Забалакались Людмила Іванівна з Оленкою

Людмила Іванівна (без Оленки)

Але так склалося, що десь у другій половині липня ведуча дитячої передачі «Кольорові сни» Людмила Іванівна почала звертатися до малечі сама, без своєї напарниці – ляльки Оленки, й цілий місяць утокмачувала в наївні дитячі голівки, що її бавлінка відпочиває на морі. Потому вже сама лялька Оленка почала щовечора товкти воду у ступі, що, мовляв, Людмила Іванівна поїхала до Вінниці на конкурс по якісь призи, й вимахувалась зо два тижні ота писклява лялька перед мною, моїми батьками, дружиною й, звісно, внучкою.

Зрозуміло, що ті передачі були записані заздалегідь. Але ж,  п р и к р о  те, що майже через вечір повторювалась одна й та ж передача з тим самим мультиком. Через що ба навіть простодушне маля щоразу крутило носом, не кажучи вже про нас, дорослих. (Відтак нарікаємо, що діти з внуками перестають вірити нам, батькам і дідам з бабами).

З власного досвіду знаю, що, коли ще працював автором і ведучим передачі «Четвертий універсал» на Українському радіо, то напередодні відпустки сумлінно готував 50-хвилинні передачі заздалегідь, аби не оконфузитись потому. (Зберігаю кілька їх удома на «бабінах» з голосами вже покійних В‘ячеслава Чорновола, Євгена Поповича та не менше відомих постатей, допоки не осипалась плівка).

Тут мені можуть закинути, що фонди передачі «Кольорові сни» дуже бідні (а відповідальні, зізнаймося, за дитячу передачу вкрай ледачі й безвідповідальні), через що в них так обмаль мультиків українською мовою. Згоден.

А втім, тепер можна крутити в укртелеефірах будь-що, хоч "на русько-ромськом язиці".

Отже, пропоную затятим українофілам краю на кшталт Івана Ребрика, Володимира Піпаша, Івана Габора, сімейства Федаків з крайовою «Просвітою» та напівукраїнофілам на кшталт небідного сімейства Балогів і колочавського скоробагатька Аржевітіна скинутися «по нитці» та придбати для глядачів «Кольорових снів» тих мультиків досхочу. Гадаю, в даному разі ніхто з перерахованих осіб не збідніє!.. (Могли б бабла підкинути на добру справу й о.о. Феодор з Міланом. Гріхів сьогодні відмолюють попи по церквах чимало).

Якщо ж державний телеканал «Тиса-І» такий уже дірявий, як шапка в дитинстві Віктора Януковича…

А ще, перебуваючи тривалий час у Широкому Лузі, я не міг «дихати» без преси (друкованого слова), як, скажімо, товаріщ Лєнін у Шушенському без «Искры». На моє запитання, чому нянько сього року не передплатив «Новини Закарпаття», почув од батька лаконічну відповідь: «Бо там не є що читати». Хоч за совка він переплачував рік у рік часописи: «Советский Союз», «Україна», «Радянська жінка», «Барвінок», «Лесная промышленность», а з новинок: «Известия», «Закарпатська правда», тячівська «Дружба».

Довелося звертатися до сусідів у селі та чоловіка моєї рідної сестри, щоб хоч щось дали з періодики, аби прикипів очима до новинок краю. Та мій погляд довго не затримувався на жодній з шпальт. Єдина газета, що так-сяк цікава в Широкому Лузі – львівська «Експрес».

Агов, журналюги в географічному серці Европи, де ж ви свої пера позасували!..

А що стосується фахового рівня закарпатських сайтів, то слід сказати, без побрехеньок пуцьвірінків Віктора Івановича Б. на «Мукачево. net», нема де й голову прихилити…

Звісно, «Закарпаття онлайн» зависокий для тих ґруників!

Теги:

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати