Закарпаття: Дешевого м’яса не буде...

— М'ясо здорожчало, бо ціна на нього прив'язана до вартості зерна. А збіжжя минулоріч було недешеве,— каже головний спеціаліст управління агропромислового розвитку Мукачівської РДА Петро Поминчук. — Через низькі закупівельні ціни поголів'я свиней та великої рогатої худоби, а також овець фермери пускали під ніж. Таким чином поголів'я худоби в господарствах усіх форм власності різко скоротилося. І не тільки в нас, на Мукачвщині, а й у всій державі. Згадайте минулорічну осінь. Ціна малого поросяти тоді була від 80 до 100 гривень. Вона, звичайно, не виправдовувала затрат. Багато наших селян, особливо з Дерцена та Великих Лучок, котрі роками тримали свиноматок і продавали поросят населенню району і навіть інших регіонів області, попросту збанкрутували й змушені були залишити своє основне заняття, з котрого вони жили, бо хто працюватиме собі на збиток. Та так довго тривати не могло. Уже цьогоріч ціна поросяти стрибнула до 600 і навіть 700 гривень, та де взятися малим пацятам, коли ґазди пустили свиноматок під ніж. Нині у нас в районі та й в області і державі в цілому, хвалити Бога, вродили пшениця, ячмінь, кукурудза, та відгодовувати немає що, бо худоба вирізана. Тепер треба чимало часу, щоби наростити поголів'я. Закупівельні ціни нині високі. Скажімо, ціна живої ваги свинини 17-20 гривень, яловичини 9-10, телятини - 12. За високопродуктивний молодняк вагою понад 330 кілограмів держава додатково виплачує власникові худоби 2,90 гривні за кожен кілограм, свиней - 2,15 гривні. Але й ці запізнілі заходи уряду не рятують ситуацію. Худоби просто немає. Вирощувати її нерентабельно. Навіть у традиційно тваринницьких гірських районах цим займатися люди не хочуть. Не дивина, що один за одним стають м'ясо переробні підприємства, а ми з-за кордону завозимо низькосортні обрізки.

— Я утримую дві корови та відгодовую одного бичка, бо ніде не працюю, — каже Василь Королевич, житель села Абранка Воловецького району. - Гарую з ранку до вечора цілий рік, світа Божого не бачу, а віддача мізерна. Якби була робота, то кинув би це кляте господарство і жив собі яквсілюди. Тепер хоч трохи більше вже стали платити за худобу, а ще рік тому перекупники брали майже задарма.

— А я маю тільки одну корову і то лише тому, що молоко в село не везуть, а інакше, їй Богу, продала б і її, — зауважує Любов Кремінна, сусідка Королевича. - Моя пенсія хоч і невелика, та якось би прожила. З худобою багато мороки. Нагодувати, напоїти, почистити хлів, відбувати чергу на пасовищі. Боже, а з сіном скільки мороки! Тут у високих горах техніка працювати не може. Доводиться все робити вручну, а потім, восени, ще й плечі відвалюються, коли носиш на собі плахти з сіном з поля додому. Тваринництво також потребує певних капіталовкладень.

Щоби корова добре доїлася, щомісяця купую висівки, ателяті комбікорм. Від одного сіна худоба і не буде добре вгодованою, і молока даватиме небагато.

Отож, хто утримує худобу, тому треба, щоб ціна на м'ясо була високою. Однак у містах люди, котрі заробляють небагато, пенсіонери та багатодітні, іншої думки.

— Що мені з того, що прилавки прогинаються підрізними м'ясними виробами, — з гіркотою мовить мукачівка Ганна Пе-реста, — коли біля них я проходжу, ніби на екскурсії. Хіба за 570 гривень пенсії я можу дозволити собі кілограм телячої чи свинячої вирізки? Звісно, що ні. Але ще рік тому при значно меншій пенсії я не тільки на картинці бачила відбивну, як нині, а й їла її. Ото вам турбота уряду про людей! А обіцяли, обіцяли...

— Якби не субпродукти, то забули б, що на світі існує щось м'ясне, — каже інший пенсіонер Микола Вакарчук. — Смак справжнього м'яса вже й не пам'ятаю. Знаю, що воно мені не по кишені, то й не дивлюся на прилавки, де воно лежить, щоб зайвий раз не розчулюватися.

— Хто б що не казав, а я не вірю, що ціна на м'ясо такою й залишиться, — з оптимізмом зауважує медик Ольга Нілабович, — Ось побачите, що невдовзі воно подешевшає і буде його багато.

Цього оптимізму не поділяє Петро Поминчук. Він стверджує, що нинішні ціни на м'ясо триматимуться ще довго, бо, по-перше, для відновлення хоча б минулорічного рівня поголів'я худоби потрібен час. По-друге, у всьому світі існують дотації, тому там людям вигідно займатися тваринництвом. У нас же все кинуто на самоплив. І поки держава не повернеться обличчям до цієї проблеми, перекоси на ринку м'яса не зникнуть, а, навпаки, тільки посиляться. І, по-третє, не забувайте, що й донині на ринку м'яса в місті над Латорицею бал править посередник. Покупець цього багатого на білок і смачного продукту мусить платити і за розрубування та збут, (надані йому послуги), а насправді часто невиправдані накрутки, котрі здорожчують його вартість. І поки всі ці проблеми не вирішаться, на дешеве м'ясо годі й сподіватися.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати