Пула – побратим Ужгорода із давньоримським амфітеатром

«Міста-побратими — два міста, переважно різних країн, між якими встановлено постійні дружні зв'язки для взаємного ознайомлення з життям, історією та культурою, для досягнення кращого взаєморозуміння, зміцнення співпраці та дружби між їх населенням, а також для обміну досвідом у розв'язанні аналогічних проблем, що постають перед міськими органами управління та організаціями» - так визначає поняття братерства між містами українська «Вікіпедія». Втім, часто такий, здавалося б, однозначно позитивний шлях наведення контактів між народами приймає суто формальний характер. Чи багато ужгородців знають, що побратимами їхнього міста є не лише недалека угорська Ніредьгаза, але й польський Ярослав, російський Орел, німецький Дармштадт та навіть американський Корваліс? А ще – хорватська Пула, з якою взагалі вийшов конфуз. Бо, якщо в тій же українській «Вікіпедії» на сторінці про Ужгород значиться його братерство із цим приморським містом та портом, то на хорватських сторінках мережевої енциклопедії серед братніх Пулі міст закарпатської столиці не згадано. Тобто, може, й уклали колись якійсь договір, але одна зі сторін про нього наче й не чула. І це досить прикро, адже до Хорватії в наших співгромадян інтерес зростає з року в рік, в чому вони солідарні з мешканцями інших країн Європи, які вже давно полюбили цю вражаючу балканську країну із довгим узбережжям Адріатичного моря. (До речі, має Ужгород й другого партнера в Хорватії – Трогір, мер якого особисто відвідав місто над Ужем в 2010 році. А ще Закарпаття мало б тисніше подружитись із Вуковарсько-Сремською жупанією, з владою якої керівництво області укладало договір про співпрацю два роки тому).

Втім, наявність чи відсутність проявів братерства між керівництвами міст та регіонів нині не заважає людям пізнавати світ. Отож, цього літа сім´єю вирішили літню відпустку провести в Пулі, найбільшому місті півострова Істрія, відомому насамперед своїм давньоримським амфітеатром. Зазвичай такі амфітеатри помилково називають «колізеями», за аналогією з гігантською спорудою в Римі з ім´ям «Колоссеум». Забезпечуючи принцип задоволення масс – «Хліба та видовищ!», керівники римських міст та провінцій звели чимало амфітеатрів на території давнього світу, в Європі, Азії та Північній Африці. Більшість з них згодом була розтягнена на каміння чи зруйнована, лишилось близько десятка, в тому чіслі й в маленькій, нині хорватській, Пулі. Тамтешній амфітеатр вважається таким, що найкраще зберігся. Саме можливість на власні очі подивитись і за бажання помацати руками величезну (в тридцять метрів заввишки і понад сто в довжину осі еліпсу) будівлю віком в дві тисячі років манить туристів до Пули.

Всередині амфітеатру й понині влаштовують видовища. Зрозуміло, це не гладіаторські бої, як за римлян, а цілком мирні концерти та подекуди театральні вистави. Влітку концерти йдуть нескінченною чередою – реклами зазивали послухати в давньоримських стінах і місцеву хорватську зірку, і заїжджого іспанського  кумира юних  дівчат, і вічномолодого Тома Джонса. Концерти в спекотній середземноморській атмосфері проводяться ввечері, а вдень афмітеатр приймає численних туристів, що дає міській казні понад мільйон євро щорічного прибутку (при ціні в приблизно 50 гривень за квиток для дорослого, і в половину вартості для дітей).

Окрім давньоримської арени, в місті збереглись й інші пам´ятки античної доби – Триумфальні Сергієві ворота, що відкривають вхід в старе місто,  Подвійні ворота біля Археологічного музею, Геркулесові ворота, храм Августа – всі вони зведені на самому початку нової ери, тобто їхній вік наближається до 2.000 років. 

А історія у міста ще довша, адже заснували його давні греки, згодом втративши на користь римлян. Потім, як і крізь по Адріатиці та Медитерану, будуть переходи у володіння різних господарів – до Венеціанської республіки, монархії Габсбургів, фашистської Італії,  соціалістичної Югославії, і зрештою, незалежної Хорватії. Від цих господарів також залишилось чимало матеріальних пам´яток. Чого вартий лише будинок міської ради, в якому очільники міста засідають з 13-го століття!

Найкращий краєвид на це давнє і сучасне, досить велике за площею (хоч і не надто населене – всього 59 тисяч мешканців) портове місто відкривається з пагорбу, на якому в 17-му столітті була влаштована фортеця, перебудована в 19-му на потужний форт.

Нині там відкритий Морський музей, з подекуди неочікуваними експонатами. Так, було дивно посеред спекотного літа (місцеве телебачення та преса повідомляли про темперетурний рекорд та жахливу посуху) розглядати сторічні світлини з історії покорення Арктики. Вусаті пани шляхетної статури, що стійко переносили поневіряння серед снігів та льоду – вони мали пряме відношення до Пули, адже тут свого часу базувався флот Австро-Угорської імперії, і відходили кораблі до далекої Землі Франца-Йосифа. Про флотську історію міста нагадує й цікаве, відкрите для відвідувачів Моряцьке кладовище, де поховані загиблі в морі, з кінця 19-го століття й до Другої світової. Окрім старовинних поховань, в пам´ять потонулих в Адріатиці під час катаклізмів, катастроф та воєн, на цвинтарі  влаштовані символічні знаки від сьогоднішніх нащадків з Німеччини, Італії, Угорщини...

Військово-морська тематика Пули відображена також в десятках залізо-бетонних укріплень, розкиданих по місту та його околицях. Здебільшого вони закинуті, на даху найвище розташованого встановили вежу мобільного зв´язку, в середині іншого фортифікаційного об´єкту, що опинився в центрі зони пляжів та готелів, влаштували акваріум з атракціонами.

Окрім прогулянок старою Пулою, туристам пропонують численні морські подорожі. Одна з найбільш рекламованих – до Венеції, морем це кілька годин ходу. Ми ж обрали мандрівку до розкиданих неподалік міста островів Бріуні. Італійську версію їх назви – Бріоні – знають любителі дорогого одягу. Костюми «від Бріоні» - майже обов´язковий атрибут наших можновладців, в комплекті до «ролексів» та «паркерів». Назва італійської фірми походить від імені островів, історія освоєння яких сягає аж Бронзового віку. На островах цього невеличкого архіпелагу лишилось чимало пам´яток римської архітектури та австрійського військового будівництва, а також рештки югославського соціалістичного розкошу. На Великому Бріуні була резиденція Йосипа Броза Тіто, на інших островах містились бази його охорони. З 1983 року архіпелаг був оголошений національним парком – аби зберегти крихку екологічну систему покритих зеленою рослинністю островів. Однак туризмові це не пішло на користь. Незалежна Хорватія була не в змозі підтримувати інфраструктуру більшості будівель на островах, і наразі частина їх знаходиться в напівзруйнованому чи законсервованому стані.

В планах хорватського уряду – зведення курорту високого рівня, однак для цього потрібні мільйярдні вливання, і водночас крайня обережність, аби не зашкодити природі. Тому наразі можна насолодитись перехідним становищем – коли доступ до островів не закритий, однак курортної активності нема і панує майже первинна дикість. Так, на острові святого Єроліма, куди туристичний корабель завіз нас під завісу півторагодинної оглядової екскурсії, аби можна було скупатись та  кілька годин побути справжніми островітянами, панує дивна атмосфера запущенності в очікуванні змін. В 19-му столітті острів був суцільним кам´яним кар´єром – каміння з нього везли на зведення Відня та Берліну. Тепер тут переважають порослі кущами та деревами рукотворні скелі з обривами під прямими кутами,  про колишнє життя нагадує хіба кілька напівзруйнованих чи наглухо закритих будинків. Такий собі «постапокаліпсис», котрий, певен, згодом оживлять за допомогою інвестицій в туризм – а той в Хорватії вочевидь не знає стагнації.

Телебачення передавало репортажі не лише про температурні рекорди, але й туристичні, повідомляючи про потоки автотранспорту з Європи, яким до моря та екзотики добираються замучені континентальною спекою угорці, поляки, чехи, німці (з них складається переважна доля гостей країни). Чи не половину туристів до Пули та Істрії, півострову, що колись належав Італії, складають італійці, яких вабить порівняна дешевизна (ціни на харчі ненабагато вищі за українські, на хороше вино – нижчі) та відчуття, що вони майже вдома – чимало місцевих хорватів говорить італійською, а написи на цій милозвучній мові на вказівниках тут шановливо виписані перед міжнародною англійською.

Закликати українців відвідати Хорватію взагалі чи Пулу зокрема навіть нема особливого сенсу – й так всі начуті, були б лише час, гроші та візи. Наразі Хорватія дотримується безвізового режиму з Україною з весни по осінь, але це мало що нам дає, адже все одно потрібні транзитні угорські візи. З наступного року, коли адріатична держава планує вступити до Євросоюзу, вона також змушена буде дотримуватись шенгенських угод.  Можливо, тут би й стало в пригоді згадане на початку декларативне братерство. Чому  б не підкріпити його практичними кроками, зокрема, запропонувати Хорватії відкрити в Ужгороді консульство?  Аби бажаючі погостювати в країні «червоної шахівниці» могли принаймні обійтись без зайвих витрат на поїздку за візами до Києва, поповняючи ряди європейських фанів Балкан та Адріатики.

Для газети "Новини Закарпаття"

Теги: Хорватія, Пула, Бріуні

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати