Гонитва за голосами, або Як українські політики затягують державу у фінансову прірву

Хоча "великі пєрємєни" за піснею "Братів Гадюкіних" почалися ще наприкінці минулого століття, але коріння старої системи настільки вжилося в суспільний організм, що закінчення їх навіть не розвидняється на горизонті. Це стосується не лише України, а й Росії, де накопичуються не менш вибухонебезпечні процеси, а також усього традиційного пострадянського простору. Точно за висловлюванням іншого класика постпанківської української культури П. Чучки: "Ленін, Ленін, Ленін, Ленін. Ти умер. Тебе ниє. Айбо зерно, шо’сь посіяв, видиш, фрасе, як жиє".

Обережна українська ментальність, викохана під пануванням чужинців, не схильна до відкритих протестів, тому чекає легальних можливостей зміни влади, якими тепер є вибори. Однак передвиборчі гасла й програми, що засвічуються в рекламних телероликах, біл-бордах і виступах основних кандидатів не те що не додають оптимізму, а, навпаки, можуть загнати в депресію всю політично активну аудиторію. Побудована на суто піар-технологіях, що спрямовані на соціально вразливі верстви населення, передвиборча риторика кандидатів розкручує такий маховик настроїв паразитизму, що змеле будь-яку владу в майбутньому і потім затягне у своє жерло й тих, хто на неї купився.

Знову історична аналогія. Солодкі промови Гітлера в 30-х підносили знедолених німців у їхніх же очах, додавали їм ілюзорного оптимізму й віри у всесильність влади. Однак розраховані вони були на те, що переможців не судять, і в результаті постраждали не лише інші народи, а й усі німці, серед яких – 10 мільйонів загиблих. Показово, що абсолютна більшість їх голосувала саме за Гітлера. Це саме стосується Сталіна, Наполеона, Кромвеля та інших "батьків нації", що прийшли до влади на хвилі популярності серед знедолених мас, які самі собі підписали вирок на самознищення.

Нинішня блокада Верховної Ради базується на вимозі підвищення мінімальних зарплат і пенсій. Це не може не привабити до себе понад 30 % виборців, які живуть на межі виживання. Проте вона не дає відповіді, як збільшити державні ресурси, а лише як їх перерозподілити за рахунок когось іншого. Такий підхід збуджує базові тваринні інстинкти, які пристосовані для того, щоб користуватися вже наявними дарами природи. Але тільки людина, перш ніж узяти, спочатку щось вирощує, виробляє, передає й накопичує досвід і т. д. Так виникла цивілізація. Звичайно, психологічно набагато легше привласнити чуже, ніж виробити своє. І цим, на жаль, користуються наші горе-політики, які не здатні побороти власний комплекс меншовартості. Цікаво, чи замислюється Партія регіонів, яка впевнена, що прийде через півроку до влади, з чого вона буде виплачувати ці гроші? Думається, що таке інтелектуальне завдання навіть перед ними не стоїть, бо хапальний інстинкт паралізує весь мозок. А ролики та біл-борди В. Януковича тільки підтверджують цю тезу, тому що спрямовані на явно недієздатну аудиторію, яка відповідальності ні за себе, ні тим більше за країну брати не хоче.

Недалеко від них втекла й нинішня партія влади, до якої слід віднести БЮТ, Блок Литвина й частину "Нашої України", яка примкнула до них. Популістські гасла Ю. Тимошенко вже навіть не є предметом аналітичної дискусії. Однак включення в цю гру всієї державної машини й органів місцевого самоврядування веде країну до такого хаосу, з якого вийти можна лише через катаклізми, згадані на початку статті. Друга псевдонарада з сільськими головами в Києві, яка насправді вилилася в піар-промову кандидата в президенти, не приховувала б жодної небезпеки, якби особа, що її проводила, не обіймала посади Прем’єр-міністра. Бо тези, виголошені з акторською майстерністю, передбачають такий безлад державного управління, що зібрати докупи будь-які громади після їх реалізації виявиться неможливим. Всі, хто практично знайомий з механізмом державної влади, знають, скільки суперечностей містять взаємини, скажімо, між райдержадміністраціями й сільськими радами. І це до певної міри нормально, бо егоїстичні інтереси громад або їх представників не завжди збігаються з інтересами держави і, навпаки, інтереси чиновників часто-густо входять у конфлікт зі здоровим глуздом. Однак, якщо місцеві конфлікти перенести на державний рівень, тоді, за висловлюванням Л. Кучми, країні гаплик. Бо важко собі навіть уявити чергу в понад 10 тисяч місцевих громад, які виборюватимуть дотації до бюджету в Кабміні або зловживання з розподілом земельних ділянок, якщо міські й сільські голови контролюватимуться винятково Прем’єром. Ніби це абсурд, але в запалі боротьби з Президентом Юлія Тимошенко пропонує саме таку схему, і думається, що, як і регіонали, про наслідки не замислюється. Бо жадоба повноти влади поглинає всі інші розрахунки, а гратися в стратегію вони не мають ні часу, ні бажання. Усі ж разом  зацьковують Президента, котрий хоч якось намагається приборкати садо-мазохістську ейфорію.

На останній "Свободі слова" на ICTV таврували ганьбою Президента за те, що він зайняв позицію експерта, не застосовуючи реальну владу. Хоча перед цим дружно подолали президентське вето на закон про державне фінансування Євро ’2012. Зміст цього закону зобов’язує Нацбанк надрукувати 10 млрд кольорових папірців під назвою "гривня", що є прямим поштовхом до інфляції. І в той же час саме Президента і Нацбанк звинувачують у ній. А ще Ю. Тимошенко, залякавши В. Стельмаха, добилася, що Нацбанк щомісячно друкує гривні на погашення газових розрахунків із Росією і в той же час безапеляційно шукає винних у зростанні курсу долара, цін на бензин, цукор, ліки і т. д., і под. Крім того саме надрукованими папірцями поки виплачують зарплати, пенсії, ведуться інші розрахунки та ще й пишаються цим. Тому така політика, призначена для соціальних наркоманів, обов’язково призведе до "ломки". І дуже хочеться вірити, що український організм знайде в собі сили позбутися допомоги подібних "лікарів", бо іншої альтернативи озвучувати не хочеться.

Теги: вибори, Україна, політики, гонитва за голосами

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати