Закарпаття: М’ясо в’єтнамських поросят вважають делікатесним

Село — за 25 км від Ужгорода. Фермерське господарство Василя Гарата ”Золота підкова” розташоване під лісом, за 4 км від сільських хат. Біля великої загородженої території, де гуляють коні та буйволи, зведено десяток будиночків. У них господар приймає туристів. За худобою доглядають найманці з сусідніх сіл.

— Розводити таких свинок у нас почали недавно, — розповідає Василь Гарат. — Але вони швидко стали популярними серед фермерів і власників невеликих присадибних господарств. Проте селяни віддають перевагу звичайним свиням. Тварин азійської породи цінують за спокійний і добрий норов. Вони маленького зросту, охайні.

Заходимо до свинарника. У невеликому приміщенні декілька загороджень. Тепло, і не смердить, як у звичайних хлівах. У трьох відділеннях — чорні свиноматки з маленькими поросятами, у двох — тримісячні тварини. Над кожною кліткою лампа.

— Не пам’ятаю, скільки дав за першу пару ”в’єтнамок”, — каже фермер. — Купував їх у сусідній Львівській області. Якби не продавав та не колов поросят, назбиралося б уже кілька сотень. Вага дорослої свині сягає від 50 до 100 кілограмів. М’ясо цінується за малий вміст жиру. Сало часом навіть тонше за палець. Якщо свині правильно харчуються, солонина має мармуровий відтінок, тонку м’ясну прослойку. М’ясо ”в’єтнамок” вважають делікатесним. Коштує воно дуже дорого. На Заході, чув, вислобрюхих тримають, як котів чи собак, у квартирах.

Доглядає за свинями 15-річний Артем Боярин із села Пацканьове. Хлопець ночує у вагончику на фермі. Додому навідується раз на тиждень. Улітку Артем закінчив восьмий клас і пішов працювати. Каже, мусить допомагати матері та двом молодшим сестрам грошима, тому довелося закинути навчання. Розповідає, що свині спокійні, ручні.

— Мальвіна, Мальвіна, — кличе товстуху, біля якої туляться восьмеро маленьких поросят. Одного пробує впіймати. Мальвіна починає сердито хрюкати й не дозволяє забирати його.

— Годувати їх легко, — приєднується до розмови Артем. — Літом свині пасуться в полі, у спеціальній загороді. Годуємо раз на день. Зранку даємо кіло-півтора комбікорму, запареного теплою водою. ”В’єтнамки” більше травоїдні. Узимку їдять двічі, переважно комбікорм із водою та ріпу. Від повноцінного годування залежать стійкість їхнього організму до хвороб і якість м’яса.

Іноді фермер залишає свиней на ніч у полі, недалеко від хліва. Вони тримаються вкупі.

У спекотну погоду ”в’єтнамки” швидко перегріваються на сонці, тому робітники стежать за тим, щоб у коритах завжди була вода.

Фермер зізнається: вислобрюхих цінують ще й за те, що статево вони дозрівають дуже швидко.

— Після чотиримісячного віку свиней можна в’язати, — каже Василь Гарат. — Така зрілість дозволяє ”в’єтнамкам” народжувати по кілька разів на рік. Перший раз самка приводить 5–10 поросят, згодом — 10–20. Виношує малих 114 днів — три місяці, три тижні й три дні, як звичайна українська.

Кількамісячна свиня азійської породи коштує $100. Часом поросят купують господарі з навколишніх сіл. Темношкірих люблять туристи, які відпочивають у фермера. Іноді ”в’єтнамок” їм смажать, час від часу відпочивальники самі готують шашлик.

— М’ясо дуже відрізняється від звичайного, — каже Артем Боярин. — Я їв його кілька разів. Смачне, але дике. Солодке якесь, справжній делікатес.

Фермер розповідає, що бізнес на свинях-”в’єтнамках” вигідний. Вкладені гроші повертаються вже при першому потомстві. А другий, третій, четвертий опороси приносять чистий прибуток.

— При правильному утриманні ”в’єтнамки” майже не хворіють, оскільки мають стійкий імунітет до різних свинячих хвороб, — пояснює фермер. — Якщо в селах люди постійно лікують поросят від паралічу, то я про це ніколи й не думав. Щоправда, ця порода дуже чутлива до протягів. Тож, як тільки зима, наказую затуляти всі щілини у хліві.

На ФОТО: Робітник ферми в селі Андріївка Ужгородського району Артем БОЯРИН показує свинок в’єтнамської породи.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати