинули їх хтозна чому паломники. Поруч, на боковій стіні каплички — табличка, на якій напис, що забороняє вкидати туди гроші. Але… Цікава річ: явище забобонізму настільки вкоренилося в народі, що, вкинувши у воду чудодійну копійки, певно, чекають, що гроші ті помножаться стократ. Ісус дійсно помножив у свій час хліби. Але Спаситель казав і таке: «Не хлібом єдиним живе людина». Робімо висновки.

Утреня у храмі починає лунати по всій відпустовій площі.  Живемо в часи технічних новинок, що помагають людині і тут, при Богослуженнях. Колись, у минулому столітті, паломники, які стояли далеко позаду церкви, не чули достеменно навіть проповідь. Тепер є мікрофони, динаміки і таке інше, що стало добрим інструментом євангелізації. 

Дівчата в народних строях стрічають хлібом-сіллю владику Мілана. Та тут, у Зарваниці, стрічають не лише хлібом-сіллю, але й водичкою святою, цілющою.

Архієрейська Свята Літургія, котру очолює владика Мілан, співслужать священики нашої єпархії.  Службу Божу супроводжує чудовим співом хор семінаристів Ужгородської академії ім. Блаженного Теодора Ромжі. Храм  настільки переповнений, що більшість людей — надворі або ж на відпустовій площі. Проповідь Преосвященного владики Мілана, як все, — неповторна. Наголошує наш архієрей на відомій біблійній притчі про тих, яких Бог покликав на гостину. І про одежу, в яку мають бути ті звані гості одягнені. Одежею тією є любов, яка одна робить із нами те, що душа наша  перестає бути голою, а одягається у вічну одежу любові до Бога і ближнього, любові навіть до тих, хто нас не любить… «Багато званих, але мало вибраних». Робімо ще раз висновки…

А тимчасом місце відпустове заповнюється не лише вірниками нашої єпархії. Файний збіг обставин: на свою професійну прощу приїхали сюди працівники МНС, аби подякувати Богові за Його ласки. Професія ж бо в них — непроста: рятувати ближнього в особливо тяжких обставинах.  Тому є добре, коли спершу вони рятують свої душі. Зарваниця є місцем, де часто проводяться професійні прощі.

Служба Божа завершується, звучить многолітствіє і Папський гімн, який є традицією лише нашої єпархії. Владиці Мілану на знак подяки вручають ікону Зарваницької Матері Божої. Слова «дякуємо за те, що своїм приїздом Ви освятили цю землю»  викликають сльози в старенької вірниці. Шкода, не встигла спитати, звідки вона…

Процесія від собору вирушає до джерела із чудодійною водою. Молитва, освячення ікон, хрестів, Ружанців, що вірники придбали собі тут. Фото на згадку. У натовпі стрічаю працівницю нашої семінарії пані Марію — така приємна несподіванка…

Паломництво-2012 до Зарваниці було не просто єпархіальним, а навіть міжнародним. Молився спільно з нами і майбутній богослов із Америки, який дружить із нашими семінаристами, родом із далекого штату Огайо. «Скажіть, Ендрю, як Вам тут?» — запитую його, котрий зі свого рідного Клівленда приїхав вчитися до Риму, до Європи. «Прекрасно! Я тут вперше. Чудово почуваюся»… — відповідає усміхнено, непогано володіє українською мовою (разом із семінаристами співав Службу Божу). До речі, про мови. Літургія Свята звучала українською і румунською, адже приїхали  сюди вірники-румуни зі своїм Солотвинським деканом і автором «Благовісника» отцем Нуцу Даном…

Не раз виникали думки: для чого вирушаю в паломництво? Адже Бог є всюди… Але паломництво до святинь  — це дорога до Бога та Його Церкви живої — до братів і сестер у Христі. І саме це «разом» підсилює, укріпляє і навертає щодня…   

 

P.S. Особлива подяка — Господу Богу, Який допоміг здійснити це паломництво, Преосвященному владиці Мілану, нашому шоферу-професіоналу Олегу Плавайку, всім працівникам відпустового місця в Зарваниці, які гостинно прийняли нас,  і всім колегам-журналістам, які в ці свої вихідні дні відгукнулися на голос Божий…

11 вересня 2012р.

Теги: Зарваниця, паломництво, греко-католик, владика Мілан

Коментування вимкнено автором публікації.